Рафлезія Арнольда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 20:59, 17 жовтня 2021, створена Sehrg (обговорення | внесок) (Sehrg перейменував сторінку з Rafflesia arnoldii на Рафлезія Арнольда поверх перенаправлення: АД:УРЕ)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Рафлезія Арнольда
Рафлезія Арнольда в книзі «Nature and Art» (1866)
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Мальпігієцвіті (Malpighiales)
Родина: Рафлезієві (Rafflesiaceae)
Рід: Рафлезія (Rafflesia)
Вид:
Рафлезія Арнольда (R. arnoldii)
Біноміальна назва
Rafflesia arnoldii
R.Br., 1821
Синоніми
  • Rafflesia titan Jack

Рафлезія Арнольда[1] (Rafflesia arnoldii) — холопаразитичний вид рослин з роду Рафлезія (Rafflesia). Має найбільші на Землі квітки діаметром до 120 см[2][3][4].

Будова

Бутон 2,5 — 34,7 см в діаметрі. Молодий бутон має темно-коричневий колір. Червонясто-коричнева квітка 65,0 — 81,0 см в діаметрі має запах гнилого трупа. З часом квітка темніє. По поверхні розташовані пухирці. Таким чином квітка імітує вид гнилого м'яса. Чорний плід 12,0 — 13,0 см висоти, 13,5 — 16 см в діаметрі.

Життєвий цикл

Рослина — холопаразит (живе за рахунок хазяїна). Приваблює мух для запилення видом за запахом гнилого м'яса. У поширенні рослини важливу роль відіграють тупаєподібні (Scandentia) — невеликі ссавці, які мешкають в тропічних лісах південно-східної Азії. Вони поїдають плоди і розносять насіння.

Поширення та середовище існування

Росте на Суматрі та Борнео.

Примітки

  1. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. What is the largest flower in the world? (Everyday Mysteries: Fun Science Facts from the Library of Congress). www.loc.gov. Процитовано 23 грудня 2015.
  3. Найдивовижніші рослини світу – Національний природний парк "Кременецькі гори" (укр.). Архів оригіналу за 12 липня 2019. Процитовано 1 липня 2019.
  4. Газета «День»

Джерела