Патриція Килина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 22:55, 13 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Патриція Килина
Patricia Nell Warren
Патриція Килина авторства Любослава Гуцалюка, 1970
Народилася15 червня 1936(1936-06-15)
Гелена, Монтана
Померла9 лютого 2019(2019-02-09) (82 роки)
Шерман-Оуксd, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США
Країна США
Місце проживанняЛос-Анджелес
Діер-Лодж
Діяльністьпоетеса
перекладач
Alma materКоледж Стівенсаd і Manhattanville Universityd
Мова творіванглійська
українська
Роки активності1950-ті - 1970-ті (укрліт)
1970-ті — 2019 (англліт)
Жанрпроза, поезія, переклад
Magnum opusроман Лідер забігу (1974)
Нагороди
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Патри́ція Кили́на справжнє ім'я — Патриція Нелл Воррен (англ. Patricia Nell Warren) (15 червня 1936(19360615) — 9 лютого 2019) — українська та американська письменниця, поетеса й перекладачка німецько-норвезько-ірландського походження. Членкиня Нью-Йоркської групи.[1] Свої твори писала українською та англійською мовами.[2][3][4][5][6][7]

Деякі літературознавці співвідносять поетичну творчість Патриції Килини у царині української літератури, як і поетичну творчість решти Нью-Йоркської Групи, із творчістю українських поетів-шістдесятників.[8]

Походження псевдоніму

Патриція Нелл Воррен взяла своє прізвище-псевдонім Килина з імені однієї з героїнь Лісової пісні Лесі Українки.[9]

Життєпис

Справжнє ім'я Патриції Килини — Патриція Нелл Воррен (англ. Patricia Nell Warren). Народилася в американській родині Конрада Воррена, у штаті Монтана. Родина Патриції мала німецько-норвезько-ірландське коріння. Здобувши середню освіту, вступила до Мангеттенвільського коледжу (англ. Manhattanville College) неподалік від Нью-Йорка, де студіювала середньовічну літературу. По закінченні студій працювала редактором у нью-йоркському літературному журналі «Reader's Digest».[2]

Згодом у 1957 році Килина вийшла заміж за українського та американського письменника Юрія Тарнавського. У тому ж 1957 році, самостійно опанувавши українську мову, почала писати україномовну поезію[10]. Свій перший вірш Траґедія джмелів вона прочитала 23 лютого 1958 в Нью-Йорку на літературному вечорі літоб'єдання «Слово».[11] Пізніше Килина продовжила друкувати свої поезії у видавництві НЙГ, у альманісі-збірнику НЙГ Нові поезії та в інших літературних українських діяспорських журналах та альманахах «Сучасність», Наше Життя, Слово,[12] «Овид / Horizon»[13] тощо. Поява її україномовної поезії наприкінці 1950-их й на початку 1960-их була в своїй більшості позитивно сприйнята українською діаспорною літкритикою, яка щедро хвалила Килинину поетику за її «мітотворність» та «мовний шарм».[14] Окрім власної україномовної поезії, Килина також перекладала з української на англійську мову й разом зі своїм чоловіком Юрієм Тарнавським англійською добірку українських народних дум «Ukrainian Dumy / Українські думи» (Toronto/Cambridge, 1979),[15] а також ряд творів Василя Стефаника (журнал Horizons[16], Нью-Йорк, 1965), Михайла Коцюбинського (Englewood, CO, 1973),[17] Вадима Лесича та Емми Андієвської (Львів, 2000) тощо.[7][18] Пізніше Килина описала свої роки в українській літературі у автобіографії-статті Трагедія джмелів: мої роки як поет у засланні 1959—1973 (англ. A Tragedy of Bees: My Years as a Poet in Exile 1959-1973), надрукованій у 1995 році у часописі Гарвардський ґейський та лезбійський оглядач (англ. Harvard Gay & Lesbian Review).[19]

Наприкінці 1960-х Килинині літературні устремління стрімко переходили від написання поезії українською й до написання худліту її рідною англійською.[20] На момент розлучення Килини з Тарнавським у 1973 році,[21] вона вже перестала писати українською й повністю перейшла на англійську мову, після чого написала ще кілька романів англійською.

У 1974 Патриція зробила камінг-аут, як лесбійка.

