Уго Кавальєро

Уго Кавальєро
італ. Ugo Conte Cavallero
Народився	20 вересня 1880(1880-09-20)[…] Казале-Монферрато, Провінція Алессандрія, П'ємонт, Італія
Помер	13 вересня 1943(1943-09-13) (62 роки) Фраскаті, Провінція Рим, Лаціо, Італія ·вогнепальна рана
Країна	Королівство Італія
Діяльність	політик, офіцер
Alma mater	Military Academy of Modenad
Знання мов	італійська
Учасник	Італійсько-турецька війна 1911—12, Перша світова війна і Друга світова війна
Роки активності	з 1900
Посада	сенатор Королівства Італіяd
Військове звання	Маршал Італії
Партія	Національна фашистська партія
Нагороди	Великий офіцер ордена Корони Італії Командор ордена Корони Італії Офіцер ордена Корони Італії Кавалер ордена Корони Італії Офіцер Савойського військового ордена Кавалер Савойського військового ордена Командор ордена Святих Маврикія й Лазаря Офіцер ордена Святих Маврикія й Лазаря Кавалер ордена Святих Маврикія й Лазаря Кавалер бронзової медалі «За військову доблесть» (Італія) Кавалер срібної медалі «За військову доблесть» (Італія) Кавалер Колоніального ордена Зірки Італії Пам'ятна медаль Італо-австрійської війни 1915—1918 Медаль Перемоги (Великобританія) Лицарський хрест Залізного хреста Орден німецького орла Орден Білого Лева I ступеня Хрест «За військові заслуги» (Італія)
Медіафайли у Вікісховищі

Граф Уго Кавальєро (італ. Ugo Conte Cavallero; 20 жовтня 1880, Казале-Монферрато — 14 листопада 1943, Фраскаті) — італійський воєначальник, маршал Італії (1942). Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.

Біографія

Вирішивши стати військовим, Кавальєро завдяки власним здібностям і хорошим зв'язкам, зміг в роки Першої світової війни зробити успішну кар'єру в італійській армії. Після війни очолював делегацію Італії на переговорах у Версалі, але так як вимоги Італії були проігноровані, демонстративно покинув конференцію.

У 1920 році йде у відставку, яка тривала до приходу до влади в Італії фашистів.

З 1926 року — сенатор. Після приходу фашистів до влади, йому була запропонована посада секретаря військового міністерства, яку він прекрасно поєднував із заняттям бізнесом, ставши головним адміністратором тресту «Ансальдо». Його підприємницька діяльність закінчилася порушенням кримінальної справи про розтрату, але Кавальєро мав настільки великі зв'язки, що швидко зам'яв цю справу.

У 1937 році стає головнокомандувачем італійськими військами в Східній Африці, але в 1939 році повертається в Рим, і призначається Муссоліні головою координаційного комітету. У цій посадою він відправився в Берлін, де відмінно спрацювався з німцями завдяки прогерманские поглядам. 30 травня 1939 року зустрівся з Гітлером. На цій зустрічі передав меморандум, складений Муссоліні.

Першим військовим командним постом Кавальеро став пост начальника Генерального штабу, який він отримав після провалу Грецької кампанії, змінивши маршала Бадольйо. Так само Кавальєро став командувачем італійськими військами в Греції, поєднуючи цю посаду з начальником Генерального штабу.

Становище у війні з Грецією погіршувався, дуче вимагав від Кавальєро перейти в наступ, але кожен раз італійська армія зазнавала поразки. Грецію вдалося розгромити лише пізніше, завдяки допомозі вермахту.

Повернувшись до Риму після закінчення військових дій у Греції, Уго Кавальєро наполягав на реорганізації Генерального штабу. Завдяки зусиллям Кавальєро, він перетворився з дорадчого органу в мозок армії.

У 1942 році став автором операції «Геркулес» (захоплення Мальти), план якої пізніше був відкинутий. В цьому ж році був призначений Муссоліні маршалом.

Восени 1942 року Кавальєро знову підняв питання про захоплення Мальти, однак операція «Геркулес» залишилася лише на папері.

Був відправлений у відставку 4 лютого 1943 року. Новим начальником штабу сухопутних сил Італії став Вітторіо Амброзіо. Був заарештований новим урядом Бадольо незабаром після повалення Муссоліні. Потім був випущений німцями, які зайняли Рим. Кавальєро запропонували боротися на стороні німців проти союзників, але він відмовився. 14 листопада 1943 маршал Італії Уго Кавальєро був знайдений мертвим на садовій лавці. Найбільш імовірна версія смерті — самогубство, хоча також говорять про його вбивство німецькими спецслужбами.

Нагороди

• Пам'ятна медаль італо-турецької війни 1911—1912
• Медаль «За військову доблесть» (Італія)
  • Бронзова (1913)
  • Срібна (грудень 1938)
• Орден Корони Італії
  • Кавалер (4 червня 1914)
  • Офіцер (29 грудня 1918)
  • Командор (8 серпня 1920)
  • Великий офіцер (18 грудня 1921)
• Орден Святих Маврикія та Лазаря
  • Кавалер (13 вересня 1917)
  • Офіцер (21 вересня 1921)
  • Командор (11 червня 1925)
• Хрест «За військові заслуги» (Італія)
• Савойський військовий орден
  • Кавалер (12 або 24 серпня 1916)
  • Офіцер (27 червня 1917)
• Кавалер Колоніального ордена Зірки Італії (3 квітня 1924)
• Пам'ятна медаль італо-австрійської війни 1915—1918
• Пам'ятна медаль об'єднання Італії
• Медаль Перемоги (Велика Британія)
• Хрест «За вислугу років» (Італія) із королівською короною для офіцерів — за 40 років служби.
• Кавалер Великого хреста магістра Мальтійського ордену (28 травня 1927)
• Великий офіцер ордена Білого лева (Чехословаччина) (31 січня 1928)
• Відзнака за військові заслуги (15 травня 1940)
• Великий хрест ордена Заслуг німецького орла з мечами (Третій Рейх) (листопад 1941)
• Залізний хрест 2-го і 1-го класу (Третій Рейх)
• Лицарський хрест Залізного хреста (Третій Рейх) (14 лютого 1942)

Література

• Залесский К. А. Железный крест. — М.: Яуза-пресс, 2007. — с.57-59 — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2

• Чиано, Галеаццо. Дневник фашиста. 1939—1943. — М.: Издательство «Плацъ», Серия «Первоисточники новейшей истории», 2010, 676 с. — ISBN 978-5-903514-02-1.
• Сто великих полководцев Второй мировой / Ю. Н. Лубченков. — «Вече», 2005.
• Гордиенко А. Н. Командиры Второй мировой войны. — Т. 2. — Мн., 1998. — ISBN 985-437-627-3.

Посилання

• Біографічні дані на офіційному сайті Сенату Італійської Республіки.