П'єтро Паван

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 14:03, 5 грудня 2021, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (виправлення дат)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 5 грудня 2021, заснована на цій версії.
П'єтро Паван
Герб
Герб
кардинал-диякон Сан Франческо да Паола ай Монті
 
Альма-матер: Папський Григоріанський університет, Падуанський університет і Almo Collegio Capranicad
Діяльність: католицький священник
Народження: 30 серпня 1903(1903-08-30)
Тревізо, Венето, Італія
Смерть: 26 грудня 1994(1994-12-26) (91 рік)
Рим, Італія
Похований: Кампо Верано
Єп. хіротонія: 28 липня 1928
Посада: ректор
Папського Латеранського університету (1969―1974)
Проголошений: 25 травня 1985
Папою: Іваном Павлом II

П'єтро Паван (італ. Pietro Pavan; нар. 30 серпня 1903, Тревізо, Королівство Італія ― пом. 26 грудня 1994, Рим, Італія) ― видатний католицький богослов, священик, італійський кардинал.

Життєпис

Навчання

Народився в Тревізо. Був третім із десяти дітей Джузеппе Павана і Марії Піччьолі. Отримав ім'я Фйораванте (в реєстрі хрещень парафії), а ім'я П'єтро зазначене в муніципальному реєстрі. Початкову освіту здобув у державній школі в Повельяно, потім в приватному інституті Мадзаролло. 13 листопада 1916 вступив до семінарії в Тревізо, де з перервою (1917―1919) довершив гімназійні студії. В 1921 вирішив стати місіонарем і вступив до Папської семінарії закордонних місій, переїхав до Монци, а потім до Мілану, і навіть розпочав новіціятське випробування, але через проблеми зі здоров'ям полишив ідею стати місіонером (1925). Того ж року єпископ Тревізо закликав його повернутися до дієцезальної семінарії, де він довершив три останні роки богослов'я. Висвячений на священика 8 липня 1928 року єпископом Тревізо Андреа Джячінто Лонґіном. Продовжив навчання в Папському Григоріанському університеті в Римі, проживаючи в Колегії Капраніка; в Грегоріанум 8 березня 1929 отримав докторат з філософії, а 30 січня 1932 ― з богослов'я; пізніше ― з 1934 навчався в Падуанському університеті, де 6 липня 1936 здобув докторат з політичних наук[3].

Душпастирське служіння та професорська діяльність

Перебуваючи в Римі вже як священик виконував душпастирське служіння в районі Боччеа, де проживало багато вихідців із Тревізо. В 1932 єпископ покликав його до Тревізо і призначив професором морального богослов'я в дієцезальній семінарії. Пізніше викладав філософію та історію в Колегії Пія Х, педагогіку в Колегії Канноссіано, релігії і філософії в державному ліцеї «А. Канова». 1933―1939 був сотрудником на парафії Сан Аньєзе. З кінця Другої світової війни і до закриття Другого Ватиканського собору в 1965, Паван був завзятим захисником демократичних ідеалів. Консультант в справах церкви в Католицькому інституті Соціальної Активності в Римі, професор соціальної економіки в Папському Латеранському університеті в Римі 1948―1969, а в 1969―1974 його ректор (rettore magnifico). Професор політичних наук в Папському Грегоріанському університеті, які викладав латиною. 5 травня 1951 призначений Домашнім прелатом папи Пія ХІІ. Був радником Голови Ради міністрів Італії Альчіде де Гаспері. Відіграв важливу роль у Світовому Конгресі Апостоляту Мирян, який відбувся в Римі 1951, та Конгресі присвяченому Другій світовій війні (1957). В 1953 папа Пій ХІІ іменував його членом Церковної комісії Тимчасового Комітету Міжнародного Конгресу Апостоляту Мирян. Професор католицьких університетів у Вашингтоні (США) і Монреалі (Канада). Апостольський протонотарій ad instar (11 січня 1962). Католицький університет в Сантьяго (Чилі) надав йому титул доктор honoris causa[3].

Співредактор церковних документів

Радник Конгрегацій Священної Канцелярії, Консисторії і Семінарій та Університетських студій. Як експерт, почавши з третьої сесії, брав участь у Другому Ватиканському соборі; член комісії у справах мирян; як співредактор працював над соборовою декларацією про релігійну свободу «Dignitatis humanae», бувши опонентом кардинала Альфредо Оттавіані, який відстоював ідею «релігійної толеранції»[4].

Як співпрацівник папи Івана ХХІІІ брав участь в опрацюванні кількох ключових документів його понтифікату, зокрема енциклік «Mater et Magistra» (15 травня 1961) і «Pacem in terris» (11 квітня 1963)[5]. Один з найавторитетніших знавців Соціальної Доктрини Церкви.

Автор численних праць з соціальної економіки, соціології і демократії.

Кардинал

На консисторії 25 травня 1985 папа Іван Павло ІІ надав вісімдесятиоднорічному о. П'єтро Павану титул кардинала дияконії Сан Франческо да Паола ай Монті. У зв'язку з його похилим віком папа не зобов'язував Павана до єпископських свячень, як цього вимагали новітні постанови стосовно кардиналів[3].

Смерть

Помер у Римі 26 грудня 1994. Похований на Римському кладовищі Кампо Верано.

Примітки

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  3. ↑ а б в PAVAN, Pietro (1903—1994). Архів оригіналу за 6 лютого 2016. Процитовано 6 лютого 2016.
  4. ↑ Roberto de Mattei. Il Concilio Vaticano II. Una storia mai scritta. ― Torino 2010. ― P. 388—390.
  5. ↑ Roberto de Mattei. Il Concilio Vaticano II. Una storia mai scritta. ― Torino 2010. ― P. 390.

Джерела

  • Rosemary Goldie. L'unità della famiglia umana. Il pensiero sociale del card. P. Pavan. ― Roma «Studium», 2001. ― 104 P. ISBN 88-382-3880-4 (італ.)

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=П%27єтро_Паван&oldid=33962236