Одною з ключових тем її англомовних романів були гомосексуальні стосунки та їх сприйняття в суспільстві. Найвідомішим роман на цю тематику став Килинин роман «Лідер забігу» (англ. The Front Runner), що розійшовся загальним накладом 10 мільйонів примірників та був перекладений десятьма мовами.[2][22][23]

У 1976 році Уоррен опублікувала свій третій роман "The Fancy Dancer". Це історія про священика-новачка у вмираючій сільській парафії, який закохується в гея-напівкровку із судимістю та "незаконними бажаннями". Це був перший бестселер, який зобразив гея-священика та дослідив життя геїв у маленькому містечку.

Померла 9 лютого 2019 року.[24][25][26]

За кілька років до смерті, у 2010-х роках Килина перенесла архів з оригінальними рукописами своїх україномовних та англомовних творів, епістолярну спадщину, важливі першодруки до Національного ґей та лезбійського архіву ОДИН, Бібліотек Університету Південної Каліфорнії (англ. ONE National Gay & Lesbian Archives, University of Southern California Libraries).[6]

Аналіз вкладу Килини в українську літературу

Загалом творчість Килини у царині української літератури позитивно оцінили як іноземні літкритики (Юзеф Лободовський тощо), так і українські (Богдан Рубчак, Марії Ревакович, Олександр Астаф'єв тощо), однак є й ті літературознавці, які у поезії Килини вбачають бездарного письменника, який «погано володіє українською мовою, та займається псевдофілософією» (Ґеорґій Ґрабович).

Після публікації у 1959 році кількох віршів Патриції Килини у черговому номері українського діаспорного часопису Нью-Йорку Нові поезії, польський поет Юзеф Лободовський у статті Молодий ліс на чужині (пол. Młody las na obczyźnie) надрукованій у паризькому польськомовному виданні Kultura описав її вірші як «лірика проминання, меланхолія мінливости», однак все ж зазначив, що її «лірична стихія ще не зовсім організована, [й] тяжіє до кристалізації»; Лободовський у підсумку зазначає, що «якщо ті вірші Килини, які мені відомі, вважати за дебют, його слід окреслити як щасливий».[27][28]

Через приблизно 10 років, у 1968 році, письменник та літературознавець Богдан Рубчак у своїй статті Міти чужинки. Уваги до творчости Патриції Килини для українського діяспорного часопису Сучасність висновив, що хоча Килина й знає українську мову поганенько, вона все ж орудує нею надзвичайно вправно, й в той час як він «міг би назвати десятки імен [українських] поетів, які пишуть бездоганною українською мовою, але української мови не чують», на противагу їм Килина таки дійсно навчилася буквально «чути українську мову». Рубчак підсумовує свій аналіз називаючи Килину «мітотворч[ою] поетк[ою]. [чиї] твори побудовані на основі дійсности та паралельно до неї, але їхні верхи, їхні значеннєві обертони, підносять уяву читача до над дійсних та над часових сфер».[29] Через кілька років у 1983 році Рубачак у своїй статті Доми як мушлі: українська еміґре поезія (англ. Homes as Shells: Ukrainian Émigré Poetry) з альманаху Нова земля, старі корені: досвід українців в Канаді (англ. New soil, old roots: the Ukrainian experience in Canada) розвив свою думку далі висновивши, що Килинина «вірність українській літературі доводить що дім не завжди є якимось географічним розташуванням: дім може бути самою лише мовою чи культурою, з їх власними чіткими територіальними наказовостями».[30][31] Через кілька десятиліть у 2017 році у своїй статті Перехрестя міфу та реальності у поезії Патриції Килини літературознавець Тадей Карабович прийде до схожого висновку й назве Килину поеткою, яка писала «на перехресті міфу та реальності».[32]

Ще кількома десятками років пізніше, вже у 2000-2010-х роках, аналізуючи творчий доробок Килини у кількох своїх критичних статтях письменниця та літературознавиця Марія Ревакович висновила що поетика Килини «в ідеологічному плані повністю міститься у філософії екзистенціалізму».[33] Ревакович також прийшла до висновку, що «де-факто перекри[ття] поетичн[их] канал[ів] комунікації з авдиторією, що спілкується рідною для поетки мовою» тобто перехід Килини у своїй поезії на українську мову (й відповідно на українську літературу) та відхід від англійської мови (й відповідно від американської літератури) впродовж майже 10 років «засвідчує свідоме [само]вигнання [Килини] в царину чужої мови».[34][35][36][37][20]

