Айвазовський Гаврило

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Айвазовський.
Гавриїл Айвазовський
Գաբրիել Այվազյան
Ім'я при народженнівірм. Ալեքսանդր Այվազյան
Народився10 (22) травня 1812[1]
Феодосія, Таврійська губернія, Російська імперія[1]
Помер8 (20) квітня 1880[1] (67 років)
Тифліс, Російська імперія[1]
ПохованняSaint George's Churchd
Країна Російська імперія
 Франція
 Королівство Італія
Національністьвірменин
Місце проживанняФеодосія,Таврійська губернія
Діяльністьчернець, історик, перекладач, філолог, громадський діяч, педагог, священник
Alma materСан-Лазаро-дельї-Армені[1]
ВчителіMinas Bzhshkyand
Знання моввірменська[2]
ЗакладMurad-Raphaelyan Colleged[1], Bazmavepd[1], Muradian schoold[1], Q20507698?[1], Maciats Aghavnid[1] і Халібовське вірменське училище[1]
Посадаголовний редактор[1], головний редактор і директор
Конфесіявірмено-григоріанська
РідАйвазовські
БатькоКостянтин Айвазовський
РодичіІван Айвазовський (брат)
Брати, сестриАйвазовський Іван Костянтинович

Гавриїл Айвазовський (Гаврило Айвазовський) (* 10 травня 1812, Феодосія — † 8 квітня 1880, Ванкський монастир) — вірменський релігійний діяч, ерудит, вчений, літератор, перекладач.

Народився в сім'ї незаможних вірмен в Феодосії (Таврійська губернія). Був охрещений в вірмено-григоріанській церкві Св. Георгія. Освіту отримав в парафіяльній школі та повітовому училищі в Феодосії. Коли йому виповнилося 13 років, батьки віддали його на навчання до католицького абата Минаса Медиги, який належав до чернечого ордену мехітаристів, мешкав у Карасубазарі та був відомим педагогом. Він пообіцяв батькові Гаврила, що відправить хлопця на навчання у Венецію.

1826 — Гавриїл розпочав навчання у Венеції.

1830 — був пострижений в ченці та зачислений до ордену мехітаристів.

Займався у Венеції богословськими науками, вивченням давніх і нових мов. Під час перебування в монастирі вивчив 12 мов: грецьку, латинську, іврит, санскрит, арабську, перську, турецьку, а також досконало володів давньою вірменською мовою. З нових європейських мов володів французькою, італійською, іспанською, англійською, німецькою. Російською писав, але не володів досконало розмовним варіантом. Навіть серед мехітаристів, відомих знанням мов, Айвазовському не було рівних.

1837-1849 — викладав у академії Св. Лазаря. В цей час написав кілька літературних і наукових праць.

1849-1855 — був керівником викладання наук у вірменському «Муратівському училищі» в Парижі. У цей час католицькі монахи висунули звинувачення Айвазовському, що училище було відкритим для вірменів-католиків і вірменів-григоріан та в націоналістичному спрямуванні навчання замість католицького. Ці інтриги та переслідування, які йшли з Риму, змусили Айвазовського залишити діяльність в училищі, віддалитися від ордену мехітаристів, а потім — вийти з католицтва та перейти під зверхність Ечміадзінського патріархату.

1857 — був призначений на нахічевано-бессарабську кафедру вірмено-григоріанської церкви.

Айвазовський заснував вірменські журнали «Поліісторь» та «Базмавень».

Глибока ерудиція Айвазовського, наукові праці та знання багатьох східних мов сприяли тому, що він був членом багатьох наукових товариств Європи.

В Парижі Айвазовський заснував літературно-науковий журнал, який виходив французькою та вірменською мовами, а з 1858 видавав цей журнал у Феодосії, куди переніс свою єпископську кафедру. У Феодосії цей журнал видавався під назвою «Веселка» («Радуга») французькою, вірменською, російською мовою.

Відкрив у 1858 у Феодосії Халібовське вірменське училище на меценатські кошти вірменина Артемія Халібова. Айвазовському довелося організовувати навчальний процес, а також друкування підручників. Через 4 роки він відкрив останній (шостий) клас в училищі та перевів його у власне, вибудуване ним приміщення. Воно було розраховане на 150 учнів зі всіх країн світу, де перебували вірмени. Також Айвазовський відкрив у Феодосії училище для дівчат. При училищі діяла друкарня, яка видавала книги та журнал «Веселка». Після смерті католікоса Нерсеса та призначення новим патріархом неосвіченого й обмеженого турецького прелата Матеоса для Айвазовського знову почався період гонінь і переслідувань. Через 8 років він змушений був залишити єпархію та діяльність в училищі. Наступні 10 років Айвазовський проживав у своїх родичів і займався літературною та науковою працею. У цей період він переклав вірменською твори Крилова.

Після смерті Матеоса (1875) новий католікос Кеворк призначив Айвазовського ректором духовної академії в Ечміадзині і віддав йому грузинсько-імеретинську єпархію.

1879 — Айвазовський склав зі себе повноваження ректора і займався справами єпархії, проживаючи в Тифлісі.

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Література

  • Караулов Гр. Гавриил Айвазовский, архиепископ Армяно-Григорианский // Записки Імператорского Одесского общества истории и древностей, т. 12, 1881, c. 435
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Айвазовський_Гаврило&oldid=27933145