Сімонія Нодарі Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 16:50, 4 жовтня 2020, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (заміна синтаксу відповідно до обговорення)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 4 жовтня 2020, заснована на цій версії.
Сімонія Нодарі Олександрович
Симония Нодари Александрович
Сімонія Н. О. 2006 рік
Народився30 січня 1932(1932-01-30) або 1932[1]
Тифліс, Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, СРСР
Помер29 грудня 2019(2019-12-29) або 2019[1]
ПохованняТроєкуровське кладовище
ГромадянствоСРСР СРСР → Росія Росія
Діяльністьісторик, політолог, орієнталіст
Галузьполітологія, світова економіка
Відомий завдякисоціально-економічні дослідження на пострадянському просторі
Alma materІнститут сходознавства РАН
Науковий ступіньдоктор історичних наук, доктор політичних наук
Вчене званняпрофесор[d]
Відомі учніТравніков О. І.
Знання мовросійська[2]
ЗакладІнститут світової економіки і міжнародних відносин РАН, Російська академія наук
ЧленствоРосійська академія наук і Академія наук СРСР
Нагороди
Орден Пошани
Орден Пошани
Орден Дружби
Орден Дружби
Званняпрофесор

Симонія Нодарі Олександрович (30 січня 1932, Тифліс, Грузинська РСР — 29 грудня 2019) — російський політолог, вчений-сходознавець, академік і радник Російської академії наук (РАН), член Президії РАН, доктор історичних і політичних наук, кандидат економічних наук, професор[3][4]. Професор кафедри енергетичних і сировинних ринків факультету світової економіки та світової політики російського Національного дослідного університету «Вища школа економіки»[5].

Біографія

Народився Нодарі Олександрович 30 грудня 1932 року в Грузії, у місті Тбілісі[6]. У 1950—1954 роках навчався в московському Інституті сходознавства. 1955 року закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин (МДІМВ) Міністерства зовнішніх справ СРСР[5]. 1958 року закінчив навчання в аспірантурі МДІМВ[5]. 1959 року присвоєно науковий ступінь кандидата економічних наук[5]. З 1958 по 1988 роки працював у рідному Інституті сходознавства АН СРСР:

  • 1958—1968 — молодшим науковим співробітником;
  • 1968—1970 — старшим науковим співробітником;
  • 1970—1982 — завідувачем сектора методологічних проблем країн Азії і Північної Африки;
  • 1982—1987 — завідувачем відділу політичних і соціально-економічних проблем країн, що розвиваються[5].

Одночасно, з 1969 по 1987 роки працював у Інституті суспільних наук при ЦК КПРС у Москві. Спочатку доцентом, а з 1980 року професором політичних наук. У 1969—1979 роках працював запрошеним професором Новосибірського університету[5]. З 1974 року — доктор історичних наук[5]. 1982 року обрано член-кореспондентом академії наук СРСР[5]. У 1988—2000 роках працював заступником директора Інституту світової економіки і міжнародних відносин (ІСЕМВ) РАН[5]. З 2000 по 2006 роки — директор інституту[5]. За сумісництвом обіймав посаду директора Центру порівняльних досліджень Росії та країн третього світу[5]. З 1998 року академік-секретар відділення міжнародних відносин, член Президії РАН.

Від 1985 року Нодарі Олександрович брав участь у семінарах та читанні лекцій з внутрішньої і зовнішньої політики Росії в Інституті миру (США), Фонду Карнеґі за міжнародний мир, університетах Меріленду (запрошений професор з 1987 року), Принстона, Брауна, Джонса Гопкінса (проект 1994 року з проблем Росії та країн СНД), Колумбійському, Вашингтонському, Нью-Мексико[5]. Брав участь у симпозіумах і конференціях з проблем безпеки: російсько-японських від 1982 року; тристоронніх (США, Росія, Японія) конференціях з проблем безпеки в азійському регіоні 1994—1995 років.

З 15 грудня 1990 року — член-кореспондент академії наук СРСР, відділення проблем світової економіки і міжнародних відносин; з 29 травня 1997 року — дійсний член РАН[6].