Оцінюючи творчий доробок Килини також у 1990-2000-х роках, літературознавець Олександр Астаф'єв проаналізувавши вірші Килини, приходить до схожого з Ревакович висновку, що Килина творить у рамках екзистенціалізму й теоретизує, що Килина своєю поетикою створює естетику протиставлення, зокрема віддаючи у своїй поезії важливу роль смерті, яка відіграє роль кризового стану, особливого виміру між буттям і небуттям, де триває боротьба природних, біологічних сил.[38][39]

У цей же період 2000-х згадує творчий доробок Килини й літературознавиця Соломія Павличко у своїй книжці Теорія літератури у розділі Рецепції та інтерпретації, де Павличко, з посиланням на вищезгадану статтю Рубчака, називає вірші Килини «свіжими, [однак] інтелектуально й формально невибагливими». У цьому ж розділі Павличко згадує, що висновки Рубчака щодо творчості Килини були осумнівлені літературознавцем Ґеорґієм Ґрабовичем, який у 1969 році у своїй статті Від мітів до критики у тому ж таки часописі Сучасність називає прочитання Рубчаком поезії Килини неадекватним, оскільки на думку Ґрабовича у віршах Килини немає «жодної міфології», а «тільки погане володіння українською мовою, та псевдофілософія».[40][41]

Аналізуючи творчість Килини вже наприкінці 2010-х, літературознавиця Ольга Смольницька знайшла сліди несвідомої «ірландськості» в українських творах Килини, висновивши, що це певно зумовлено її частково ірландським походженням.[42][43][44]

Творчий доробок

Українська література

У період доробку Килини до української літератури (кінець 1950-ті — початок 1970-х), вона видала три збірки поезії окремими книгами та друкувала окремі вірші в українських діяспорних літературних часописах. На додачу до трьох виданих збірок поезії Килини, вона підготувала, однак так ніколи й не видала окремою книгою ще й четверту поетичну збірку під назвою Кінь з зеленою гривою з вінілу. Окремі вірші з цієї збірки з'явилися у 1960-1970-х роках у часописах Нові поезії та Сучасність.[45][46][19][47][48]

Однією з найкращих посмертних (в сенсі що Килина «померла» як український письменник на початку 1970-х, коли вона перейшла на англійську мову) збірок поезій Килини міститься у збірці 1993 року Поза традиції.[49]

До бібліографії творів Патриції Килини з української мови відносятця:[50]

Збірки поезій
  • Патриція Килина. Трагедія джмелів. Нью-Йорк: Видавництво Нью-Йоркської групи, 1960. 31 стор.
  • Патриція Килина. Леґенди і сни. Нью-Йорк: Видавництво Нью-Йоркської групи, 1964. 63 стор.
  • Патриція Килина. Рожеві міста. Мюнхен: Сучасність, 1969. 36 стор.
Журнальні видання
  • Патриція Килина. Траґедія джмелів // Українська літературна газета. травень 1958. № 5 (35). С. 2.
  • Патриція Килина. Поезія // Нові поезії: річник. Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи, 1959. Ч. 1. 64 стор.: С. 35-38
  • Патриція Килина. Поезії // Нові поезії: річник. Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи. 1960. Ч. 2. 64 стор.: С. 11-16
  • Патриція Килина. Земні блага // Сучасність. 1961. № 10. С. 3.
  • Патриція Килина. Поезії // Сучасність. 1961. № 1. С. 43–44.
  • Патриція Килина. В чайнику–осінь. Лаванда і сарна. // Слово: Т. 1. 1962. С. 216[51]
  • Патриція Килина. Пісня про ангелів // Сучасність. 1962. № 5 (17). С. 3–4
  • Патриція Килина. Поезії // Нові поезії: річник. Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи. 1963. Ч. 5. 64 стор. С. 28-34
  • Патриція Килина. Поезії // Нові поезії: річник. Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи. 1964. Ч. 6. 74 стор. С. 45-50
  • Патриція Килина. Із збірки «Леґенди і сни»: Коні прийшли до водопою // Овид / Horizon. № 2 (133). Vol. XVI за квітень-червень 1965 року. С 41-42.
  • Патриція Килина. Літній Грім. // Слово: Т. 3 : Література. Мистецтво. Критика. Мемуари. Документи. 1968. С. 201[12]
  • Патриція Килина. Плач на смерть Антонія Ріса Пастора // Сучасність. 1968. Ч. 2 (86). С. 29–32.
  • Патриція Килина. Полум'яниий бик // Сучасність. 1968. Ч. 1 (85). С. 5–9
  • Патриція Килина. Рожеві міста // Сучасність. 1968. Ч. 10 (94). С. 5–13 ; Ч. 11 (95). С. 27–32.
  • Патриція Килина. Поезія // Нові поезії: річник. Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи. 1968. Ч. 10. 95 с.: С. 74-82
  • Патриція Килина. Поезія // Нові поезії: річник. Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи. 1969. Ч. 11. ? с.: С. ?-?
  • Патриція Килина. Вершники: п'єса // Сучасність. 1969. Ч. 4 (100). С. 8–38.
  • Патриція Килина. Вісім мінівіршів // Сучасність. 1970. Ч. 4 (112). С. 5–7.
  • Патриція Килина. Поезія // Нові поезії: річник. Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи. 1970—1971. Ч. 12-13. ? с.: С. ?-?
  • Патриція Килина. Із «Мінімальних поезій» // Сучасність. 1972. Ч. 3 (135). С. 3-5.
  • Патриція Килина. Спомин // Сучасність. 1979. Ч. 1 (217). С. 3.
  • Патриція Килина. Пропаґанда // Сучасність. 1986. Ч. 1 (297). С. 7
В антологіях НЙГ
В загальних антологіях
Літературні нагороди

