Володимир Катрюк
| Володимир Катрюк | |
|---|---|
| Народився | 1 жовтня 1921 Лужани, Мамаївська сільська громада, Кіцманський район, Чернівецька область, Україна |
| Помер | 22 травня 2015 (93 роки) Salaberry-de-Valleyfieldd, Beauharnois-Salaberryd, Монтережі, Квебек, Канада[1] |
| Громадянство |  Румунія→ СРСР→.svg){kind=small} Канада |
| Діяльність | бджоляр, м’ясник |
| Учасник | Друга світова війна |
Володимир Катрюк (англ. Vladimir Katriuk, 1 жовтня 1921, с. Лужани, жудець Кіцмань, Буковина, Королівство Румунія — 22 травня 2015, м. Ормставн, регіон Монтережі, провінція Квебек, Канада) — канадський громадянин, українець за національністю, відомий як один із підозрюваних у спаленні села Хатинь (Білорусь) 1943 року. Під час цих подій служив у 118-й батальйоні шуцманшафту. Після Другої світової війни виїхав до Канади. Станом на рік смерті був другим у списку досі живих найрозшукуваніших нацистських воєнних злочинців за даними Центру Симона Візенталя[2].
Життєпис
1942 року вступив до допоміжних сил німецької поліції — 115-го батальйону шуцманшафту. Пізніше з його частини сформовано 118-й батальйон шуцманшафту. У статті в журналі Holocaust and Genocide Studies[3], історик Лундського університету Пер Андерс Рудлінг, опираючись на протоколи допитів КДБ, написав, що за даними свідків, Володимир Катрюк був особлио активним учасником злочину в Хатині. Коли батальйон підпалив село, за свідченнями свідків процесу, Катрюк розстрілював із кулемента тих, хто зумів вибратися з вогню[4]
Після вирішального наступу радянських військ 1944 року рештки 115-го та 188-го батальйону зі Східної Пруссії евакуйовано потягом до міста Безансон (Франція). Брав участь у тамтешньому Русі Опору, служив у Французькому іноземному легіоні (це була умова французької влади, щоб не видати Радянському Союзу колишніх бійців батальйону). Жив у Парижі під франко-українським іменем «Ніколя Шпірка»[5]. 1948 року одружився з француженкою Марією Стефані Кавум.
1951 року виїхав до провінції Квебек (Канада). Серед причин виїхати туди були: запрошення від осіб, які вже там жили, значна кількість українців у Канаді та франкомовність Квебеку (імігрант не знав англійської).
1957 року подружжя Шпірок подали заяву на отримання канадського громадянства, а чоловік признався, що це його несправжнє прізвище. 1958 року пан і пані Катрюк отримали канадські паспорти.
Мешкав у містечку Ормставн (регіон Монтережі), де тримав пасіку[6]. У 1999 року Федеральний суд Канади вирішив, що Катрюк надав неправдиві дані і приховував факти зі свого минулого під час отримання громадянства Канади, що є достатньою підставою для депортації, але не знайшов підтверджень того, що він вчиняв воєнні злочини, тому уряд Канади вирішив не позбавляти Катрюка громадянства.
Помер 2015 року від інсульту.
Примітки
- ↑ https://www.nytimes.com/2015/05/31/world/europe/vladimir-katriuk-accused-of-war-crimes-is-dead-at-93.html?_r=0
- ↑ http://operationlastchance.org/PDF/ASR-2014.pdf
- ↑ Holocaust Genocide Studies (Spring 2012) 26(1): 29-58 The Khatyn Massacre in Belorussia: A Historical Controversy Revisited (англ.)
- ↑ New information links Montrealer to WWII massacre [Архівовано 16 березня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ У Канаді помер українець, підозрюваний у воєнних злочинах
- ↑ https://globalnews.ca/news/238675/from-nazi-to-beekeeper-accused-war-criminal-living-quiet-life-in-quebec-3/
