Юрій Тарнавський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Тарнавський
Yuriy Tarnawsky
(за паспортом George Tarnawsky)
Yuriy Tarnawsky Merida.jpg
Ім'я при народженні Тарнавський Юрій-Орест Іванович
Народився 3 лютого 1934(1934-02-03) (86 років)
Турка, Україна
Громадянство США
Діяльність поет, прозаїк, драматург, есеїст, перекладач, лінґвіст, електроінженер
Alma mater NJIT (BSEE, 1956)
NYU (PhD, 1982)
Мова творів українська, англійська
Роки активності 1956-донині
Жанр поезія, проза, драма, есеїстика, переклад
Magnum opus Шляхи (1961)

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Юрій Тарнавський (англ. Yuriy Tarnawsky, за паспортом George Tarnawsky, 3 лютого 1934, Турка, Україна) — український та американський письменник, поет, лінґвіст та електроінженер. Тарнавський є одним із засновників аванґардної української спілки діяспорних письменників НЙГ, членом Спілки письменників України та членом американської групи письменників-новаторів FC2[en]. Тарнавський також був співзасновником та співредактором українського літературного журналу в еміґрації Нові поезії (1959—1972).[1]

Отримавши освіту електроінженера та лінгвіста, Тарнавський більшість життя працював електроінженером спеціалізуючись на штучному інтелекті в компанії IBM Corporation (1956—1992) та згодом професором української мови та культури в Колумбійському університеті (1992—1996).[1]

Зараз Тарнавський вже на пенсії й живе та працює у місті Вайт Плейнз у штаті Нью-Йорк. Свої твори Тарнавський пише українською та англійською мовами. Твори Тарнавського перекладено азербайжанською, англійською, івритом, італійською, німецькою, польською, португальською, російською, румунською, французькою, чеською та іншими мовами.[1]

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Юрій Тарнавський (ім'я при народженні: Тарнавський Юрій-Орест Іванович) народився 3 лютого, 1934 року в Україні в місті Турка на Бойківщині. Мати його учителька; батько— учитель та директор школи. Дитячі роки (1934—1940) провів у Польщі, біля Ряшева, а потім в Україні, біля Сянока та в Турці. У 1944 році Тарнавський з родиною виїхав до Німеччини. Після II Світової війни жив у таборі для переміщених осіб у Новім Ульмі. Відвідував українську та німецьку гімназії (гімназія ім. Кеплера в місті Ульм). У лютому 1952 року, напередодні від'їзду родини Тарнавскьих до США, закінчив екстерном українську гімназію в Мюнхені. Після переїзду в США родина осіла в Ньюарку, штат Нью Джерсі. У 1956 році Тарнавський отримав ступінь бакалавра BSEE з відзнаками за спеціальністю електроінженерія у Ньюаркському Коледжі Інженерії (тепер Нью-Джерський Інститут Технології).

Професійна кар'єра[ред. | ред. код]

Електроінженерна кар'єра[ред. | ред. код]

Після отримання диплому у 1956 році Тарнавський почав працювати на відому технологічну компанію IBM Corpoation в місті Покіпсі, на півночі Нью-Йорку й пропрацював у ній до 1992 року. Спершу Тарнавський працював в IBM інженером електроніком а згодом кібернетиком над автоматичним перекладом з російської мови на англійську. Завідував відділом прикладної лінґвістики в IBM, а також групами лінґвістів у військовій школі в Сиракюзах, штаті Нью-Йорк, та в Конґресовій бібліотеці у Вашінґтоні. Програма, розроблена його групою була першою у світі, яка мала практичне застосування. У 1964-65 роках, будучи у відпустці, проживав у Еспанії, займаючись літературною працею.

Згодом, не залишаючи праці в IBM, заочно студіював теоретичну лінґвістику (спеціялізація в трансформаційно-породжувальній граматиці) в Нью-Йоркському університеті і 1982 року отримав ступінь доктора філософії (PhD), написавши дисертацію з питань семантики у Поширеній Стандартній Теорії Ноама Чомського, Knowledge Semantics.[2] Працю було окреслено революційною за те, що вона поєднала погляди Ноама Чомського та Гиларі Путнама в одне формулювання.

Згодом Тарнавський працював над процесуванням природних та розрібкою штучних мов і в ділянці штучного інтелекту, над експертними системами. За роки роботи на IBM Тарнавський написав низку публікацій на кібернетичні та лінґвістичні теми та був відзначений низкою нагород.

У 1992 році, після 36 років праці на IBM, Тарнавський залишає IBM й розпочинає викладацьку кар'єру.

