Банту (мови)
Мови банту — група бенуе-конголезьких мов. Поширені в центральній та південній частині Африки. Кількість осіб, що розмовляють мовами банту сягає 131 млн осіб (1980). Однією з мов групи — мовою зулу — означає люди (му-нту — людина, ба-нту — люди).
Класифікація
За класифікацією Малкольма Гасрі, група поділяється на 15 зон:
- «A» — мови Камеруну та прикордонних з ним країн
- «B» — мови Республіки Конго та північних областей Демократичної Республіки Конго
- «C» — мови Демократичної Республіки Конго та Республіки Конго
- «D» — мови Руанди, Бурунді та прикордонних з ними країн
- «E» — мови Уганди, Кенії та Танзанії
- «F» — мови центральної Танзанії
- «G» — мови Танзанії, островів Занзібар та Пемба
- «H» — мови півдня Респубіки Конго, Демократичної Республіки Конго, північної Анголи
- «K» — мови південно-східної Анголи, північно-західної Замбії, Ботсвани
- «L» — мови півдня Демократичної Республіки Конго, Анголи, Ботсвани
- «M» — мови Танзанії, Замбії, Малаві, Демократичної Республіки Конго
- «N» — мови Танзанії, Малаві та центрального Мозамбіку
- «P» — мови північно-східного Мозамбіку, південно-східної Танзанії
- «R» — мови південно-західної Анголи, північної Намібії, Ботсвани
- «S» — мови Зімбабве, Мозамбіку, Південної Африки, Ботсвани, Лесото, Свазіленду.
Характеристика
Типологічно мови банту відносяться до мов аглютинативного ладу з елементами флексії, які проявляються в наявності граматично багатозначних морфем. Характерна риса граматичного ладу — наявність узгоджених іменних класів з префіксальними показниками. Кількість класів варіює за мовами: зулу — 13, суахілі — 15, ганда — 18 тощо. Класи поділяються на предметні («люди», «дерева», «речі» та ін.), граматичні (аугментативні, димінутивні, локативні, інфінітивні), предметно-граматичні (поряд з номінацією передають певну граматичну семантику).
Вивчення
Становлення наукової бантуїстики відноситься до середини XIX ст. і пов'язане з появою порівняльних робіт Вільгельма Бліка. Порівняльний метод до досліджень мов банту був використаний у фундаментальних працях Карла Майнхофа та його послідовників, а також у працях Клемента Дока. Увагу сучасних бантуїстів приваблюють порівняльно-історичні аспекти дослідження, а також соціолінгвістична проблематика. В Інституті яфетології радянський вчений І. Л. Снєгірьов з 1922 року вивчав мови зулу та коса. Дещо пізніше в Ленінградському східному інституті Дмитро Ольдерогге почав викладання мови суахілі. Дослідження в області мов банту велись в Інституті мовознавства АН СРСР.
Література
- Громова Н. В. Части речи в языках банту и принципы их разграничения. Москва. 1966
- Топорова И. Н. Типология фонологических систем языков банту. Москва. 1975
- Bleek W.H. A comparative grammar of South Africa languages. London. 1862-69
- Meihof C. Grundzuge einer vergleichenden Grammatik der Bantusprachen. Hamburg. 1948
- Doke C.M. The southern Bantu languages. London. 1954
- Guthrie M. The classification of the Bantu languages. London — New York. 1948
- Guthrie M. Comparative Bantu. London. 1967-71
- Bryan M. The Bantu langueges of Africa. London. 1959
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Це незавершена стаття про Африку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |