Ксенофобія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 17 грудня 2021, заснована на цій версії.

Ксенофо́бія (від грец. ξένος (ксенос), що означає «чужинець», «незнайомець», та φόβος (фобос), що означає «страх») — різке несприйняття особою чи національною лінгвокультурною спільнотою чужої культури, мови, поведінки, манери спілкування тощо. На рівні державної політики може виявлятися як дискримінація за національно-культурними ознаками[1].

Біологічна ксенофобія є природним механізмом захисту людини, її світогляду, переконань, культури від потенційно небезпечного впливу чужого та незнайомого, своєрідна соціальна проєкція інстинкту самозбереження. Ксенофобія може проявляти себе у багатьох формах, зокрема, у вигляді расизму, антисемітизмі, упередженому ставленні до деяких національностей, дискримінації мігрантів, біженців тощо.[2]

Визначення

Поняття вперше набуло поширення в англійській літературі на початку 20 ст. Перше загальне визначення зустрічається у словнику Вебстера (перше видання в 1841 р. в США):

«Ксенофобія є страх і ненависть до чужинців, будь-чого дивного та іноземного.»[3]


На думку тих (переважно вчених-вихідців колоніальних держав), хто вважає подібну філософію «хворобою», її «клінічними проявами» є:

  • нав'язливий страх нового, чужого.
  • параноїдальна ворожість до всього чужого, особливо того, що належить іншій культурі[4]
  • страх перед незнайомими особами, боязнь знайомитися чи зустрічатися з ними. Це можна спостерігати в поведінці дітей, які «лякаються», ховаються в будинку, коли до батьків приходять незнайомі для дитини особи[5].

Форми й прояви

Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, що вважається чужою та шкідливою для суспільства, наприклад, нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї, цигани, гомосексуальні люди[6]. Об'єктом другої форми ксенофобії є головним чином культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури підпадають під чужоземний вплив, але культурна ксенофобія є часто вузьконаправленою на певні прояви такого впливу, наприклад, поширення нетрадиційної для даної країни релігії.

Расизм загалом розглядають як форму ксенофобії. Ксенофобія передбачає наявність віри в те, що об'єкт ворожості є чужим.

З погляду біосоціології, ксенофобія є суспільною проєкцією інстинкту самозбереження певної національно-економічної формації.

Незначні прояви ксенофобії є цілком природними і нешкідливими для суспільства в цілому, але це твердження багато хто ставить під сумнів.

В Україні

В Україні найнижчий рівень ксенофобії був у перші роки після проголошення незалежності. Найтолерантнішою групою в Україні є молодь — люди до 30 років[7].

Міжнародне вивчення та нагляд

У 1997 році Європарламентом був сформований Європейський центр моніторингу расизму та ксенофобії (EUMC), який виріс з комісії по боротьбі проти расизму та ксенофобії (CRX). Сама комісія була створена в 1994 році та стала відомою як «Комісія Кана» (Kahn-Commission). У 1995 році Комісія Кана була перетворена на EUMC, який був офіційно заснований Постановою Ради (ЄС) № 1035/97 від 2 червня 1997 року. Центр розпочав свою діяльність у липні 1998 року. В даний час вона налічує 25 співробітників.


Див. також

Виноски

  1. ↑ Бацевич Ф. С. Словник термінів міжкультурної комунікації. — Київ: «Довіра», 2007. — 205 с.
  2. ↑ Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі (18 червня 2013). Щодо підвищення рівня толерантності та запобігання поширенню ксенофобських настроїв. Законодавство України.
  3. ↑ Xenophobia. Webster’s 1828 Dictionary. Процитовано 18 червня 2017.
  4. ↑ Жмуров В. А. Большая энциклопедия по психиатрии, 2-е изд., 2012 г.
  5. ↑ Филиппов А. В., Романова Н. Н., Летягова Т. В. Тысяча состояний души. Краткий психолого-филологический словарь, Флинта, 2011.
  6. ↑ Кон И. С. Гомофобия как форма ксенофобии. Архів оригіналу за 4 жовтня 2014. Процитовано 23 листопада 2010.
  7. ↑ Динаміка ксенофобії й антисемітизму в Україні в 1994—2007 (Київський міжнародний інститут соціології)

Літературні джерела

  • Ксенофобія // ЕСУ
  • Політологічний енциклопедичний словник (уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна). — Харків: «Право», 2015. — 816 с. ISBN 978966-4588482
  • Є.Захаров (упорядник), М.Семена, Г.Койнаш, І.Магдиш, та інші: Расизм і ксенофобія в Україні: реальність та вигадки. (збірка статей) — Харків: вид. «Права людини», 2009. ISBN 9789668919497., — 192 с.
  • О. Майборода. Ксенофобія. — в кн.: Ю. Левенець, Ю. Шаповал (та ін.). Політична енциклопедія.  — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.378 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ксенофобія&oldid=34106680