Професорська кар'єра[ред. | ред. код]

Після відходу з IBM у 1992 році став професором української літератури та культури у відділі слов'янських мов Колюмбійського університету в Нью-Йорку, а також членом Гаріманського Інституту Колюмбійського університету. Будучи професором української літератури та культури у Колюмбійському університеті, Тарнавським був співкоординатором української програми (1993—1996).

На пенсію з Колумбійського університету Тарнавський пішов у 1996 році.

Творча кар'єра[ред. | ред. код]

Презентація власної книги «Теплі полярні ночі» в Києві

Кар'єра в українській літературі[ред. | ред. код]

За визначенням самого Тарнавського хоча практично все своє життя він жив поза Україною, він завжди називав себе українцем й писав українською;[3] відтак у своїх україномовних творах він український письменник у еміґрації.

Кар'єра в українській літературі для Юрія Тарнавського розпочалася у 1950-их роках, коли він став одним із засновників та рушійних-лідерів об'єднання українських письменників в еміґрації НЙГ; пізніше у 1990-их викладаючи українську мову та культуру в Колюмбійськім Університеті, Тарнавський приклався до заснування архіву НЙГ в Бібліотеці Рідкісних Книжок та Рукописів університету, де тепер зберігається архів україномовних та англомовних книжок Тарнавського та інших членів НЙГ.[4][5] У 1959 році він також став співзасновником та співредактором впливового українського літературного журналу в еміґрації Нові Поезії (1959—1972).

Першою літературною працею Тарнавського в українській літературі стала збірка поезії Життя в місті (Нью-Йорк, 1956). Згодом 1960-их Тарнавський надрукує ще цілий ряд поетичних збірок, зокрема «Пополудні в Покіпсі» (Нью-Йорк, 1960), «Ідеалізована біографія» (Мюнхен, 1964), «Спомини» (Мюнхен, 1964), «Без Еспанії» (Мюнхен, 1969) та «Поезії про ніщо і інші поезії на цю саму тему» (Нью-Йорк, 1970). Першою і єдиною прозовою роботою Тарнавського в українській літературі став його програмово екзистенціялістичний роман «Шляхи» (Мюнхен, 1961), в якім описано життя німецької молоді після Другої світової війни. У 2000 році цей роман було перевидано у оновленій редакції у збірці «Не знаю» (Київ, 2000).

Не отримавши якогось значного визнання в українській літературі 1950-60-их роках, як в підросійській Україні так і в еміґраційних колах літераторів української діаспори, до кінця 1960-их Тарнавський пориває спроби зробитися успішним українським письменником й вирішує спробувати зробити кар'єру американського письменника; відтак, Тарнавський наприкінці 1960-х роках у своїй творчості переходить повністю з української на англійську мову, спершу в прозі, а згодом і в поезії (хоча в поезії він опісля зрідка робить власний україномовний переклад своїх англомовних віршів).

Після 30-ти річної перерви, після відновлення незалежності України у 1991 році, Тарнавський робить другу спробу зробитися успішним українським письменником, й тимчасово переходить з англійської назад до української мови. Зокрема, на початку 1990и-х він видає кілька україномовних художніх творів та статей у періодиці та рядом окремих книжок, серед яких виділяються поетична збірка «Без нічого» (Київ, 1991), поема «У ра на» (Харків — Нью-Йорк, 1992), збірка п'єс «6х0» (Київ, 1998) та поетична збірка «Їх немає» (Київ, 1999).

У 1996 році Тарнавський був резидентом на міжнародній письменницькій резиденції Ледіґ Гаус оподалік Нью-Йорку, де написав більшість своїх україномовних драм, що увійшли до його україномовної збірки п'єс «6х0» (1998). Того ж таки 1998 року, в Тернопільськім драматичнім театрі, було поставлено виставу за його п'єсою «Чотири проєкти на український національний прапор» що входила до збірки «6х0». У 1997 році перші чотири п'єси з «6х0» — «Сука-скука/розпука, Жіноча анатомія, Не Медея», та «Карлики» — були наживо прочитані перед публікою акторами театральної студії Національного Університету «Києво-Могилянська Академія». В роки 1998—2004 кілька вистав, базованих на його поезії, було поставлено студентами Рівенського Національного Гуманітарного Університету та Національного Університету Острозька Академія.

