Барак Сопе
| Барак Сопе | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 25 листопада 1999 — 13 квітня 2001 року | |||
| Попередник: | Дональд Калпокас | ||
| Наступник: | Едуард Натапеї | ||
| Народження: |
1955 Порт-Віла, Вануату | ||
| Країна: | Вануату | ||
| Освіта: | Penleigh & Essendon Grammar Schoold | ||
| Партія: | Меланезійська прогресивна партія | ||
| Нагороди: |  | ||
Барак Сопе (англ. Barak Sopé, 1955) — політичний діяч Вануату, лідер Меланезійської прогресивної партії та до 2008 року член парламенту Вануату від острова Ефате. З 1999 до 2001 року був прем'єр-міністром країни.
Біографія[ред. | ред. код]
Отримав шкільну освіту в одній з гімназій у передмісті австралійського міста Мельбурн, а потім вступив до Південнотихоокеанського університету, розташованого у столиці Фіджі, місті Сува. За студентських часів захоплювався марксизмом. 1973 року Сопе, повернувшись на Нові Гебриди, став секретарем партії Вануаку й міністерським штатним співробітником. Згодом був послом Вануату в різних країнах Океанії, а 1982 року вперше потрапив до парламенту Республіки Вануату, яка здобула незалежність 1980 року. Виступав на підтримку суворої партійної дисципліни й радикальної зовнішньої політики прем'єр-міністра Волтера Ліні.[1]
Підтримував різні визвольні рухи, в тому числі Революційний фронт за незалежність Східного Тимору, рухи за незалежність від Індонезії провінції Папуа й від Франції Нової Каледонії; співпрацював з лівійськими лідерами, що, зрештою, призвело до суперечок з Ліні.[1] У грудні 1988 року за спробу заколоту був засуджений до місячного тюремного ув'язнення, однак невдовзі був амністований.[1] Того ж року заснував власну Меланезійську прогресивну партію, яка на загальних парламентських виборах здобула п'ять місць. З лютого до серпня 1996 року Сопе був міністром фінансів, а потім упродовж короткого часу займав пост заступника прем'єр-міністра, а також міністра торгівлі, комерції, промисловості й туризму.[1]
У травні 1997 року зайняв пост заступника прем'єр-міністра, а також міністра торгівлі, комерції, промисловості й туризму.[1] 25 листопада 1999 року за результатами голосування в парламенті Сопе був обраний на посаду прем'єр-міністра Вануату, отримавши підтримку 28 парламентарів (проти проголосували 24 депутати).[2] 13 квітня 2001 року уряду Сопе було висловлено вотум недовіри і він був змушений піти у відставку, поступившись опозиційному лідеру Едуарду Натапеї.[3]
Окрім того, йому було висунуто звинувачення у відмиванні грошей (кілька мільйонів доларів США)[4], за що в липні 2002 року був засуджений до трьох років позбавлення років. В листопаді 2002 року Сопе, який потрапив через цукровий діабет до лікарні, був помилуваний президентом країни, незважаючи на сильне невдоволення з боку Австралії та Нової Зеландії.[5]
Після того, як 29 липня 2004 року прем'єр-міністром Вануату став Серж Вохор, Сопе зайняв пост міністра закордонних справ, залишаючись на посту до листопада того ж року, коли був змушений піти у відставку через скандал, пов'язаний зі спробою встановлення дипломатичних відносин з Тайванем. У грудні 2004 року, з приходом Гама Ліні до влади, Сопе повернувся до складу кабінету міністрів, зайнявши пост міністра сільського, лісового та риболовного господарства.
В результаті виборів, що відбулись у вересні 2008 року, Сопе втратив своє місце в парламенті.[6]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д AUSTEO (AUSTRALIAN EYES ONLY) REPORT: EXCERPT NO. 14 (англійською) . Pacific Islands Development Program/Center for Pacific Islands Studies. Архів оригіналу за 22 квітня 2012. Процитовано 17 грудня 2012.
- ↑ UPDATE: NEW PRIME MINISTER BARAK SOPE HEADS VANUATU FIVE-PARTY COALITION (англійською) . Pacific Islands Development Program/East-West Center. Center for Pacific Islands Studies/University of Hawai‘i at Manoa. 25 November, 1999. Архів оригіналу за 22 квітня 2012. Процитовано 17 грудня 2012.
- ↑ VANUATU PM SOPE OUSTED, NATAPEI TO LAUNCH INVESTIGATION (англійською) . Pacific Islands Development Program/East-West Center. Center for Pacific Islands Studies/University of Hawai‘i. 14 April, 2001. Архів оригіналу за 22 квітня 2012. Процитовано 17 грудня 2012.
- ↑ VANUATU OPPOSITION LEADER SOPE CHARGED WITH FORGING GOVERNMENT GUARANTEES (англійською) . Pacific Islands Development Program/East-West Center. Center for Pacific Islands Studies/University of Hawai‘i. 8 November, 2001. Архів оригіналу за 22 квітня 2012. Процитовано 17 грудня 2012.
- ↑ FORMER VANUATU PRIME MINISTER PARDONED (англійською) . Radio New Zealand International/PINA Nius Online. 15 November, 2002. Архів оригіналу за 22 квітня 2012. Процитовано 17 грудня 2012.
- ↑ Uncertainty after Vanuatu's general election (англійською) . ABC. Radio Australia. 9 September, 2008. Архів оригіналу за 25 серпня 2013. Процитовано 17 грудня 2012.
| |||||||
|
