Марселіна Деборд-Вальмор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марселіна Деборд-Вальмор
фр. Marceline Desbordes-Valmore
Ім'я при народженні фр. Marceline-Félicité-Joséphine Desbordes
Народилася 20 червня 1786(1786-06-20)
Дуе, Франція
Померла 23 липня 1859(1859-07-23) (73 роки)
Париж, Франція
Поховання Цвинтар Монмартр
Громадянство француженка
Діяльність література
Сфера роботи поезія, проза[1] і театр[1]
Мова творів французька[2]
Роки активності 1820-1830
Жанр вірші, казки, повісті
Членство Ліонська академія наук, красного письменства і мистецтвd
Батько Antoine-Félix Desbordesd[3]
Мати Catherine Desbordesd[3]
У шлюбі з Prosper Valmored[3][2]
Діти Ondine Valmored[2], Hippolyte Desbordes-Valmored[3], Louisa Desbordesd[4], Q122053629?[3], Junie Valmored[3] і Q122053717?[3]
Автограф
Нагороди

CMNS: Марселіна Деборд-Вальмор у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Марселіна Деборд-Вальмор (фр. Marceline Desbordes-Valmore, власне, Марселіна Фелісіте Жозефіна Деборд, 20 червня 1786, Дуе — 23 липня 1859, Париж) — поетеса французького романтизму.

Біографія[ред. | ред. код]

Батько — художник-іконописець і гербівник, який розорився в період Революції. 1801 року під час мандрівки з матрі'ю до Гваделупи через Бордо, уперше виступила як актриса. Мати померла 1802 року. Після повернення до Франції, Марселіна грала в театрах Дуе, Лілля, Брюселля. Грала роль Розіни в Севільському цирюльнику Бомарше. Згодом втратила п'ятилітнього сина, якого народила від актора, що його у віршах називала Олів'є. 1817 року вийшла заміж за актора Проспера Ланшантена (сценічне ім'я — Вальмор), від якого народила трьох дітей. 1823 року залишила сцену і зайнялася творчою діяльністю. Померла 23 липня 1959. Похована на цвинтарі Монмартр.

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Як поетка дебютувала 1819 року збіркою віршів Елегія і романси, отримавши позитивні відгуки критиків у журналах Франції. За правління Луї-Філіппе отримала королівську стипендію і була відзначена декількома преміями.

Вплив[ред. | ред. код]

Письменниця привернула увагу Бальзака, Сент-Бева, Бодлера, вплинула на поезії Верлена та Рембо, та інших французьких поетів кінця ХІХ — початку ХХ ст. Верлен приєднав Дебор-Вельмор до так званих проклятих поетів і написав про неї есе, у якому назвав її талановитою жінкою епохи. Її книги були в бібліотеці Ніцше. Нарис про письменницю написав Стефан Цвейг. Статтю про її прозу написав Арагон. Багато віршів поетеси покладено на музику композиторами ХІХ — поч. ХХ ст. (Малібран, Бізе, С.Франк, Р.Ан). Пісні на її вірші виконують сучасні французькі співаки Жулен Клер, Бьоле та ін. 1993 року в Дуе була створена Асоціація Деборд-Вальмор[6]. Рукописи поетеси зберігаються в бібліотеці її рідного міста. Її ім'ям названо вулицю в XVI окрузі Парижа.

Твори[ред. | ред. код]

Окрім лірики, писала повісті, романи та казки для дітей.

  • Chansonnier des grâces (1816)
  • Élégies et romances (1819)
  • Elégies et Poésies nouvelles (1825)
  • Album du jeune âge (1829)
  • Poésies (1830)
  • Les Pleurs (1833)
  • Pauvres Fleurs (1839)
  • Bouquets et prières (1843)
  • Poésies posthumes (1860)

Українські переклади[ред. | ред. код]

Поезії Марселіни Деборд-Вальмор українською мовою перекладали Михайло Орест, Наталя Лівицька-Холодна, Микола Терещенко.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Czech National Authority Database
  2. а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б в г д е ж https://www.societedesetudesmarcelinedesbordesvalmore.fr/?p=212
  4. Ambrière F. Le Siècle des ValmoreÉditions du Seuil, 1987. — Vol. 2. — P. 435.
  5. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. Сайт Асоціації Марселіни Деборд-Вальмор. Архів оригіналу за 4 лютого 2009. Процитовано 17 березня 2022.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ambrière F. Le siècle des Valmore: Marceline Desbordes-Valmore et les siens. Paris: Seuil, 1987
  • Стаття «Про́кляті поети» в Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Юрій Ковалів. — Т. 2. — К.: Академія, 2007. с. 279.