Однак, як зізнався згодом сам Тарнавський, хоча після відновлення незалежності України він і планував повністю включитися в українське літературне життя й навіть купив у 1990-их у Києві помешкання з прицілом аби жити в ньому напівпостійно (живучи почергово то в Нью Йорку то в Києві), але його планам не судилося збутися: за словами Тарнавського українське літературне середовище не захотіло його прийняти «виставивши йому холодне плече».[6] Як приклад несприйняття його українським літсередовищем, Тарнавський наводить неприємний для нього епізод коли ні з сього ні з того на початку 1990-их Ігор Римарук в одній з розмов заявив Тарновському «Ти — американець». Але головною причиною було навіть не буцімто несприйняття Тарнавського українським літсередовищем, а факт того, що українські видавництва не хотіли видавати його книжок. Так за словами Тарнавського, за виключенням оповідань «Короткі хвости» (Київ, 2006), всі книги Тарнавського що вийшли в Україні були видані або за його власний кошт або за гроші діаспорних інституцій.[3]

Окрім власних україномовних творів Юрій Тарнавський також присвятив багато енерґії перекладницькій праці з англійської/німецької/еспанської мов на українську та з української мови на англійську. Серед найвизначніших україномовних перекладів Тарнавського п'єса Федеріко Ґарсія Льорка «Як кохався дон Перлімплін з Белісою у саду» (Мюнхен, 1967) та п'єса Семюела Бекета «Остання стрічка Краппа».[7][6]

За заслуги в царині української літератури, президент України Віктор Ющенко нагородив Юрія Тарнавського Орденом «За заслуги» ІІІ Ступеня 17 січня 2008 року.[8]

Конфлікт та критика Миколи Лукаша[ред. | ред. код]

Тарнавський відомий своїм критичним ставленням до перекладацького методу Миколи Лукаша, зокрема Тарнавський критикував Лукаша за його нібито архаїчно-застарілий метод перекладу у стилі української поетики ХІХ століття збірки «Лірика» Федеріко Гарсії Льорки з іспанської на українську мову та збірки «Декамерон» Джованні Бокаччо з італійської на українську мову.[3][9][10] Цей конфлікт розпочався 1969 році з друку Тарнавським статті в українському еміґраційному літературному часописі Сучасність під назвою «Під тихими оливами, або Вареники замість гітар», де одним з найбільших закидів Лукашу була нібито стилізація Лукаша під українську селянську культуру, створення ще одної на-мужицький-лад-перелицьованої «Енеїди», що, на думку Тарнавського, може мати далекосяжні наслідки для всієї майбутньої україномовної модерністської поезії й становити загрозу самій можливості української модерності, оскільки існує ймовірність що молодь відвертатиметься й далі від всього українського, яке навіть у перекладах Лорки ототожнюється з селянським та минулим.[11] На захист Лукашевих принципів перекладу на сторінках Сучасності того ж року виступили цілий ряд українських літераторів, зокрема Іван Кошелівець (стаття «Про переклади й різне інше»[12]), Борис Олександрів (стаття «Чи справа лише в гітарах і варениках?»[13]) та колега Тарнавського з НЙГ Віра Вовк (перебуваючи на своєму творчому вечорі в Україні Вовк вибачалася перед українськими колегами за «задерикуватий виступ» Тарнавського у бік Лукаша[9] й згодом дорікнула деяким тезам Тарнавського до Лукаша у статті «Про технологічний і метафізичний кшталт мислення»[14]). На захист тез Тарнавського виступив його колега з НЙГ Богдан Бойчук (стаття «Тільки про різне інше»[15]).

Згодом у 2000 році у своїй біографічному нарисі «Босоніж додому і назад» Тарнавський так відгукнувся про перекладацькі здібності Лукаша: «Взагалі, мушу признатися, що не поділяю здається загально прийнятної думки серед українців про беззастережну геніяльність Лукаша. На мою думку, орудував він поетикою дев'ятнадцятого сторіччя, заяложеною, як стіл у шинку, яка заваджала йому бути вдалим у перекладах модерних поетів».[16]

Кар'єра в американській літературі[ред. | ред. код]

За визначенням самого Тарнавського у своїх англомовних творах він «американський письменник […] українського походження».[3]

Коли наприкінці 1960-их років Тарнавський вирішив припинити спроби стати успішним українським письменником, він відразу перефокусував всі свої сили на побудову успішної кар'єри американського письменника. Так, у 1960-их він стає членом групи аванґардних американських письменників Fiction Collective (згодом перейменованої в FC2[en]), і в її видавництві публікує свої перші твори в американській літературі: романи Meningitis (укр. Менінґіт, 1978), Three Blondes and Death (укр. Три бльондинки і смерть, 1993) тощо. Від початку своєї літературної кар'єри, всю свою прозу Тарнавський пише англійською,[17] хоча за іронією долі, перший і єдиний його прозовий твір українською, роман «Шляхи» (1961), був одночасно й першою його прозовою книжкою, тобто все ж першою його прозовою книжкою стала україномовна робота.