Американська література

Переклади на англійську мову

Серед перекладів Килини, що виходили у часописах та альманахах:[55][56][57]

  • Ukrainian folk songs. Translated from the Ukrainian by Patricia Kilina; Taras Shevchenko. Selection of poems. Translated from the Ukrainian by Vera Rich // George Tarnawsky. «For the 100th anniversary of the death of Taras Shevchenko.» Horizons: Ukrainian student's review. 5.1/8 (1962): 31-38.
  • Mykhailo Kotsiubynsky. On the rock. Translated from the Ukrainian by Patricia Kilina and George Tarnawsky // Modern Ukrainian short stories. Edited, with a preface by George S.N. Luckiy. Englewood, CO: Ukrainian Academic Press. 1973. 228 p.: ?-? ISBN 9780872870611[58]
    • (передрук) Mykhailo Kotsiubynsky. On the rock. Translated from the Ukrainian by Patricia Kilina and George Tarnawsky // Modern Ukrainian short stories. Edited, with a preface by George S.N. Luckiy. Englewood, CO: Ukrainian Academic Press. 1995. 230 p.: 37-59. ISBN 9781563083914[58]
  • Wadym Lesytch. The parchment of memory. Translated from the Ukrainian by Patricia Kilina // International Portland Review. 1980. No. 26 (80). p. 417
  • Poems of Wadym Lesytch and Emma Andijewska // A Hundred Years of Youth: A Bilingual Antology of 20th Century Ukrainian Poetry / Сто років юності: Двомовна антологія укр. поезії 20 століття. Львів: Літопис. 2000. 877 стор. ISBN 9667007361

Серед перекладів Килини, що виходили окремими книжками вирізняються:

Спекуляції

Юрко Кучерявий, який був куратором літературного фестивалю Велике Повернення Нью-Йоркської Групи, який відбувся у вересні 2016 року у Львові, говорив що згідно з одною з легенд, насправді Патриція Килина не писала свої україномовні вірші, і їх за неї нібито написав її тодішній чоловік Юрій Тарнавський.[25]