З 1990 по 1993 роки — віце-президент Європейської асоціації інститутів розвитку (EADI). З листопада 1991 по січень 1992 років працював запрошеним професором Школи міжнародної політики, економіки та бізнесу університету Айома Гаукін у Токіо[5]. З лютого 1992 року — член Наукової ради Міністерства закордонних справ РФ. З 1993 по 1996 роки — учасник дослідницького проекту з проблем безпеки в Росії та Азійсько-Тихоокеанському регіоні, Горбачов-Фонду. З травня 1996 року по березень 1997 — запрошений професор Слов'янського дослідного центру університету Хоккайдо в Саппоро[5]. З квітня по вересень 1997 року — запрошений професор Лондонської школи економіки і політики[5].

Вільно володіє англійською, знає індонезійську та китайську мови[5].

Громадська діяльність

З 1994 по 1996 роки — член Наукової ради при Раді безпеки РФ[5]. З вересня 2000 року — член міжвідомчої комісії з міжнародних відносин Ради безпеки РФ[5]. З грудня 2001 по травень 2006 року — спеціальний представник президента Російської Федерації у зв'язках з лідерами африканських держав в рамках G8. Брав участь у зустрічах лідерів Великої вісімки 2002 року в Кананаскісі (Канада), 2003 року в Евіані (Франція), 2004 року в Сі-Айленді (США), 2005 року в Гленіглісі (Велика Британія). З січня 2009 року по липень 2010 — член Керівного комітету РФ від міжнародної неурядової організації Управління швидкими змінами в Арктиці.

Член редакційних колегій журналів «Світова економіка і міжнародні відносини», «Схід».

Наукові праці

Основні напрямки наукових досліджень Сімонії Нодарі: СРСР і країни третього світу, історія і політика Росії від Середніх століть до сучасності, соціально-економічний розвиток сучасної Росії, міжнародний комуністичний рух, міжнародний національно-визвольний рух[5][6]. За роки наукових досліджень Нодарі Олександровичем було видано 17 книг і сотні статей та окремих авторських розділів у колективних працях. Багато його робіт були переведені на європейські та східні мови.

Найбільш відомі теоретичні роботи:

  • Страны Востока: пути развития. — М.: Главная редакция восточной литературы, 1975. — авторська монографія.
  • Эволюция восточных обществ: синтез традиционного и современного / отв. ред. Л. И. Рейснер, Н. А. Симония. — М.: ГРВЛ, 1984. — колективна праця.
  • Город в формационном развитии стран Востока / отв. ред. Н. А. Симония. — М.: ГРВЛ, 1990.
  • Что мы построили. — М.: Прогресс, 1991. — монографія про радянську Росію.

Обрані наукові публікації:

  • Новые тенденции на газовых рынках России // Год планеты: экономика, политика. безопасность (ежегодник). М., 2011.
  • Догоняющее развитие в эпоху глобализма // Что догоняет догоняющее развитие. Поиски понятия. М., 2011.
  • Социально-экономические аспекты глобального лидерства//Международные процессы. 2011. № 3.
  • The OPEC-Russia relationship: Current Status and Future Outlook // Energy Security in the Gulf: Challenges and Prospects. The Emirates Center for Strategic Studies and Research, 2010 .
  • Энергетическая политика ЕС // Мировая энергетика в условиях глобализации: вызовы для России. М., 2007.
  • Россия и СНГ: энергетическое сотрудничество vs. Соперничества // Экономические аспекты энергетического сотрудничества России с другими странами и безопасность. М., 2006.
  • Energy Cooperation as a Main Link in the Efforts to Bring Stability and Peace on the Korean Peninsula and the Asia Pacific // Energy, Regional Security, and the Korean Peninsula: Toward a Northeast Asian Energy Forum, Seoul, 2006.

Учні та аспіранти

Нагороди та відзнаки

Примітки

  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  3. ↑ МДІМВ.
  4. ↑ ІСЕМВ РАН.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Довідник РРМС.
  6. ↑ а б в Архів РАН.

Література

  • (рос.) Хорос В. Г. Идеи, живущие во времени. —

Посилання

Попередник:
Мартинов Владлен Аркадійович 		Директор ИМЭМО РАН
2000—2006 		Наступник:
Динкін Олександр Олександрович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сімонія_Нодарі_Олександрович&oldid=29733344