Після короткої спроби знайти себе в українській літературі на початку 1990-их, Тарнавський остаточно кидає спроби стати успішним українським письменником, другий раз переходить у своїй творчості з української на англійську мову й остаточно сконцентровує всі свої сили тому аби стати успішним американським письменником. Від кінця 1990-х, Тарнавський бере активну участь у колі американських письменників-новаторів, виступаючи на конференціях AWP та &NOW тощо, але стати поміченим в американській літературі у 1990-их Тарнавському не вдається.

Після того як у 1998 році Тарнавський власноруч переклав з української на англійську свою п'єсу Не Медея зі своєї україномовної збірки п'єс 6х0, в тому ж році виставу англійською мовою за цієї п'єсою було поставлено у відомому аванґардному театрі Мабу Майнз в Нью-Йорку. На базі його п'єси Не Медея Тарнавський також створив однойменне лібретто для опери українсько-американського композитора Вірка Балея, частина якої була показана в Нью-Йорку 2012 році.

Аж наприкінці 2000-их років американська літкритика починає помічати Тарнавського й він починає видавати цілу плеяду критично визнаних англомовних книг. Так, починаючи з 2007 року виходить більше десятка книг Тарнавського, зокрема збірка мініроманів[18] «Like Blood In Water» (укр. Як кров у воді, Tuscaloosa, AL: University of Alabama Press, 2007), «Short Tails» (укр. Короткі хвости, Niles, MI: CCM/Geneva, IL: JEF Books, 2011), й трилогія «The Placebo Effect Trilogy» (укр. Ефект пляцебо, Geneva, IL: JEF Books, 2013), збірка віршів «Modus Tollens/IPDs: Improvised Poetic Devices» (укр. Модус Толленс/ІПЗ: Імпровізаційні поетичні засоби, Seattle: Jaded Ibis Press, 2013), збірка оповідань «Crocodile Smiles» (укр. Крокодил усміхається, Fairfield, CA: Black Scat Books, 2014), вибірка есе та інтерв'ю «Claim to Oblivion» (укр. Заявка на запомин, DeKalb, IL: JEF Books, 2016), збірка літературних вправ «Literary Yoga» (укр. Літературна йога, Aurora, IL: JEF Books, 2018), романи «Warm Arctic Night» (укр. Теплі полярні ночі, Aurora, IL: JEF Books, 2019) та «The Iguanas of Heat» (укр. Іґуани спеки, Aurora, IL: JEF Books, 2019).[19]

За заслуги в царині електроінженерії та американської літератури, в березні 2019 року Юрія Тарнавського було вшановано внесенням до переліку видатних випускників Нью-Джерзьким Інститутом Технології.

Особисте життя[ред. | ред. код]

У різні роки Тарнавський був одружений з наступними жінками:[20]

  • Патриція Калина (у дівоцтві Нелл Уорен, у шлюбі 1957—1973)
  • Леся/Елісон Тарнавська (у дівоцтві Кметик, у шлюбі 1979—1993)
    • донька Устина він Лесі/Елісон Кметик
  • Каріна Тарнавська (у дівоцтві Залєвська, одружені з 2000)

Зараз Тарнавський одружений з американкою польського походження Каріною Тарнавською (у дівоцтві Залєвська).[19] Будучи полькою за походженням, Залєвська досконало володіє українською мовою, вивчивши її під-час свого навчання за спеціальністю українська філологія в польському Яґеллонському університеті. Зі своїм майбутнім чоловіком Юрієм Тарнавським Залєвська познайомилася в Києві у 1999 році, коли ще будучи студенткою вона перебувала у Києві по обміну. У тому ж 1999 році Залєвська переїжджає разом з Тарнавським на постійне проживання в США й вже у 2000 році вони одружуються.[21]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Україномовні твори[ред. | ред. код]

Тарнавський автор десятків українських книг, як поетичних так і прозових:[22][23][24][25]