Примітки

  1. ↑ Мартусь О. [Українські поетеси Америки: Віра Вовк, Ліда Палій, Оксана Лятуринська, Наталія Левицька-Холодна, Патриція Килина, Марія Ревакович] // Голос України. 14 листопада 1996
  2. ↑ а б в Роман Бабовал. Патриція Килина (1936—2019). Біо-бібліографічна довідка. Віртуальна антологія Нью-Йоркської групи. 2006
  3. ↑ Патриція Килина // Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості. Упорядник: Віра Просалова. Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. 516 стор.: С. 199—200
  4. ↑ Маркусь В. [Килина Патриція] // Енциклопедія української діяспори: Т. 1, Кн. 1. Гол. ред. В. Маркусь, спів-ред. Д. Маркусь. Нью-Йорк; Чикаго, 2009. 450 стор.: С. 353. ISBN 0-88054-145-8; ISBN 9780880541459
  5. ↑ Warren, Patricia (pseud: Patricia Kilina (Patrycija Kylyna)) // Encyclopedia of Ukraine: Volume V: St-Z. Editor: Danylo Husar Struk. Toronto: University of Toronto Press. 1993. 900 p. ISBN 9781442651272 (англ.)
  6. ↑ а б Books of Ukrainian poetry edited by or with contributions from Warren 1979—2002 // Finding aid to the Patricia Nell Warren papers, 1921—2013 Coll2013-071. oac.cdlib.org. 2019 (англ.)
  7. ↑ а б Воррен Патриція-Нелл // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
  8. ↑ Г. О. Яковенко. Феномен Патриції Килини в колі поетів Нью-Йоркської групи // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. 2013. № 4(1). С. 180—186. (дзеркало на nspu.com.ua)
  9. ↑ Юрій Ковалів. Моя доля — бути блискавкою…. vsesvit-journal.com. 30.05.2020
  10. ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 363.
  11. ↑ Юрій Лавріненко. Літературна молодь нашого часу // Українська літературна газета. травень 1958. № 5 (35). С. 1-2.
  12. ↑ а б Патриція Килина. Літній Грім // Слово: Т. 3 : Література. Мистецтво. Критика. Мемуари. Документи. Ред. кол.: С. Гординський, Г. Костюк (гол. ред.), та ін. Нью-Йорк: Об'єднання Українських Письменників в Екзилі. 1968. 533 стор.: С. 201
  13. ↑ Овид / Horizon. eudusa.org. 2009
  14. ↑ Царинник Марко. Мітотворча спадщина (рецензія на Патриція Килина. Леґенди і сни. Вид-во Нью-йоркської гру- пи, Нью-Йорк, 1964. 60 стор.) // Сучасність. 1965. № 12. С. 106—109.
  15. ↑ Ольга Лучук. До історії видання українських дум у перекладі англійською мовою: фрагмент листування Юрія Луцького з Юрієм Тарнавським // Міфологія і Фольклор. № 3-4 (19) (2015). С. 118—132
  16. ↑ Horizons. eudusa.org. 2009
  17. ↑ Богдана Плющ. Відтворення кольористики малої прози М. Коцюбинського в англомовних перекладах // Мова і культура. 2011. Вип. 14, т. 6. С. 329—335.
  18. ↑ Pat Kilina Has First Novel On the Market (PDF). Svoboda. 26 листопада 1971. Процитовано 11 лютого 2019. (англ.)
  19. ↑ а б [A Tragedy of Bees: My Years as a Poet in Exile 1959—1973] // The Best of the Harvard Gay & Lesbian Review. Edited by: Richard Schneider. Philadelphia: Temple University Press. 1997. 455 p.: pp. 30–40. ISBN 978-1566395960 (раніше вже надруковано в A Tragedy of Bees: My Years as a Poet in Me, 1957 to 1973 // Harvard Gay & Lesbian Review 2.4 (1995). pp. 17-21.) (англ.)
  20. ↑ а б Maria Rewakowicz. Part One. The phenomenon and poetry of the New York Group // Maria Rewakowicz. The phenomenon and poetry of the New York Group: Discourses, disguises, and liminality. Ph.D. Disseretation, University of Toronto. 2001. 345 pp.: p. 51-52 (англ.)
  21. ↑ причиною розлучення була зміна орієнтації письменниці, див. Андрій Дрозда. «Поезія Нью-Йоркської Групи: модернізм в епоху американської контр-культури» // Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Інформаційний бюлетень за 2015 рік. 2016. 240 стор.: С. 151—154
  22. ↑ Марія Ревакович. Крізь іншу призму (Про феномен і поезію Нью-Йоркської групи) // Півстоліття напівтиші: Антологія поезії Нью-Йоркської групи. Упор. Марія Ревакович. Київ: Факт, 2005. 372 стор.: С. 17-40. ISBN 9789663590097
