Опарипси

село Опарипси
Країна	Україна
Область	Рівненська область
Район	Радивилівський район
Рада	Бугаївська сільська рада
Код КАТОТТГ	UA56040290170025914
Облікова картка	с. Опарипси
Основні дані
Засноване	1545
Населення	799
Площа	1,367 км²
Густота населення	584,49 осіб/км²
Поштовий індекс	35506
Телефонний код	+380 3633
Географічні дані
Географічні координати	50°08′08″ пн. ш. 25°13′59″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	218 м
Водойми	р. Слонівка
Місцева влада
Адреса ради	35561, Рівненська обл., Радивилівський р-н, с. Бугаївка, вул. Шевченка, 36
Карта
Опарипси
Опарипси
Мапа
Опарипси у Вікісховищі

Опа́рипси — село в Україні, у Радивилівському районі Рівненської області. Населення становить 799 осіб. Належить до Бугаївської сільської ради.

Історія

Уперше згадане в опису Луцького окружного замку за 1545 рік — там у числі городень (маєтків) значиться й городня Олександра з «Опаріпес» Коритенського, а також городня Андрія Русиновича і брата його з Опаріпес і з Немирова. Легенда пояснює досить незвичну назву села так: воно було придбане у власність за пару добрих псів. На думку історика Д.Чобота, в основі назви — фракійсько-дакійське слово «пара» у значенні «брід». Оскільки після підкорення Волині та Подністров'я готські племена заволоділи Фракією та Дакією (нині територія Румунії), у походах завойовників брали участь і тамтешні поневолені народи, вони й могли занести на наші землі свої назви.

Опарипси розташовані при річці Слонівці, хоча в минулому столітті волинський краєзнавець М. Теодорович записав: «…при речке Лоновке». Належали тоді до Радивилівської волості Кременецького повіту.

З 1795 року село опинилося майже при самому кордоні Російської імперії. Поблизу діяв митний пост, проходила лінія нагляду прикордонної варти. І все ж це не могло зашкодити нелегальному переходові кордону, контрабанді. Окремі сільчани підзаробляли тим, що виконували роль провідників. У 1805 p. через Опарипси йшли війська Михайла Кутузова.

Документи

Зберігся цікавий для нас документ від 10 січня 1611 року — скарга київського гродського судді Михайла Сили-Новицького до Житомирського замкового уряду про вбивство урядника Петра Новицького підданими княгині Софії Ружинської в орендованому нею маєтку — селі Опарипсах Кременецького повіту та свідчення про це возного Яна Вишинського. Дізнаємося, що був той Петро Новицький з повіту Мстиславського. Приїхав в Опарипси опівдні 30 грудня попереднього, 1610 року. Але селяни вчинили бунт, почали бити урядника, а хлоп того ж села Іван Космач убив його. Як покарали бунтарів, не знаємо. Але відомо: за легке поранення шляхтича селянинові — за чинним тоді Литовським Статутом — відрубували руку, а за важке — страчували.

Певне уявлення про село дає і скарга солдатки Анастасії Зайцевої від 17 вересня 1845 p., яка збереглася в Центральному державному архіві України (ф. 442, оп. 452, с. 85). Жила жінка в Опарипсах, що належали тоді генеральші Турно. Чоловік Анастасії служив каноніром (солдатом артилерії) у Радивилівському військовому загоні. Жінка скаржиться у військове міністерство (звідти лист переслали київському генерал-губернатору Д. Бібікову) на те, що перебуває в щонайбіднішому становищі. Так само живуть родичі, зокрема, сестра Текля Гаврилюк, удова. Доводиться відбувати дуже обтяжливу панщину і різні повинності, стягують подушне, рекрутське та інші платежі, із кожної душі більше чотирьох карбованців сріблом щорічно.

«Ганяють щоденно з різками заказні на панщину, — говориться в скарзі, — на відбування шарварків — по 12 днів; майже без ліку щодня стягують ще, окрім згаданих платежів, на сотських, десятських, подорожчину, а також обтяжують виробленням різного прядива (як-от конопель, льону), та ще по одному корцю проса».

Як бачимо, у ті часи в тутешніх місцях вирощували льон, коноплі. Коли за Анастасію спробував заступитися її чоловік, поміщики Твардовський та Гашинський хотіли його закувати в кайдани і заслати в Санкт-Петербург, а жінку відправити на поселення.

Для кращого розуміння змісту скарги варто зазначити, що шарварки являли собою додаткову до панщини повинність щодо будівництва й ремонту мостів, шляхів, панських будинків тощо. Десятські й сотські були виборними посадовими особами із селян для виконання поліцейських та різних громадських обов'язків. Корець проса — це 100 кілограмів. Для малоземельного селянина — чимало..

Відомі люди

• Євген Максимович Боровий (1925–2004) — доктор медичних наук, заслужений лікар України, завідувач відділення хірургії Рівненської обласної клінічної лікарні.
• Віктор Петрович Гонтар (1905–1987) — заслужений діяч мистецтв України, директор театрів Російської драми і Київської опери.
• Боровий Максим Михайлович — офіцер царської армії, полковник війська Української Народної Республіки, згноєний НКВД в болотах Комі АРСР.

Посилання

• Облікова картка с. Опарипси на сайті Верховної Ради України
• Село Опарипси біля Радивилова: спогади про 1930-і роки