Поезія
  • «Життя в місті» (Нью-Йорк: Видавництво Об'єднання Українських Письменників «Слово», 1956)
  • «Пополудні в Покіпсі» (Лондон-Нью-Йорк: Видавництво Нью-Йоркської Групи, 1960)
  • «Ідеалізована біографія» (Мюнхен: Сучасність, 1964)
  • «Спомини» (Мюнхен: Сучасність, 1964)
  • «Без Еспанії» (Мюнхен: журнал «Сучасність», 1968; Мюнхен: Сучасність: 1969)[26]
  • «Поезії про ніщо і інші поезії на цю саму тему» (Лондон-Нью-Йорк: Видавництво Нью-Йоркської Групи, 1970)[27]
  • «Оперене серце»: поема (Мюнхен: журнал «Сучасність», 1986)
  • «Без нічого» (Київ: Дніпро, 1991)[28]
  • «У ра на»: поема (Харків—Нью-Йорк: Березіль, 1992)
  • «Їх немає» (Київ: Родовід, 1999)[29]
П'єси
  • «Чотири проєкти на український національний прапор»: п'єа (Мюнхен: журнал «Сучасність», 1973)
  • «Сука-скука / розпука»: драматична поема (Київ: журнал «Світо-Вид», 1996)
  • «Жіноча анатомія»: п'єса (Київ: журнал «Світо-Вид», 1998)
  • «6х0»: збірка п'єс (Київ: Родовід, 1998)[30]
Проза
  • «Шляхи»: роман (Мюнхен: журнал Сучасність, 1961; Мюнхен: Сучасність, 1961)[31]
    • (передрук) Шляхи: роман // «Не знаю»: вибрана проза (Київ: Родовід, 2000)[32]
  • «Квіти хворому»: статті, критика, розмови (Львів: Піраміда, 2012)
Переклади на українську мову

У 1950-2000-их роках Тарнавський переклав з німецької, англійську та еспанської на українську цілу плеяду невеликих оповідань та віршів, що виходили у ці роки у різних журналах та альманахах.[7]

Серед перекладів, що виходили окремими книжками вирізняються:

Наукові праці з лінґвістики
  • «Знаннєва семантика», Національний Університет "Києво-Могилянська Академія, 2016 (переклад українською PhD дисертації Тарнавського «Knowledge Semantics» захищеної в Нью Йоркському університеті 1982 року)

Англомовні твори[ред. | ред. код]

Поезія
Проза
  • «Meningitis», a work of fiction (Нью-Йорк: Fiction Collective, 1978)
  • «Three Blondes and Death», a novel (Нью-Йорк: Fiction Collective 2, 1993)
  • «Like Blood In Water» (Tuscaloosa, AL: Fiction Collective 2, 2007)[36]
  • «Short Tails» (Niles, MI: CCM/Geneva, IL: JEF Books, 2011)[37]
  • «The Placebo Effect Trilogy» (Geneva IL: JEF Books, 2013)[38]
  • «Crocodile Smiles», (Fairfield, CA: Black Scat Books, 2014)
  • «Claim to Oblivion»: selected essays and interviews (DeKalb, IL: JEF Books, 2016)
  • «Literary Yoga»: exercises for those who can write, (Aurora, IL: JEF Books, 2018)
  • «Warm Arctic Night»: a novel (Aurora, IL: JEF Books , 2019)
  • «The Iguanas of Heat»: a novel (Aurora, IL: JEF Books , 2019)
Переклади на англійську мову

У 1950-90-их роакх Тарнавський переклав з української на англійську цілу плеяду невеликих оповідань та віршів, що виходили у ці роки у різних журналах та альманахах.[7]

У 2000-их Тарнавський переклав з української на англійську оповідання «Голос трави» Валерія Шевчука (журнал Agni 1993), вибір поезій Володимира Цибулька (Angels in a Pyramid 2002 та An Eye in the Belfry 2006), та збірку поезій Романа Бабовала Око в небезпеці, частина яких була надрукована під назвою An Eye in Danger у Кур'єрі Кривбасу 2006 року. Невиданим залишився англомовний переклад Замість сонетів та октав Павла Тичини, який Тарнавський розпочав ще десь в 1950-х, згодом переробив у 2010-их.[7]

Серед перекладів, що виходили окремими книжками вирізняються:

Переклади на інші мови[ред. | ред. код]

  • Tarnawśkyj Jurij. «Oto jak zdrowieje». Tlumaczenie z jezyka ukrainskiego Tadeusza Karabowicz (Białystok/Lublin: Wydawnictwo Prymat, 2002)[40]

Похідні твори[ред. | ред. код]

Кінематоргаф
  • Journey into Dusk (укр. Подорож у сутінки, 1994, реж. Юрій Миськів) - художній кіно-/відео-монтаж базований на поезії п'яти членів літспілки НЙГ, включно з Тарнавським.[41][42][43][44]
  • An Aquarium in the Sea. The Story of New York Group (укр. Акваріюм в морі. Історія Нью-йоркскьої групи, 2016, реж. Олександр Фразе-Фрзенко) - док. фільм про літспілку НЙГ, членом якої був Тарнавський.[45][46]
  • Casi Desnudo (укр. майже голий, 2019, реж. Олександр Фразе-Фрзенко) - док. повнометражний фільм про життя Тарнавського.[47][48]

