Кремницька Єлизавета Людвігівна
| Кремницька Єлизавета Людвігівна | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження |
17 квітня 1925 Ужгород, Перша Чехословацька Республіка | |||
| Смерть | 11 вересня 1978 | |||
| Ужгород, Українська РСР, СРСР | ||||
| Поховання | кладовище Кальварія, Ужгород | |||
| Жанр | Живопис, графіка | |||
| Навчання | Ужгородське художнє училище | |||
| Діяльність | художниця | |||
|
| ||||
Кремницька Єлизавета Людвігівна ( 14 (17) квітня, 1925, Ужгород — 11 березня, 1978, Ужгород) — закарпатська художниця, живописиця і графікеса, яскрава представниця мистецтва нонконформізму.
Творчий та життєвий шлях
Народилася Єлизавета Кремницька 14 (17) квітня 1925 року в місті Ужгород Закарпатської області в звичайній угорсько-словацькій сім'ї,
в найдавнішій частині Ужгорода – Радванці. Жила у маленькій квартирі з мамою і молодшим братом Отто, який згодом став скульптором. Із 1932 до 1941 відбулося шкільне навчання. Після спроби навчатися у торговельному технікумі визначилося головне – художнє училище з 1946 до 1950. Батько — офіціант Людвик Кремницький, помер у 1949. У 1950 Єлизавета Кремницька закінчила Ужгородське училище прикладного мистецтва, викладачі —Адальберт Ерделі, Андрій Коцка, Федір Манайло, Йосип Бокшай.[1] Після училища почала працювати в Художфонді, що став першим і єдиним її робочим місцем. У 1952 році вперше виставила свої роботи на обласній виставці і з тих пір її виставкова діяльність не припинялася, ставши загальноукраїнською та всесоюзною.
Того ж року Кремницька вийшла заміж за Павла Бедзира. Почалося непросте спільне життя, творча робота і часом змагання двох талантів.
Під впливом свого чоловіка художниця пережила захоплення графікою і зробила своєрідні графічні серії, але суттю її творчості був колір. Зачаровують її полотна з пастозно покладеними, дивовижно знайденими кольоровими співвідношеннями у техніках темпери, особливої бедзірівської емульсії й навіть в енкаустиці – портрети, пейзажі, натюрморти кінця 1950-х– середини 1960-х років, багатофігурні композиції 1970-х років, малюнки фломастерами. Учасниця обласних виставок від 1952 року, всесоюзних виставок від 1956, республіканських від 1957, зарубіжних виставок Чехословаччина, 1972; Угорщина, 1974; Румунія, 1976.
У 1958 році Кремницька подала документи на вступ до Спілки Художників України.. Прийняли її через 10 років, у 1968-му.
Над нею тяжів увесь набір чинників, що перешкоджали нормальному професійному зростанню в СРСР. Вона ніяк не вписувалася в контекст соцреалізму. Однак вона зробила своє мистецтво, яке залишила нам разом із спогадами про богемні, творчі 1960-ті, а також про тих, що були в епіцентрі мистецьких подій.[2]
Мистецтвознавиця Олена Папета закінчує свою розвідку про Лізу Кремницьку так: «Її живопис дзвінкий, як голос француженки Едіт Піаф — чиє прізвисько „піаф“ означає „пташка“. Ті, хто знав Лізу Кремницьку, запам'ятали її саме такою — невисокою, звичайною, незалежною, вразливою, безкомпромісною, магнетично притягальною». «Ліза була дивиною для нас, — згадує про неї Габріела Андял. — Дуже обов'язкова в мистецтві, вона нагадувала пташку, яка наче билася об шибку».
Раптово померла 1978 року в Ужгороді, де і похована на кладовищі Кальварія, де пізніше поруч з нею був похований її чоловік, Павло Бедзир. В 2013 році на могилах Павла Бедзира та Єлизавети Кремницької було встановлено парний памятник з граніту. Автор скульптури - Василь Роман.
Роботи художниці зберігаються у Національному художньому музеї України, Закарпатському обласному художньому музеї ім. Йосипа Бокшая, Музеї сучасного мистецтва України (Київ), колекції галереї NT-Art, та приватних колекціях Російської Федерації, США, Латвії, Естонії.[3][4][5]
Бібліографія
- Каталоги і книги
XVI обласна виставка творів художників Закарпаття, присвячена 100-річчю від дня народження В. І. Леніна та 25-річчю визволення Закарпаття від фашистських загарбників: Каталог / Укл. С. Й. Мальчицький, Ю. Ю. Сташко. – Ужгород, 1969. – 54 с.
Статті в книгах і збірниках
Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2005 рік: Рек. бібліогр. посіб. / Уклад.: Т. І. Васильєва, Г. В. Бобонич; наук. ред. В. І. Падяк; Відп. за вип. Л. З. Григаш; вип. ред. Л. О. Ільченко. – Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2004. – С. 151–155.
Бедзір-Кремницька Єлизавета Людвигівна // Визначні особи ХХ століття: Енциклопедія Закарпаття. – Ужгород: Ґражда, 2007. – С. 35.
Мистецька мапа України. Закарпаття. Живопис. Графіка. Скульптура. – К.: 2014. – С. 6–10; 12–15.
Балашова О., Герман Л. Искусство украинских шестидесятников. – К.: Основи, 2015. – 170-183 с.: кол. іл.
- Публікації в газетах і журналах
Сирохман М. Сумний ноктюрн Лізи Кремницької // Фест. – 2005. – 16-22 червня. – С. 14.
(Життєвий і творчий шлях)
Гаврош О. Едіт Піаф закарпатського живопису // Старий Замок. Паланок. – 2007. – 15–21 лютого. – С. 8.
(Випуск альбому Є. Кремницької)
- Публікації в Інтернеті
Юрченко-Микита О. Бедзір-Кремницька Єлизавета Людвіґівна // Енциклопедія сучасної України. – 2003.
Кремницька Єлизавета Людвігівна // Художня галерея KarpatArt
У 2007-му році у Києві вийшов каталог-альбом робіт художниці «Єлизавета Людвіговна Кремницька: Живопис. Графіка. 1925 – 1978».
Каталог робіт художниці також виходив в Ужгороді до 55-річчя Національної спілки художників України (2001).
Джерела
- Бедзір-Кремницька Єлизавета Людвигівна [1]
- Кремницька Єлізавета Людвіговна [2]
- Творчий доробок Єлизавети Людвигівни [3]
- ↑ Бедзир-Кремницька Єлизавета Людвіґівна | Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 20 вересня 2020.
- ↑ Transcarpathian Art Foundation / Фундація розвитку закарпатського мистецтва. www.facebook.com (укр.). Процитовано 20 вересня 2020.
- ↑ Кремницька Єлизавета — Grynyov Art Collection. Grynyov Art Foundation (ua) . Процитовано 20 вересня 2020.
- ↑ «Свято», 1960-і /. ua.gs-art.com (ua) . Процитовано 20 вересня 2020.
- ↑ Версия для печати - Музей современного искусства Украины. modern-museum.org.ua. Процитовано 20 вересня 2020.