Дельфіна де Жирарден

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дельфіна де Жирарден
фр. Delphine de Girardin
Ім'я при народженніфр. Delphine Gay
ПсевдоVicomte Charles Delaunay, Charles de Launay, Vicomte de Launay, Léo Lespès, Léa Sepsel і Émile de Girardin[1]
Народилася24 січня 1804(1804-01-24)[4][5]
Аахен, Франція[6]
Померла29 червня 1855(1855-06-29)[2][3][…] (51 рік)
Париж, Франція
·рак шлунка
Країна Франція
Діяльністьписьменниця, поетеса, господиня літературного салону, журналістка
Галузьпоезія
Знання мовфранцузька[7][8]
БатькоJean Sigismond Gayd
МатиSophie Gayd[9]
РодичіMary Gayd
У шлюбі зЕміль де Жирарден[9]
Автограф

Дельфіна де Жирарден (фр. Delphine de Girardin; 24 січня 1804 — 29 червня 1855) — французька поетеса, письменниця, журналістка і драматург.

Життєпис

Донька Жана Сигізмунда Ґе, сеньйора Лупіньї та письменниці Софі Нішо де ла Валлетт. Народилася 1804 року в німецькому місті Аахен. Здобула початкову освіту в рідному місті. У 16 років перебралася до Парижу. тут увійшла до літературного салону Еміля Дешана. Вперше видала свої вірші.

У 1820-х роках познайомилася та затоваришувала з віктором Гюго, з яким співробітничала в журналі «Французька муза». Під час візиту до Італії у 1827 р. Її з захопленням зустрічав римський літературний світ і навіть вінчав на Капітолії.

1831 року вийшла заміж за письменника Еміля де Жирардена. З 1836 року співпрацює з газетою чоловіка «Пресса» (La Presse), де друкує твори під псевдонимом Шарль де Лоне. З початку 1840-х років її літературний салон стає одним з провідних в Парижі. Його відвідували Теофіль Готьє, Оноре де Бальзак, Альфред де Мюссе, Віктор Гюго, Лора Жюно д'Абрантес, Марселіна Деборд-Вальмор, Альфонс де Ламартін, Жуль Жанен, Жуль Сандо, Ференц Ліст, Олександр Дюма-старший, Жорж Санд та Фортуне Хамелін.

Померла Дельфіна де Жирарден у Парижі 1855 року.

Творчість

Вважала своїми вчителями В. Гюго, Ламартина, Оноре де Бальзака. В перший період віддавала перевагу віршованим творам. Серед них значними є «Поетичні нариси» (1824 рік), «Нові поетичні нариси» (1825 рік), «Наполіна» (1833 рік).

Після шлюбу більше уваги приділяла прозі. Відомими є роман «Маркіз Понтанж» (1835 рік), збірка оповідань «Казки старої дівчини до небожів» (1832 рік), «Тростина Мсьє де Бальзака» (1836 рік) та «Не грай із болем» (1853 рік).

Популярність приніс епістолярний роман у вигляді окремих нарисів «Паризькі листи» (1836—1848 роки), що друкувався вгазеті «Пресса». Він став своєрідною хронікою культурного, політичного, побутового паризького життя. Після цього роману Дельфіна де Жирарден стала вважатися зачинателем колумністики і фейлетону.

Також значну увагу приділяла створенням п'єс, зокрема драм «Школа журналістів» (1840 рік), «Юдит» (1843 рік), «Клеопатра» (1847 рік), «Леді Тартюф» (1853 рік), одноактні комедії «Це вина чоловіка» (1851 рік), Радість страшна (1854 рік), «Капелюх годинникаря» (1854 рік) та «Жінка, що ненавидить чоловіка» (видано після смерті письменниці).

Стиль

Особливістю є змішання лексики: від піднесеної до просторічної, що доречно для їдких порівнянь. Стиль письменниці легкий, витончений, сміливий, дотепний, яскравий, при цьому іноді сумний і песимістичний. Багато додається гумору, дотепів та іронії. Порівняння був одним з улюблених прийомів Дельфіни де Жирарден, нерідко використовує прийоми протиставлення (антитези). Часто активно використовує прийоми диалогизации оповідання, звертаючись до читача, задаючи риторичні запитання.

Примітки

  1. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ а б в International Music Score Library Project — 2006.
  5. ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  6. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #100796303 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  7. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. ↑ CONOR.Sl
  9. ↑ а б Жирарден, Дельфина // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1894. — Т. XII. — С. 8–9.

Джерела

  • Madeleine Lassère, Delphine de Girardin: journaliste et femme de lettres au temps du romantisme, Paris, Perrin, 2003
  • Claudine Giacchetti, Delphine de Girardin, la muse de Juillet, Paris, L'Harmattan, 2004
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дельфіна_де_Жирарден&oldid=30981931