Джерела та примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Yuriy Tarnawsky. fc2.org, 2020 (англ.)
  2. Український переклад оновленого тексту його дисертації, керований та авторизований ним і доповнений англійсько-українським та українсько-англійським словником технічних термінів та висловів, вийшов друком під назвою Знаннєва семантика у видавництві Національного Університету «Києво-Могилянська Академія» у 2016 році. Ця робота стала першою працею в ділянці трансформаційно-породжувальної граматики українською мовою, і в ній розвинено основні україномвоні терміни цієї ділянки
  3. а б в г Юрій Тарнавський: «Пиши те, що тебе радує, і не пиши нічого іншого». ЛітАкцент, 17.09.2019
  4. Highlights From The Yuriy Tarnawsky Manuscript Collection. slavic.columbia.edu, 23 березня 2017 (англ.)
  5. New York Group papers, 1950-2000 . findingaids.library.columbia.edu, 2000 (англ.)
  6. а б Тетяна Остапчук. Стратегії подолання мовних кордонів літератором-емігрантом: перекладацький досвід Юрія Тарнавського // Літератор-інтелектуал у міграційних процесах: виклики для пам’яті та ідентичності. 2019. 180 стор.: С. 17-48
  7. а б в г Інтерв'ю з перекладачем: 47. Юрій Тарнавський. levhrytsyuk.blogspot.com, 2016/07
  8. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №33/2008. Про відзначення державними нагородами України громадян іноземних держав. president.gov.ua, 17 січня 2008
  9. а б Перекладацтво // Соломія Павличко. Теорія літератури. Київ: Основи, 2002. 679 cтор.: 405—407. ISBN 966-500-217-1 (2-ге вид.)
  10. Борис Черняков. Корифей українського художнього перекладу Микола Лукаш // Борис Черняков, Леонід Черноватий, В'ячеслав Карабан (упорядники). Микола Лукаш. Моцарт українського перекладу. Вінниця: Нова книга, 2009. 445 стор.: С. 50-51. ISBN 978-966-382-196-2.
  11. Юрій Тарнавський. Під тихими оливами, або Вареники замість гітар // Сучасність, № 3 (99) за березень 1969 року. С. 71-91
  12. Іван Кошелівець. Про переклади й різне інше. Сучасність No 4 (100) за 1969 рік. С. 61-75
  13. Борис Олександрів. Чи справа лише в гітарах і варениках?. Сучасність No 7 (103) за 1969 рік. С. 63-67
  14. Віра Вовк. Про технологічний і метафізичний кшталт мислення. Сучасність No 12 (120) за 1970 рік. С. 82
  15. Богдан Бойчук. Тільки про різне інше. Сучасність No 7 (103) за 1969 рік. С. 68-75
  16. Юрій Тарнавський. Босоніж додому і назад. // Юрій Тарнавський (2000). Не знаю: вибрана проза. Київ: Родовід. 430 стор.: С. 307. ISBN 966-7845-00-1
  17. Творча зустріч з Юрієм Тарнавським. ji-magazine.lviv.ua, 16 травня 2002
  18. жанр мініроманіврозроблений самим Тарнавським
  19. а б Author: Yuriy Tarnawsky. spdbooks.org, 2019 (англ.)
  20. Юліана Шевчук. Я маю вісім очей, або Підсвідоме шляхом підсвідомості. Ю.Тарнавський на Україні. НЙГ: поезія і кібернетика. Традиція чи авангард? // Індо-Європа. Етносфера. Історіософія. Культура. No 1 за 1991 рік. 204 стор.: C. 74-77
  21. Karina Tarnawsky: zdążyć przed Nowym Jorkiem. dziennik.com, 03.03.2014 (пол.)
  22. Роман Бабовал. Юрій Тарнавський. Біо-бібліографічна довідка. Віртуальна Антологія Поезії Нью-Йоркської Групи, 2002
  23. Роман Бабовал. Юрій Тарнавський. Список використаних видань. Віртуальна Антологія Поезії Нью-Йоркської Групи, 2002
  24. Юрій Тарнавський. ukrcenter.com, 2020
  25. Юрій Тарнавський. poetyka.uazone.net, 2020
  26. Журнальна версія: Юрій Тарнавський. «Без Еспанії»: оповідка у двох частинах. Сучасність. Частина перша: No. 4 (88) за 1968 рік. С. 31-40; No 5 (89) за 1968 рік, С. 31-40; Частина друга: No 10 (94) за 1968 рік, С. 14-25; No 11 (95) за 1968 рік, С. 17-26. Книжнкова версія: Юрій Тарнавський (1969). «Без Еспанії». Мюнхен: Сучасність. 64 стор.
