2-га Синявінська операція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
2-га Синявінська операція (1941)
2-я Синявинская операция (1941)
Блокада Ленінграда
Німецько-радянська війна
Танк Т-60 буксирует 45-мм пушку на Невской Дубровке.jpg
Легкий танк Т-60 буксирує 45-мм гармату по Невській Дубровці. Ленінградський фронт. Осінь 1941
Координати: 59°54′36″ пн. ш. 31°04′48″ сх. д. / 59.91000000002777170° пн. ш. 31.08000000002777696° сх. д. / 59.91000000002777170; 31.08000000002777696
Дата: 2028 жовтня 1941
Місце: південне узбережжя Ладозького озера, Ленінградська область РРФСР
Результат: друга невдала спроба радянських військ прорвати блокаду Ленінграда
Сторони
СРСР СРСР Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
Союз Радянських Соціалістичних Республік Федюнінський І. І.
Союз Радянських Соціалістичних Республік Хозін М. С.
Союз Радянських Соціалістичних Республік Лазарев І. Г.
Союз Радянських Соціалістичних Республік Коньков В. Ф.
Третій Рейх Е.Буш
Третій Рейх Куно-Ганс фон Бот
Військові формування
Союз Радянських Соціалістичних Республік Ленінградський фронт
* 54-та окрема армія
* 55-та армія
* Невська оперативна група
Ладозька військова флотилія
Третій Рейх 16-та армія
* I-й армійський корпус
Військові сили
Союз Радянських Соціалістичних Республік близько 63 000 о/с Третій Рейх ~ 54 000 о/с
Втрати
Союз Радянських Соціалістичних Республік н/д Третій Рейх н/д
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Карта 2-ї Синявінської операції. Жовтень 1941

Друга Синявінська операція — наступальна операція військ Ленінградського фронту (командувач генерал-майор Федюнінський І. І.) проти військ німецької 16-ї армії групи армій «Північ» з метою деблокади Ленінграда та відновлення сухопутного сполучення обложеного міста з рештою країни.

Історія[ред. | ред. код]

Після невдалої спроби прориву кільця блокування навколо Ленінграда у вересні 1941 радянське керівництво приступило до підготовки другої операції. 12 жовтня Ставка ВГК наказала негайно організувати черговий наступ силами 55-ї, 54-ї армій і Невської оперативної групи з метою узгодженими діями опанувати станцію Мга і прорвати блокаду.

У відповідності до замислу наступальної операції у директиві № 002984 від 14 жовтня, війська Ленінградського фронту мусили силами Невської оперативної групи, 55-ї і 54-ї армій зустрічними ударами з трьох сторін в загальному напрямку на Синявіно оточити і знищити шліссельбурзько-синявінське угруповання противника

Військова рада Ленінградського фронту вирішила почати наступ 20 жовтня силами дев'яти стрілецьких дивізій, однієї стрілецької бригади, чотирьох танкових бригад і одного танкового батальйону. Ударне угруповання мало близько 70 000 солдатів і офіцерів за підтримки 475 гармат і 97 танків. Основний удар завдавася силами 55-ї армії, якій належало силами «не менше п'яти стрілецьких дивізій з танками» наступати вздовж залізниці Ленінград — Івановська — Мга в напрямку Синявіно.

54-та армія повинна була прорвати оборону противника в районі Тортолово, а потім наступати в напрямку Синявіно на з'єднання з частинами 55-ї армії.

Невська оперативна група, наступаючи з плацдарму в районі Московської Дубровки, повинна була сприяти діям військ 55-ї і 54-ї армій.

Радянським військам на ділянці фронту, де планувався наступ протистояли війська 26-го армійського корпусу Вермахту, загальної чисельністю близько 54 000 осіб за підтримки 450 гармат. Оборонні рубежі німецьких військ спилася на велику кількість інженерних споруд, побудованих в лісисто-болотистій місцевості.

Командування Ленінградського фронту розраховувало успішно здійснити операцію в короткі терміни, але 16 жовтня три німецькі армійські корпуси 16-ї армії перейшли в наступ на Тіхвінському напрямку, що поставило операцію під загрозу зриву. Незважаючи на це, Ставка ВГК наполягла на початку операції у встановлені терміни.

Відразу після початку наступу радянські війська зустріли запеклий опір противника і не змогли з ходу досягти якихось успіхів. Наступаючі піхотні частини були погано підготовлені для форсування такої водної перешкоди як ріка Нева і для ведення бойових дій в лісисто-болотистій місцевості.

Наступ 54-ї армії розвивалося також з великими труднощами. Лише 4-та гвардійська стрілецька дивізія й 16-та танкова бригада домоглися деякого успіху в районі Тортолово. При цьому вже до 23 вересня частини армії зазнали дуже великих втрат і не могли більше наступати — в деяких полках залишилося по 300 бійців.

26 жовтня, на прохання Федюнінського І. І., Ставка ВГК провела рокіровку між ним і Хозіним М. С. Генерал-лейтенант Хозін М. С. був призначений командувачем Ленінградським фронтом, а сам Федюнінський І. І. — командувачем 54-ю армією.

До кінця жовтня стало вочевидь, що новий наступ радянських військ на синявінському напрямку застопорився. Крім того, в ці дні різко загострилася ситуація в районі Тихвіна, що змусило командування фронтом перекинути на цей напрямок ряд частин, насамперед зі складу 54-ї армії Ленінградського фронту. Виходячи з ситуації, що склалася, було прийнято рішення тимчасово призупинити операцію щодо прориву блокади Ленінграда і скоригувати план подальшого наступу.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Бешанов В. В. Ленинградская оборона. — М.: ООО «Издательство АСТ», Мн.: Харвест, 2005.
  • Девид Гланц. Блокада Ленинграда 1941—1944 гг. — М.: «Центрполиграф», 2009.
  • Синявинские операции 1941 // Великая Отечественная война 1941—1945. Энциклопедия / под ред. М. М. Козлова. — М.: Советская энциклопедия, 1985. — С. 652—653. — 500 000 экз.
  • Шигин Г. А. Битва за Ленинград: крупные операции, «белые пятна», потери./Под редакцией Н. Л. Волковского. — СПб.: ООО "Издательство «Полигон», 2004.
  • Блокада Ленинграда в документах рассекреченных архивов / Под ред. Н. Л. Волковского.. — СПб.: Полигон, 2005. — 766 с.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]