Благочестя

Синівське благочестя — шанування батька, картина японського маляра Кунійоші Утаґави

Благочестя (від грец. ευσέβεια) — істинне богошанування, благоговійне признання божествених істин та їх виконання на ділі. Іншими словами: це безумовне дотримання правил віри, вірність релігійним зобов'язанням поєднана з доброю поведінкою. Благочестя — є однією з чеснот, високошанованих в церкві, до якої прагне кожен християнин.

Для платоністів, благочестя (грец. eusebeia) означало «правильну поведінку в стосунку до богів»; для стоїків — «знання того, як треба поклонятися та шанувати Бога».

Щодо інших чеснот благочестя — це питання духовної навички, до якої людина повинна привчити себе.

Церковне благочестя

Під церковним благочестям слід розуміти відношення до храму, до святинь, які в ньому знаходяться, відношення до самого себе як учасника церковних богослужінь, як до християнина, як до дому Святого Духа. Церковне благочестя — відношення до богослужіння, до ікон, до всіх предметів, які так чи інше пов'язані з християнським віровченням. Церковне благочестя — це система правил, канонів, традицій, прийнятих Православною Церковою.

Відомо що, церковне благочестя починається з відношення до храму. Якщо людина приходить до храму з благоговінням, безумовною повагою до святинь, то таку людину приймуть зі всією душевною теплотою. І, звісно, що в незалежності від того, чи вміє така людина вести себе в храмі, вона не буде почувати себе і чужою. Але не слід нехтувати і правилами церковного благочестя.

Істинно благочестивий православний християнин — це той, хто може проявити свої почуття і зовні: стати на коліна, поцілувати ікону, дотримати піст, запалити лампаду. Але й внутрішньо повинен відповідати цьому поняттю: уміти слухати інших людей, піклуватися про ближніх, не бути байдужою до чужої біди.

Благочестя в Новому Заповіті

• Є необхідною вимогою до єпископа чи пресвітера (Тит. 1:8).
• Пусте і безплідне, якщо не виражається у праведному житті (Якова 1:26).
• Є результатом дії Божої благодаті у віруючих (Тит. 2:11-12; 2 Пет. 1:3).
• Є великим набуттям, єдиною правдивою цінністю для людини (1 Тим. 6:6).
• Не є гарантією плотського благополуччя (1 Тим. 6:5).
• Виражається у тому, щоби проявляти любов та милість до страждаючих та хоронити себе незанечищеним від світу (Якова 1:27).

Синівське благочестя

Китайське синівське благочестя

Синівське благочестя — одна з китайських чеснот. Всі добросердечні й спосібні святі в історії Китаю розповсюджували ідею про синівське благочестя серед своїх людей. Тільки коли людина поважає і любить своїх батьків, вона може поважати старших людей в суспільстві і скромно в них вчитися на робочому місці, посвячувати себе країні і жертвувати своїм життям для захисту своєї держави. Істинне значення синівського благочестя і його характерні особливості використовувалися, щоби виховати дітей і людей. Результати цього були дуже добрими. Китайці вірили, що в очах Бога, синівське благочестя є однією з великих чеснот і повинно цінитися і розповсюджуватися серед людей.

Посилання

• Благочестя; Богобоязливість // Українська Релігієзнавча Енциклопедія