  27. Ця книга становить перший том його зібраних поезій, до якого ввійшло вибране з попередніх збірок і вперше опубліковані збірки: «Пісні є-є», «Анкети», «Вино і ропа» і «Поезії про ніщо»
  28. Видання вміщає більшість вже раніше опублікованих праць, а саме: збірки «Життя в місті» (вибрані вірші), «Без Іспанії» збірки «Життя в місті» (вибрані вірші), «Без ї», «Пісні є-є», «Поезії про ніщо» і поему «Оперене серце».
  29. Ця книга становить другий том зібраних поезій автора, до якого ввійшли деякі раніше видані збірки разом із такими, що вперше в ньому друкуються, а саме: «Ось, як я видужую», «Ідеальна жінка», поема «Оперене серце», «Фотографії, це квіти», «Нулі й одиниці», «Зео півонії», «Врослі вірші», «Дорослі вірші» і поеми «У ра на» та «Місто київ та ям».
  30. підсумкова книга, до якої ввійшли раніше видані драми разом із такими, що вперше у ній друкуються, а саме: драматична поема «Сука-скука / розпука», драми «Жіноча анатомія», «Не Медея», «Карлики», «Коні», «Гамлетта», «Три метафоричні етюди» і «Чотири проєкти на український національний прапор»
  31. Журнальна версія: Сучасність No 2 за 1961 рік, С. 28-54; No 3 за 1961 рік, С. 21-44; No 4 за 1961 рік, С. 35-60; No 5 за 1961 рік, С. 25-56. Книжкова версія: Юрій Тарнавський (1961). «Шляхи». Мюнхен: Сучасність. 112 стор.
  32. книга, до якої ввійшли раніше вже друковані твори разом із такими, що вперше у ній друкуються, а саме: роман «Шляхи» (у новому варіанті), зібрка «Сім спроб» у автоперекладі з англійської (уривки з англомовних прозових книг «Смуток», «Гіпокрит», «Невинний у Парижі, Подорож на південь», «Менінґіт», «Три бльондинки і смерть», «Короткі хвости») і коротка літературна автобіографія «Босоніж додому і назад».
  33. в оригіналі Short Tails
  34. в оригіналі Warm Arctic Night
  35. збірка англомовної поезії; на додачу до англомовного оригіналу також подається авторський переклад Тарнавського українською мовою.
  36. збірка з п'яти мініроманів: Screaming, Former Pianist Fitipaldo, The Joys And Sorrows Of R.York, Pavarotti-Agamemnon, Surgery.
  37. друге, розширене та виправлене видання
  38. Зміст: «Like Blood in Water» (five mininovels; revised edition), «The Future of Giraffes» (five mininovels), «View of Delft» (five mininovels)
  39. а б в текст паралельно українською та англійською
  40. в оригіналі збірка «Ось, як я видужую»
  41. 1994: The year in review. The cultural scene: a diverse season. ukrweekly.com, 25 грудня 1994, No. 52, Vol. LXII (англ.)
  42. Hans Schaal. FILM PREVIEW: "Journey into Dusk," tale of modern poet's demise. ukrweekly.com, 16 жовтня 1994 No. 42 (англ.)
  43. Volodymyr Hruszkewycz. A cinematic odyssey: Myskiw's journey through an artist's life. ukrweekly.com, 4 грудня 1994 No. 49 (англ.)
  44. Володимир Грушкевич (скорочений переклад Калини Помірко). На мистецькі теми. Фільм "Подорож у сумерки". svoboda-news.com, С. 2
  45. An Aquarium in the Sea. The Story of New York Group (2016). Youtube, 2017
  46. Фільм про Нью-Йоркську групу з’явився у вільному доступі. litakcent.com, 26.12.2017
  47. Casi Desnudo (2019). Youtubue, 2019
  48. У вільному доступі з’явився документальний фільм про Юрія Тарнавського. chytomo.com, 27.09.2019
Літературознавчі книги
  • Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006 // Укладачі: Віра Боднарук, Володимир Білецький. — Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. — 140 с.