  23. ↑ Матеуш Свєтліцкі. "Змагання за ідентичність і суперечки про досвід. "The Front Runner' Патриції Нелл Воррен // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. 2018. Вип. 25. С. 75-82
  24. ↑ Померла Патриція Килина. litakcent.com. 11.02.2019
  25. ↑ а б 9 лютого 2019 року померла легенда української поезії та легенда американської прози Патриція Килина (Patricia Nell Warren). Ефір триб‘ют «Я, чужинка, розумію тільки по-водяному». UA: Українське радіо. 13 лютого 2019
  26. ↑ Померла відома американська та українська письменниця Патриція Килина. chytomo.com. 11.02.2019
  27. ↑ Юзеф Лободовський. Молодий ліс на чужині // Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури». Пер. з пол.: Софія Грачова, Олег Маєвський, Дзвінка Матіяш, Андрій Савенець, Христина Чушак, Тарас Щумейко, Сергій Яковенко; упорядкування, підготовка. тексту, вступна стаття та коментарі: Богуміла Бердиховська; післямова Григорій Грабович; відповідальний редактор: Юрій Прохасько. Київ: Критика, 2005 . 527 стор.: С. 399—408. ISBN 966-7679-67-5
  28. ↑ Łobodowski, Józef. Młody las na obczyźnie. Kultura. 30/156. 1960: roky. S. 49-57. (пол.)
  29. ↑ Богдан Рубчак. Міти чужинки. Уваги до творчости Патриції Килини // Сучасність. 1968. № 1. С. 10-29; № 2. С. 33-60. (передрук в: Міти чужинки. Уваги до творчості Патриції Килини // Богдан Рубчак. Міти метаморфоз, або Пошуки доброго світу. Львів: Піраміда. 484 стор. 2012. ISBN 9789664412688)
  30. ↑ Bohdan Rubchak. [Homes as Shells: Ukrainian Émigré Poetry] // New Soil- Old Roots: The Ukrainian Experience in Canada. Edited by Jaroslav Rozumnyj. Winnipeg: Ukrainian Academy of Arts and Sciences in Canada, 1983. 334 p.: pp. 87-123 (англ.)
  31. ↑ Maria Rewakowicz. Periphery versus Centre: The New York Group's Poetics of Exile // Canadian Slavonic Papers. No. 45 (2003). pp. 441-57 (англ.)
  32. ↑ Перехрестя міфу та реальності у поезії Патриції Килини // Тадей Карабович. Міфопоетика Нью-Йоркської групи: монографія. Київ: Талком, 2017. 464 стор.: С. 302—310 (Серія «Студії з україністики». Випуск ХХІ). ISBN 978-617-7397-43-3
  33. ↑ [Мова як іншість: українська поезія Патриції НелВорен (Килини)] // Марія Ревакович. Persona non grata. Нариси про Нью-Йоркську групу, модернізм та ідентичність. Марія Ревакович. Persona non grata. Нариси про Нью-Йоркську групу, модернізм та ідентичність. З англійської переклали: Марія Дмитрієва, Олена Любенко, Дзвінка Матіяш, Тетяна Остапчук. Київ: Критика, 2012. 336 стор.: С. 179—186. ISBN 978-9668978562
  34. ↑ Марія Ревакович. [Ерос і вигнання] // Критика. Рік X, число 10 (108), жовтень 2006. 36 стор. С. 28-33.
  35. ↑ Maria Rewakowicz. [Chapter 8. Eros and Exile] // Literature, Exile, Alterity: The New York Group of Ukrainian Poets. Boston: Academic Studies Press, 2014. 250 p. ISBN 9781618114037 (англ.)
  36. ↑ Марія Ревакович. [Двомовна творчість Патриції Килини: питання жанру (До 80-річчя від дня народження)]. Переклад з англ.: Роксоляна Свято. Критика № 11/12 (листоп.-груд.) за 2016 рік. С. 23-26
  37. ↑ Maria Rewakowicz. [Chapter 9. Patricia Nell (Kylyna) Warren's Constructed Alterities: Language, Self-Exile, Homosexuality] // Literature, Exile, Alterity: The New York Group of Ukrainian Poets. Boston: Academic Studies Press, 2014. 250 p. ISBN 9781618114037 (англ.)
  38. ↑ Олександр Астаф'єв. [Міражний простір модернізму] // Поети Нью-Йоркської групи. Антологія. Упорядники: Олександр Астаф'єв, Анатолій Дністровий. Харків: Ранок, 2003. 285 стор.: С. 3, 31-39. ISBN 9789666798698
  39. ↑ Олександр Астаф'єв. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем. Монографія. Київ: Смолоскип. 1998. 314 стор.: С. 311. ISBN 966-02-0804-9
  40. ↑ Рецепції та інтерпретації // Соломія Павличко. Теорія літератури. Київ: Основи, 2002. 679 cтор.: С. 395—396. ISBN 966-500-217-1 (2-ге вид.)
