Bijelo Dugme

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вікіпедія

Вікіпедія має розділ
російською мовою
Bijelo Dugme

Вікіпедія

Вікіпедія має розділ
англійською мовою
Bijelo Dugme

Bijelo Dugme («Білий ґудзик») — рок-група, яка вважається одним із найуспішніших музичних колективів колишньої Югославії. Диск «Злидар та принцеса»(1979) названий десятим у списку 100 кращих альбомів югославської рок-музики.

Історія створення[ред. | ред. код]

1972 рік, Сараєво — створена група під назвою Jutro («Утро») із членів рок-групи «Kodeksi» та поп-групи «Indexi». Протягом двох років склад групи змінювався. На радіо Крушавець були записані сингли «Ostajem tebi» і «Kad bi' bio bijelo dugme».

1974 рік, лютий — група отримує нову назву «Білий ґудзик» за назвою популярного хіта «Якби я був Білим Ґудзиком». На той час у складі групи були Горан Брегович — гітара, Бебек Желько — вокал, Ядранко Станкович — бас, Горан Івандич — ударні, Владо Правдич — клавіші. Автором більшості віршів та музики був Горан Брегович.

Докладніше: Горан Брегович

Спочатку рок-група співпрацювала із сараєвським лейблом Diskoton, після отримання слушної пропозиції — із компанією звукозапису Jugoton (місто Загреб).

Докладніше: Diskoton

Шлях до популярності[ред. | ред. код]

Зірковий статус рок-група отримала завдяки фронтмену Бебеку Желько. Кульмінацією кар'єри став 1979 рік, коли був записаний диск «Bitanga i princez» («Злидар та принцеса»). Випуск цього диску вважається зрілим періодом у творчості музикантів.

1980 рік — під впливом музичного напряму «нью-вейв» («нова хвиля») з'явився альбом пісень «Doživjeti stotu» («Дожити до ста»).

1984 рік — групу залишає Бебек Желько, щоб зайнятися сольною кар'єрою. Його змінюють спочатку Владен Войчич (альбом «Bijelo dugme (Kosovka djevojka)»), потім — Ален Ісламович. Із ним група записує два останні альбоми, які відмічені впливом фолка.

Докладніше: Ален Ісламович

Популярність групи так зросла, що серед прихильників почалися розмови щодо «дугмеманії» (аналогія з «бітломанією»).

Учасники групи різних років[ред. | ред. код]

Розпад групи[ред. | ред. код]

1989 вважається роком розпаду рок-групи. Серед людей виникла думка: група завершила свою творчість, свій музичний шлях у зв'язку з тим, що припинила своє існування Югославія як окрема країна. Саме ці музиканти сприймалися прихильниками як символ єдності своєї держави.

Докладніше: Розпад Югославії

Спроба відродження[ред. | ред. код]

2005 рік — група об'єдналася для проведення концертів у Сербії. Міста Сараєво, Загреб, Белград радісно зустріли музикантів, виконувалися сольні композиції, хіти часів «Bijelo dugme». Були заплановані зустрічі, концерти, випуск нового альбому пісень. Через певний час від участі у проекті щодо відродження групи відмовилися Горан Брегович, Ален Ісламович, Младен Войчич. Останні вирішили займатися сольною кар'єрою.

Творча спадщина[ред. | ред. код]

Музика Bijelo Dugme — це поєднання елементів різних стилів рок-музики: хардроку, класичного року, симфо-року, нової хвилі, балканського фолку. Цю суміш журналісти назвали «pastirski rok» — «пастуший рок».

Студійні альбоми[ред. | ред. код]

  • 1974 — «Kad bi' bio bijelo dugme»(«Якби я був білим гудзиком»);
  • 1975 — «Šta bi dao da si na mom mjestu»(«Щоб ти дав, щоб опинитися на моєму місці»);
  • 1976 — «Eto! Baš hoću!»(«Тільки це хочу!»);
  • 1979 — «Bitanga i princeza»(«Злидар та принцеса»);
  • 1980 — «Doživjeti stotu»(«Дожити до ста»);
  • 1983 — «Uspavanka za Radmilu M.»(«Колискова для Радмили М.»);
  • 1984 — «Bijelo dugme (Kosovka djevojka)» («Білий ґудзик (Косовська дівчина»);
  • 1986 — «Pljuni i zapjevaj moja Jugoslavijo»(«Наплюй і співай, моя Югославія»);
  • 1988 — «Ćiribiribela»(«Чірібірібела — ім'я дівчини»)

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Кнабе Г. С. // Рок-музыка и рок-среда как формы контркультуры // Кнабе Г. С. Избранные труды. Теория и история культуры. — М.- СПб., 2006, с. 20-50
  • Васильєва Л. Л. Рок-музика як фактор розвитку культури другої половини XX століття: Київський національний університет культури і мистецтв.— К., 2004