Asparagus acutifolius
| Asparagus acutifolius | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
| Порядок: | Холодкоцвіті (Asparagales) |
| Родина: | Холодкові (Asparagaceae) |
| Рід: | Холодок (Asparagus) |
| Вид: | A. acutifolius
|
| Біноміальна назва | |
| Asparagus acutifolius L., 1753
| |
Asparagus acutifolius — вид рослин із родини холодкових (Asparagaceae).
Біоморфологічна характеристика[ред. | ред. код]
.JPG)
Це багаторічний дводомний вид, який в основному запилюється бджолами, і хоча самозапилення можливе, воно трапляється рідко[1]. Це дерев'яниста рослина, вічнозелений кущ із довгими, звивистими, смугастими ребристими, зеленуватими, розгалуженими стеблами до 200 см (зазвичай до 1 метра) завдовжки; хребти з віком стаючи пурпурувато-коричневими. Філокладії жорсткі, колючі, від зелених до синьо-зелених, 2–8(12) × 0.2–0.5 мм, нерівні, об'єднані (5)10–30(50) у кожному пучку. Квітки 6-мірні, запашні, дводомні, поодинокі, чи здвоєні, чи до 4 квіток у вузлі. Квітконіжки завдовжки 3–7(8) мм, оточені групою приквітків. Чоловіча оцвітина 3–4 мм, жовтувата чи зеленувата; пиляки 1 мм. Ягода чорна при дозріванні, 4.5–7(10) мм, містить 1–2 насіння. 2n = 40. Період цвітіння: липень — жовтень[2][3][4].
Середовище проживання[ред. | ред. код]
Ендемік Середземномор'я — Кіпр, Туреччина (євр. + аз.), Ізраїль і Палестина, пн. Лівія, Туніс, пн. Алжир, Марокко, Португалія, Іспанія (вкл. Балеарські острови), Франція (вкл. Корсика), Італія (вкл. Сардинія, Сицилія), Мальта, Албанія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Словенія, Сербія, Чорногорія, Північна Македонія, Греція (вкл. Крит і Східно-Егейські острови), Болгарія[5][6].
Росте на чагарникових і напівсухих місцях, на сонці або в півтіні, переважно на вапняку від 0 до 1500 м над рівнем моря. У Середземноморському басейні цей вид широко розповсюджений у лісах і чагарниках, а також у сільськогосподарських ландшафтах, таких як оливкові гаї та колишні насадження зернових культурах[1].
Використання[ред. | ред. код]
Asparagus acutifolius є третинним генетичним родичем культивованої спаржі (A. officinalis), отже має потенціал як донор генів для покращення врожаю. A. acutifolius стійкий до грибкових захворювань Puccinia asparagi і Stemphylium vesicarium; він також адаптований до ксерофітних умов. Цей вид їстівний і відомий своїм більш тонким смаком, ніж культивована спаржа. Моліна та ін. (2012)[7] стверджують, що цей вид високо цінується в Іспанії, Португалії, південній Франції, Італії, Туреччині та на Кіпрі, де, поряд зі збором для домашнього споживання, він продається за високою ціною на ринках, щоб доповнити сільський дохід[1].
Загрози й охорона[ред. | ред. код]
Припускається, що збирання цього виду в дикій природі може становити загрозу, однак масштаби, тяжкість та наслідки цього лишаються невідомими. A. acutifolius зростає в заповідних територіях Люберон (Франція) та Parco Del Somma-Vesuvio e Miglio D'Oro (Італія)[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Rhodes, L. & Maxted, N. (2016). Asparagus acutifolius. The IUCN. Архів оригіналу за 16 липня 2020. Процитовано 09.04.2022. (англ.)
- ↑ Asparagus acutifolius. Türkiyebitkileri.com. Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 09.04.2022. (англ.)
- ↑ Asparagus acutifolius. Tela Botanica. Процитовано 09.04.2022. (фр.)
- ↑ Asparagus acutifolius. Flora Vascular. Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 09.04.2022. (ісп.)
- ↑ Asparagus acutifolius. Plants of the World Online. Kew Science. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 09.04.2022. (англ.)
- ↑ Asparagus acutifolius. Catalogue of Life. Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 09.04.2022. (англ.)
- ↑ Molina, M.; Pardo-de-Santayana, M.; García, E.; Aceituno-Mata, L.; Morales, R.; Tardío, J. Exploring the potential of wild food resources in the Mediterranean region: natural yield and gathering pressure of the wild asparagus (Asparagus acutifolius L.) // Spanish Journal of Agricultural Research. — 2012. — Вип. 10. — № 4. — С. 1090–1100.
|
Це незавершена стаття про квіткові рослини. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|