Пісочник крикливий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Charadrius vociferus)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пісочник крикливий
Killdeer on Eggs Portage la Prairie, MB 2.JPG
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Euraryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Сивкоподібні (Charadriiformes)
Родина: Сивкові (Charadriidae)
Рід: Пісочник (Charadrius)
Вид: Пісочник крикливий
Біноміальна назва
Charadrius vociferus
Linnaeus, 1758
Підвиди
  • Charadrius vociferus peruvianus
  • Charadrius vociferus ternominatus
  • Charadrius vociferus vociferus
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Charadrius vociferus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Charadrius vociferus
EOL logo.svg EOL: 1049356
ITIS logo.svg ITIS: 176520
IUCN logo.svg МСОП: 106003121
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 50402
Fossilworks: 129786

Пісочник крикливий[2] (Charadrius vociferus)[3] — прибережний птах ряду Сивкоподібних (Charadriiformes). В Європі зустрічається в Ісландії, Норвегії, на Британських островах, у Франції, Швейцарії та Іспанії, на Азорах, Канарах та Майорці, в Румунії. На Американському континенті поширений практично по всій території Канади та Сполучених Штатів, а також у Мексиці, Перу, Чилі і на Багамах[4].

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]

Великий, стрункий, довгохвостий кулик, з довгим тонким темним дзьобом і високими світло-сірими або жовтуватими ногами. Довжина тіла − 23-27 см. Маса − 55-75 г. Характерною ознакою є подвійна темна смуга на волі; груди, живіт і низ хвоста білі; верх голови, тулуба і хвоста сіро-бурий, пера часто зі світлою бурувато-охристою облямівкою; чоло і «брови» білі, навколо очей характерне яскраве жовтогаряче кільце, очі великі, темні; дзьоб темний, від дзьоба і вгорі чола через око йдуть темні смуги, які з'єднуються, утворюючи темні «вуха». Основа хвоста зверху руда, закінчення темне, бічні пера хвоста на кінцях мають білі плями. Контрастне забарвлення хвоста стає видимим у польоті або при демонстративній поведінці. Також у польоті видно білі смуги на крилах. У молодих птахів на волі лише одна темна смуга[5].

Біотоп і живлення[ред. | ред. код]

Цього птаха можна зустріти у відкритій місцевості, на низькотравних луках, часто коло води, на піщаних або галькових мілинах вздовж річок, на прирічкових луках. Він швидко бігає по березі в пошуку дрібних ракоподібних, комах, павуків, червів, молюсків та іншої дрібної живності[6]. Загалом поведінка типова як і в інших видів пісочників — великого, малого та морського[7].

Гніздування[ред. | ред. код]

Гнізда влаштовують на відкритому ґрунті, у мілких, нічим не вистелених заглибинах. Пара зазвичай висиджує 4 рябих яєць протягом 24-28 днів, часом по 2 кладки на сезон. Птах відомий своєю відволікаючою поведінкою в разі загрози малятам. Щоб відвернути увагу від пташенят, які за сигналом зачаюються, самиця подає голос і, вдаючи, що в неї перебите крило, розпускає крила і хвоста, виконує відволікаючий маневр по землі. Весь цей час птаха видає пронизливий крик, від якого, ймовірно, й походить її видова назва.

Голос[ред. | ред. код]

Не лише для відвернення уваги, але й при кожному польоті птах видає високий протяжний крик кіл-дііі, кіл-ді-ді-дііі, або киїт-киїт-киїт

Підвиди[ред. | ред. код]

Виділяють три підвиди, які дещо відрізняються розмірами та кольором.

  • Charadrius vociferus peruvianus
  • Charadrius vociferus ternominatus
  • Charadrius vociferus vociferus

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2012). Charadrius vociferus: інформація на сайті МСОП (версія 2013.2) (англ.) 26 November 2013
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. MarBEF Data System
  4. Pan-European Species Directories
  5. Killdeer//Donald &Lillian Stokes. The new field guide to birds. Eastern region. — New York: Little, Brown and Company, 2013. — P. 147.
  6. Killdeer//Bezener Andy. Birds of Ontario. — Edmonton: Lone Pine Publishing, 2000. — P. 123.
  7. Фесенко Г., Бокотей А. Птахи фауни України. — Київ, 2002. — С. 146—147