Єрьоменко Яків Пилипович
Яків Пилипович Єрьоменко | |
---|---|
Народження | 1900 Воскресенівка |
Смерть | 13 лютого 1945 Паневежис |
Поховання | Паневежис |
Країна | СРСР |
Приналежність | Радянська армія |
Рід військ | сухопутні війська |
Освіта | Військова академія імені М. В. Фрунзе і Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації |
Роки служби | 1918–1945 |
Партія | КПРС |
Звання | Генерал-майор |
Командування | 116-та стрілецька дивізія 169-та стрілецька дивізія 255-та стрілецька дивізія 24-та гвардійська стрілецька дивізія 67-ма гвардійська стрілецька дивізія |
Війни / битви | Громадянська війна в Росії Радянсько-німецька війна |
Нагороди |
Я́ків Пили́пович Єрьо́менко (нар. 1900 — пом. 1945) — радянський воєначальник часів Другої світової війни, гвардії генерал-майор.
Життєпис
Народився 1900 року в слободі Воскресенівці, нині — селище міського типу Октябрський Бєлгородського району Бєлгородської області Росії. Українець.
У лавах Червоної армії з лютого 1918 року. Учасник громадянської війни в Росії. Член ВКП(б) з 1926 року.
Закінчив Військову академію імені Фрунзе і Військову академію Генштабу СРСР.
20 липня 1940 року призначений командиром 116-ї стрілецької дивізії. Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. 4 вересня 1941 року отримав важку контузію, але продовжував командувати дивізією. 7 вересня того ж року відсторонений від командування командуючим армією за перебування в нетверезому стані.
З 7 жовтня 1942 по 23 грудня 1943 року командував 169-ю стрілецькою дивізією. Брав участь у Сталінградській і Курській битвах.
1 березня 1943 року полковнику Я. П. Єрьоменку присвоєне військове звання «генерал-майор».[1]
Деякий час командував 255-ю стрілецькою дивізією, а з 19 липня по 19 серпня 1944 року — командир 24-ї гвардійської стрілецької дивізії.
З 24 серпня 1944 року — командир 67-ї гвардійської стрілецької дивізії на Ленінградському фронті. Під час боїв на території Прибалтики 67-ма гвардійська стрілецька дивізія, діючи північно-західніше Шяуляя (Литва), в результаті важких боїв прорвала оборону супротивника на всю глибину й за 4 дні пройшла понад 90 кілометрів, захопивши при цьому до 140 населених пунктів, знищивши понад 1300 солдатів і офіцерів ворога та багато озброєнь і військової техніки.[2]
Внаслідок гострого психозу, спричиненого контузією, отриманою ще у вересні 1941 року, 11 січня 1945 року шпиталізований на лікування до ФЕП-165. Помер 13 лютого 1945 року від паралічу дихання і серцевої діяльності.[3]
Похований на офіцерському кладовищі в місті Паневежисі (Литва)[4].
Нагороди
Був нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора (01.03.1938, 09.03.1943), орденами Суворова 2-го ступеня (27.08.1943), Вітчизняної війни 1-го ступеня (29.04.1945) і медалями.
Примітки
- ↑ Сторінки російської історії. (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 листопада 2015.
- ↑ Сайт МО РФ «Подвиг народа»: Нагородний лист на нагородження орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. (рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 26 листопада 2015.
- ↑ ОБД «Мемориал»: Іменний список офіцерів, які померли від поранень і триманих на фронті хвороб у шпиталі ФЕП № 165. (рос.)
- ↑ ОБД «Мемориал»: Книга обліку померлих ЕГ № 3466. (рос.)
Посилання
- Энциклопедия Белгородской области. (рос.)
- Хроника Великой войны: 1939–1945. (рос.)
- Народились 1900
- Померли 13 лютого
- Померли 1945
- Поховані в Паневежисі
- Випускники Військової академії імені Фрунзе
- Випускники Військової академії Генштабу
- Члени КПРС
- Генерал-майори (СРСР)
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Червоного Прапора
- Кавалери ордена Суворова II ступеня
- Кавалери ордена Вітчизняної війни I ступеня
- Нагороджені медаллю «За оборону Сталінграда»
- Нагороджені медаллю «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
- Уродженці Бєлгородської області
- Учасники Громадянської війни в Росії
- Радянські генерали Другої світової війни
- Учасники Сталінградської битви
- Учасники Курської битви
- Померли в Паневежисі