Герб Медведевого

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 10:25, 17 грудня 2020, створена ДмитрОст (обговорення | внесок) (Створена сторінка: {{Картка герба |назва = Герб Медведевого |зображення = Medvedevo em gerb.png |зображення...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Герб Медведевого
Деталі
Носійс. Медведеве
Затверджений10 березня 2013 р.
Щитіспанський

Герб Медве́девого — офіційний символ села Медведеве Ємільчинського району Житомирської області, затверджений 10 березня 2013 р. рішенням № 141 XXII сесії Медведівської сільської ради VI скликання.

Опис

Щит поділений срібним нитяним хрестом. На першому червоному полі золотий хрест, від якого розходяться золоті промені сонця. На другому лазуровому полі золоті бджолині стільники у вигляді квітки. На третьому лазуровому полі золотий дзвін. На четвертому червоному полі три семипроменеві золоті зірки. Щит розміщений у золотому картуші, верхня половина якого еклектична, а нижня утворена з колосків пшениці, унизу якого на білій стрічці червоними літерами написано девіз «Молись та трудись». Щит увінчаний золотою сільською короною.

Значення символів

Червоний колір символізує Волинську губернію і Полісся, мужність, відвагу. Золотий хрест символізує вічне життя, сонячні промені вказують на благодать і світло християнства. Лазур уособлює річку Заровеньку, є втіленням чесності, вірності, досконалості. Бджолині стільники у вигляді квітки символізують борть (перший примітивний вулик), пов'язаний з однією з легенд походження назви села Медведеве (Мед-веде). Золотий дзвін символізує село Заровенка — фашистські окупанти спалили половину села — а також репресії 20-40 років минулого століття. Три семипроменеві золоті зірки символізують минуле, сучасне й майбутнє сіл. Вони розташовані у вигляді літери «Л», що означає любов до рідного краю.

Автори — Сергій Артемович Руденко, Тетяна Василівна Примак.

Див. також

Джерела

  • Символіка сучасної Ємільчинщини. / Упорядники О. В. Ващук, П. В. Скиба. — Новоград-Волинський: «НОВОград». — 2014. — 104 стор., іл.

Посилання