Ернест Марсден

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 16:37, 27 липня 2021, створена RarBot (обговорення | внесок) (Додав категорію: Категорія:Випускники Манчестерського університету)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ернест Марсден
Народився19 лютого 1889(1889-02-19)
Манчестер
Помер15 грудня 1970(1970-12-15) (81 рік)
Веллінгтон
КраїнаВелика Британія Велика Британія
Діяльністьфізик, фізик-ядерник
Alma materМанчестерський університет, Веллінгтонський університет
Галузьфізика
ЗакладМанчестерський університет
ПосадаPresident of the Royal Society of New Zealandd[1]
Науковий керівникЕрнест Резерфорд[2]
ЧленствоЛондонське королівське товариство
ВійнаПерша світова війна
Відомий завдяки:Експеримент Гейгера — Марсдена
Нагороди
Воєнний хрест (Велика Британія)
Воєнний хрест (Велика Британія)

Сер Ернест Марсден (англ. Sir Ernest Marsden; 1889–1970) — новозеландський фізик.

Працював в Манчестерському університеті в 1911–1914 рр. під керівництвом Е.Резерфорда. 1914 р. переїхав до Нової Зеландії, де був (до 1922 р.) професором Веллінгтонського університету, в 1926–1954 рр. працював у Департаменті наукових і промислових досліджень.

Роботи з вивчення радіоактивності, розсіювання альфа-частинок, трансмутації елементів, виміру природної радіації довкілля, зокрема радіоактивності земних порід, ґрунту, планктону тощо.

Спільно з Г.Гейгером в 1909–1910 рр. виконав експериментальне дослідження проходження альфа-частинок через тонкі пластинки із золота й інших металів, встановивши, що деяка незначна частина альфа-частинок розсіюється на значні кути (більш як 90°). Результати цих дослідів привели Резерфорда до створення планетарної моделі атома.

Член Королівського товариства Нової Зеландії (у 1947 р. — президент). Член Лондонського королівського товариства (1946). 1971 р.

Примітки

  1. https://www.royalsociety.org.nz/who-we-are/our-people/our-council/presidents/
  2. Математичний генеалогічний проєкт — 1997.

Література

  • Храмов Ю. А. Марсден Эрнест (Marsden Ernest) // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 180. — 400 с. — 200 000 экз. (в пер.)