Битва під Теребовлею (1524)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (вересень 2020)
Ця стаття містить перелік посилань, але походження окремих тверджень залишається незрозумілим через брак внутрішньотекстових джерел-виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, перетворивши джерела з переліку посилань на джерела-виноски у самому тексті статті. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. (березень 2020)
Битва під Теребовлею
Війни Литви і Польщі з татарами

Дата: 2 липня 1524 року
Місце: біля міста Теребовля
Результат: перемога польських військ
Сторони
Королівство Польське  Кримське ханство
Командувачі
Пйотр Кміта Собенський невідомо
Військові сили
невідомо
(найімовірніше 2-3 тисячі) 		невідомо
(найімовірніше до 5 тисяч)
Втрати
незначні майже весь загін знищено

Битва під Теребовлею (пол. Potyczka pod Trembowlą[1]) — локальна сутичка, що відбулась 2 липня 1524 року між підрозділами польського війська під командуванням Петра Кміти Собенського[1] (за іншими даними — Костянтина Острозького[2][3], або Яна-Амора Тарновського[4]) та загонами турецько-татарської армії на території Теребовлянського повіту Галицької землі Руського воєводства Корлівства Польща поблизу м. Теребовля (нині — центр Теребовлянської ОТГ Тернопільського району Тернопільської області) під час турецько-татарського походу на Польщу влітку 1524 року[1][5].

Передісторія

З другої половини XV ст. почались регулярні військові рейди і походи татарських загонів на українські землі з метою захоплення здобичі та полонених. В квітні 1524 року після політичної кризи 1523—1524 рр. Кримське ханство очолив ставленик Османської імперії — Саадет I Ґерай.

В 1523–1524 гг. в Крымском ханстве имел место политический кризис, пока в сопровождении турок в Крыму не появился Сеадет-Гирей.
Тот начал запугивать литовцев и поляков, угрожая им с турками[5]

Влада нового хана була хиткою і трималась на підтримці турецьких загонів[5][6].

В червні 1524 року, за підтримки османів, хан організував новий похід на польські землі, основною метою якого було відволікти польські сили від турецько-угорського фронту[6]

Польське Королівство на початку XVI ст. вело війну з Тевтонським Орденом, конфліктувало з Молдовським князівством та Московією (див. Список війн за участю Польщі). В поєднанні з посиленням ролі шляхти це послаблювало здатність королівської влади швидко мобілізувати значні сили на відсіч татарам.

…число жовнірів на Поділю в 1523 р. ледве доходило до тисячі[7]

Після поразки від татар під Сокелем в 1519 році польсько-литовські воєначальники не наважувались[5][8] на відкритий бій з кримськотатарськими військами і протиставляли їм тактику партизанської війни — нападів на дрібніші підрозділи загарбників загонами шляхти, жовнірів і посполитого ополчення[5].

Зібране на швидку руку військо і шляхетські полки, скликані старостами, могли вести тільки партизанську війну[7]

Похід турецько-татарського війська

В поході взяли участь 20-30 тис. татар і 8 тисячний турецький загін[5][9]. Татарським військом командували племінник Саадет I Ґерая — Іслям I Ґерай[5], троюрідний брата Саадет I Ґерая калга Узбек Герай, а також Бучек Герай і Янтур Герай[6].

Кримсько-турецьке військо вторглось в Подільське, Руське і Белзське воєводства[5][9]. Був взятий в облогу Чурилівський замок[5][8], спалені міста Зиньків[5][8], Красилів[5], Рогатин[5][8], спустошені пригороди Львова[5]. Кримсько-турецьке військо досягнуло Мостисьок[7][9] та замку Прухнік (на захід від Перемишля, нині — територія Ярославського повіту Підкарпатського воєводства), який невдало намагалось взяти[5][10]. Іслям I Ґерай розіслав татарські загони територією Руського воєводства для грабежу та взяття ясиру[5].

Контрнаступ польсько-литовських військ

Реагуючи на вторгнення, польський король Сигізмунд I Старий наказав коронній шляхті збиратись під Сандомиром[5], скликав посполите рушення та мобілізував військові сили Великого Князівства Литовського[7]. Основні сили польського війська рухались з Кракова в напрямку Львова. Польськими загонами командували Кшиштоф Шидловецький[5], Ян-Амор Тарновський[4][5], Петро Кміта Собенський[1]. Литовські війська очолював Костянтин Острозький[9][11]. Загальну кількість військ, зважаючи на їхню чисельність в тогочасних конфліктах та спогади сучасників, можна оцінити в 10-15 тисяч.