  41. ↑ Ґригорій Ґрабович. Від мітів до критики. Дещо про аналізу Рубчака та поезію Патриції Килини // Сучасність. 1969. No 5. С.83–87.
  42. ↑ Ольга Смольницька. Патриція Килина у діалозі текстів: інтертекст, архетип, некролог // Science and society. Proceedings of the 10th International conference. Hamilton, Canada: Accent Graphics Communications & Publishing. 2019. 471 p.: pp. 23-43. ISBN 978-1-77192-360-6
  43. ↑ Ольга Смольницька. Експліцитна та імпліцитна кельтська символіка у творчості вибраних членів Нью-Йоркської групи (Віри Вовк і Патриції Килини) // Філологічні трактати. 2017. Т. 9, № 3. С. 139—150.
  44. ↑ Ольга Смольницька. Компаративний аналіз «мерехтливої міфології» у вибраній поезії Віри Вовк і Патриції Килини // Кременецькі компаративні студії. Вип.VI. Т.1. 2016. 312 стор.: С. 254—269.
  45. ↑ From Beginning to New Beginning: A Cycle of Poetry. Patricia Nell Warren. Excerpts from «Minimal Poems». From her fourth book, Horse With the Green Vinyl Mane, published in sections in Suchasnist, which had never appeared as a separate book. Lodestar Quarterly. Issue 6, Summer 2003 (англ.)
  46. ↑ From Beginning to New Beginning: A Cycle of Poetry. Patricia Nell Warren. Introduction. Lodestar Quarterly. Issue 6, Summer 2003 (англ.)
  47. ↑ «Реабілітована література»: покажчик колекції видань та документів, переданих Службою зовнішньої розвідки України до Наукової бібліотеки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Уклад. Ю. І. Левченко; наук. ред. К. П. Двірна ; літ. ред. Л. М. Стеблина. Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2019. 512 стор.
  48. ↑ Патриція Килина. Вибірка поезій — частина 4 (Вибране з «Поза збірками» (1965—1979)). http://users.belgacom.net/babowal/. 2012
  49. ↑ а б Патриція Килина, псевдо, Воррен (1936—2019) // Поза традиції: антологія української модерної поезії в діяспорі. Упорядник: Богдан Бойчук; відп. ред.: І. Макарик. Київ; Торонто; Едмонтон; Оттава: КІУС. 1993. 473 стор.: С. 218—230. ISBN 0-920862-88-8 (дзеркало: archive.org)
  50. ↑ Літопис Нью-Йоркської групи поетів // Феномен шістдесятництва: українська література другої половини ХХ ст.: темат. бібліогр. покажчик. Укладач: Л. П. Болдуреску, О. Г. Краснова. Миколаїв: Вид-во ЧНУ ім. Петра Могили, 2018. 140 стор.: С. 91-130
  51. ↑ Килина Патриція. В чайнику–осінь. Лаванда і сарна. // Слово: Т. 1, збірник. Голов. ред.: Г. Костюк. Нйю-Йорк: Об'єднання Українських Письменників в Екзилі. 1962. 495 стор. С. 216
  52. ↑ Літературний вечір Марії Ревакович. Презентація книги «Півстоліття напівтиші». // Віра Боднарук, Володимир Білецький. Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006. Донецьк: Український культурологічний центр, 2006, 140 стор.: С. 125—129. ISBN 966-7710-28-9
  53. ↑ Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. arthuss.com.ua. 2020
  54. ↑ Уляна Любович. Наше інтерв'ю. Патриція Килина // Наше Життя. No. 1 за січ. 1970. 36 стор.: C. 11
  55. ↑ Ukrainian Literature in English: Articles in Journals and Collections, 1840—1965. Edited by Marta Tarnawsky. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. 1992. 192 p. (Research Report No. 51)
  56. ↑ Ukrainian Literature in English, 1966—1979. Edited by Marta Tarnawsky. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. 2010. 534 p. ISBN 9781894865111 (англ.)
  57. ↑ Ukrainian Literature in English, 1980—1989. Edited by Marta Tarnawsky. Edmonton-Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. 1999. 468 p. (Research paper No. 62)
  58. ↑ а б в текст паралельно українською та англійською

Джерела

Посилання

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Патриція Килина
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Патриція_Килина&oldid=34606187