  • Скорина Людмила. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. — Вид. 2-е, доп. — Черкаси: Брама-Україна. — 2005. — с. 156—60
  • Бойчук Б. Поезії про ніщо та інші поезії на цю саму тему // Сучасність. — 1971. — № 7-8. — С.45-53.
  • Бондаренко А. Міфософія актуального життєвого простору в художньому мовомисленні Юрія Тарнавського // Слово і Час. — 2002. — № 7. — С.21-24.
  • Зборовська Н. Час слізьми котився по зморщених обличчях каменів (Поетичне й непоетичне Ю.Тарнавського) // Слово і час. — 2000. — № 1. — С. 88-91.
  • Костюк Г. Українська еміграційна проза за 1965 рік // У світі ідей і образів. Вибране. — Сучасність, 1983. — С.412-413.
  • Котик І. Екзистенційний вимір людини в «Анкетах» Юрія Тарнавського // Слово і Час. — 2005. — № 11. — С. 21-28.
  • Котик І. Екзистенційний вимір людини в поезії Юрія Тарнавського. — Львів, 2009. — 176 с.
  • Котик І. Позіхати // Критика прози. — Київ: Грані-Т, 2011. — С.270-277.
  • Котик-Чубінська М. Структура та образність поезії Юрія Тарнавського: Монографія. — Львів, 2011. — 211 с.
  • Москаленко М. Слово та образ Юрія Тарнавського // Тарнавський Ю. Без нічого. — К.: Дніпро, 1991. — С. 5-14.
  • Моренець В. Монолог без реверансів. Про поему Тарнавського «У РА НА» // Сучасність. — 1993.– № 4. — С. 155—158.
  • Остапчук Т. Екзистенціалізм як домінанта творчості Юрія Тарнавського // Слово і час. — 2002.–№ 7. — С. 25-31.
  • Остапчук Т. Інтертекстуальне прочитання роману Ю. Тарнавського «Три блондинки і смерть» на тлі роману Т. Манна «Чарівна гора» / Т. Остапчук // Слово і час. — 2003. — № 11. — С. 44-50.
  • Рубчак Б. Поезія антипоезії. Загальні обриси поезії Юрія Тарнавського // Сучасність. — 1968.–Ч. 4 (88). — С. 44-55.
  • Сорока М. Інтертекстуальність поезії Юрія Тарнавського // Слово і час. — 2002. — № 7. — С.15-21.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Статті та інтерв'ю у друкованих виданнях
  • «Під тихими оливами або Вареники замість гітар» (журнал «Сучасність», число 3, Мюнхен, 1969)
  • "Без Іспанурнал «Сучасність», число 3, Мюнхен, 1969)
  • «Без ї чи без значення ?» — Інтерв'ю з Вольфрамом Бурґгардтом (журнал «Сучасність», число 12, Мюнхен, 1969)
  • «Дещо про поезії про ніщо» (журнал «Сучасність», число 12, Мюнхен, 1971)
  • «Література і мова» (журнал «Сучасність», числа 2 і 3, Мюнхен, 1972)
  • «Bilingualism in Literature» (in «Proceedings of the Symposium on Contemporary Ukrainian Poetry», 1985, and in «Studia Ucrainica», Ottawa, 1988)
  • «Інтерв'ю (Івана Фізера) з членами Нью-Йоркської Групи» (журнал «Сучасність», число 10, Мюнхен, 1988)
  • «Інтерв'ю (Богдана Бойчука) з Юрієм Тарнавським про „Три бльондинки і смерть“» (журнал «Світо-Вид», число 2, Київ, 1994)
  • «Богдан Нижанківський і Галицька школа» (доповідь, прочитана в НТШ, Нью-Йорк, 1995)
  • «Розмова Віктора Неборака з Юрієм Тарнавським» (журнал «Сучасність», число 5, Київ, 1996)
  • «The New-York Group and the Kyiv School: Poetry of Two Cities» (talk delivered at the Slavic Seminar Series, Columbia University, New-York, 1996)
  • «„Троянки“ в театрі Ля Мама» (журнал «Кіно — Театр», число 4, Київ, 1997)
  • «„Цимбелін“ у постановці Сербана» (журнал «Кіно — Театр», число 1, Київ, 1999)
  • «Трагедія чи не трагедія ? Ось питання !» (журнал «Кіно — Театр», число 5, Київ, 1999)
  • «Попередні дні» (журнал «Кіно — Театр», число 1, Київ, 2000)
  • «Гамлет 2000» (журнал «Кіно — Театр», число 4, Київ, 2000)
  • «Темна сторона місяця» (журнал «Критика», число 7-8, Київ, 2000)
  • «With Camera and Actors» («The Polish Review», Nr. 3, 2000)
Статті та інтерв'ю у інтернет-виданнях

Посилання[ред. | ред. код]