Довідавшись про наступ поляків і литовців турки і татари почали відхід з ясиром[5][9]. Польсько-литовські війська переслідували противника, однак, у генеральну битву вступити з ними не наважувались[5][7][8][9]. У ряді локальних сутичок полякам вдалося розбити кілька загонів турків і татар, що однак, не вплинуло на загальний наслідок вторгнення — спустошення Подільського, Руського (Львівської, Галицької, частково — Перемишльської земель) та півдня Волинського воєводства.

Поділє, земля Галицька, Львівська і навіть Перемиська були страшенно спустошені. „Русь уся спустошена огнем і мечем, читаємо в листї очевидця, — бо і земля Перемиська, що досї була не зачеплена, другим сим татарським наїздом обернена в попіл; безконечна маса людей і худоби забрана; скрізь мало хто лишив ся, спромігши ся сховати ся в якихось лїпше укріплених містах або кріпостях. Поділє по виходї Турків прислало до кор. величества послів, оплакуючи свою біду і що більше — додаючи, що вони вже сливе готові піддати ся першому сильнїйшому ворогови, бо вже дійшли до останньої біди”[7]

Бій

2 липня 1524 року кінне надворне військо, яке рухалось з Кракова через Львів під командуванням Петра Кміти Собенського наздогнало підрозділ татарсько-турецької армії, який здійснював переправу через р. Серет поблизу Теребовлі[1]. До війська приєдналась певна кількість посполитого рушення Теребовлі і навколишніх населених пунктів. В короткій сутичці турецько-татарський загін було майже повністю знищено.

Перебіг бою описаний у творі українського поета епохи Відродження Миколи Гусовського — «Nova et Miranda de Turcis Victoria»[12] (український переклад Віталія Маслюка «ПЕРЕМОГА НАД ТУРКАМИ ПІД ТЕРЕБОВЛЕЮ 2 ЛИПНЯ 1524 РОКУ»[13]):

…Так наше військо громило турецьку орду безпощадно.

Праця даремна - ще щось більше про це розказать,

Бо вже недовго тривала ця січа і ярість пекельна,

Скоро достойний прийшов битви цієї кінець:

Ниви, багряні від крові грабіжників, трупами вкрились,

Псам і шулікам лежить добра пожива на них.

А переможці, зібравши трофеї усі, добивають

Рештки ординців, які десь заховались раніш.

Серету води забрали немало ворожих вояків,

Втечею дехто із них зміг врятувати життя.

Примітки

  1. ↑ а б в г д Muzeum Wojska Polskiego w Warszawie. www.muzeumwp.pl. Процитовано 12 березня 2020.
  2. ↑ «Руський Ганнібал». Князі Острозькі. biography.wikireading.ru. Процитовано 12 березня 2020.
  3. ↑ СИМОН ПЕКАЛІД. ПРО ОСТРОЗЬКУ ВІЙНУ ПІД П’ЯТКОЮ ПРОТИ НИЗОВИХ. litopys.org.ua. Процитовано 12 березня 2020.
  4. ↑ а б Невідомий Тернопіль: де поділася вулиця Яна Тарновського?. 0352.ua - Сайт міста Тернополя (укр.). Процитовано 12 березня 2020.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц «Опасная граница». Сигизмунд i и Гиреи в 1517-1548 гг. cyberleninka.ru. Процитовано 11 березня 2020.
  6. ↑ а б в Гайворонский Олекса. Повелители двух материков. – Том. I: Крымские ханы XV–XVI столетий и борьба за наследство Великой Орды. – Киев; Бахчисарай: Оранта, Майстерня книги, 2007 – 368 с. (PDF).
  7. ↑ а б в г д е Том VII. Розділ I. Стор. 5. Михайло Грушевський. Історія України-Руси. litopys.org.ua. Процитовано 12 березня 2020.
  8. ↑ а б в г д Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець: Джерелознавче дослідження / Відп. ред. Ф. Я. Шевченко. АН УРСР. Інститут історії. – 2-е вид. – К.: Наук. думка, 1971. – 199 с. (PDF).
  9. ↑ а б в г д е Атаманенко, В. (V. Atamanenko) (2014) Боротьба з татарськими нападами: від Ольшаниці до Охматова. Нариси воєнно-політичної історії України: навчальний посібник. pp. 37-57 (PDF).
  10. ↑ Historia Pruchnika. pruchnik.pl. Процитовано 13 березня 2020.
  11. ↑ Тиктор, Іван (1936). "Історія українського війська". Львів. с. 166.
  12. ↑ Nova et Miranda de Turcis Victoria - Wikisource. la.wikisource.org. Процитовано 12 березня 2020.
  13. ↑ Українська поезія XVI століття - Василь Васильович Яременко - Тека авторів. Чтиво. Процитовано 12 березня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Битва_під_Теребовлею_(1524)&oldid=33485737