Гавришко Микола Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 13:24, 2 жовтня 2020, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (заміна синтаксу відповідно до обговорення)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Степанович Гавришко
Народження 1890(1890)
с. Охрімівці, Летичівський повіт, Подільська губернія,
Російська імперія
Країна  УНР
Приналежність  Армія УНР
Звання
Командування командир куреня 3-го Сірожупанного полку Армії УНР
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
Інше член Української партії соціалістів-революціонерів, військовий представник УНР у Грузії та Вірменії.
Автограф
Нагороди
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня з мечами та бантом
Орден Святого Станіслава 3 ступеня з мечами та бантом

Микола Степанович Гавришко (1890 - †?) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився в с. Охрімівці Летичівського повіту Подільської губернії. Був членом Української партії соціалістів-революціонерів. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Під час протигетьманського повстання сформував із селян т. зв. Прилуцький загін, який згодом був реорганізований у курінь 3-го Сірожупанного полку військ Директорії. У листопаді—грудні 1918 р. був командиром куреня 3-го Сірожупанного полку. У грудні 1918 р. — лютому 1919 р. — начальник 10-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР.

Станом на 5 травня 1919 р. — військовий представник УНР у Грузії та Вірменії (Тифліс). З 20 травня 1919 р. — державний інспектор Запорізької групи Дієвої армії УНР. 9 червня 1919 р. був оголошений поза законом за організацію спроби полковника П. Болбочана вступити в командування Запорізькою групою, переховувався. Знову перебував у складі Дієвої армії УНР під час Першого Зимового походу: був помічником командира 1-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької дивізії. Наприкінці 1920 р., перебуваючи на інтернуванні, виступив проти політики С. Петлюри, за що був відправлений до польського карного табору Домб'є.

У 1922 р. повернувся в Україну (Прилуки). У 1926 р. на процесі Шварцбарда фігурував як свідок у списку захисту, однак на процесі не виступав.

Згодом — розстріляний у справі т. зв. Таманського путчу.

Джерела