Gibson Flying V
| Gibson Flying V | |
|---|---|
 | |
| Виробник | Gibson |
| Період | 1958–1959, 1963, 1967–дотепер |
| Конструкція | |
| Корпус | Суцільний |
| Кріплення грифа | Вклейка |
| Мензура | 629 мм |
| Матеріали | |
| Корпус | Коріна, махагоні |
| Гриф | Коріна, махагоні |
| Накладка | Палісандр, ебенове дерево, випечений клен |
| Фурнітура | |
| Струнотримач | Tune-o-matic та «Short Lyre Vibrola», що використовується на деяких моделях |
| Звукознімач |
Хамбакер 496R (гриф) Хамбакер 500T (бридж) |
| Доступні кольори | |
| "Класичний білий", вишня, ебенове дерево, натуральний | |
Gibson Flying V — модель електрогітари, яка була вперше представлена компанією Gibson в 1958 році. Flying V отримала абсолютно новий, радикальний, "футуристичний" дизайн корпусу, як і її побратими: Explorer, випущена в тому ж році, і Moderne, розроблена в 1957 році, але не випущена до 1982 року. Початкова серія гітар виготовлялася з особливого африканського дерева лімба, що продається компанією Gibson під торговою назвою "коріна"; в пізніших моделях використовувалися більш традиційні породи дерева.
Можливо, занадто радикальна для свого часу, початкова серія гітар Flying V не мала великого успіху, і було виготовлено та продано менше 100 штук. Деякі музиканти, такі як блюзовий гітарист Альберт Кінг та рок-гітаристи Лонні Мак і Дейв Девіс, були захоплені унікальним дизайном і допомогли популяризувати модель через роки після того, як вона була знята з виробництва. Після того, як нова популярність призвела до збільшення попиту, Gibson виготовив невелику кількість гітар Flying V в 1963 році з деталей, що залишилися від початкової серії, а в 1967 році гітара знову стала регулярно випускатися і з тих пір перевидавалася безліч разів. З 1979 по 1982 рік було випущено низку модифікацій, включаючи оновлену модель Flying V2, а з 2007 по 2008 рік – незвичайну Reverse Flying V.
Походження[ред. | ред. код]
У середині 1950-х років президент Gibson Тед Маккарті наполягав на створенні лінійки модерністських гітар, щоб конкурувати з новоствореною і дуже успішною моделлю Fender Stratocaster.[1][2] У 1957 році були виготовлені прототипи гітар, включаючи версію з червоного дерева, від якої відмовилися, оскільки вона була надзвичайно важкою.[3] Зрештою, вони використовували деревину лімби,[4] яку компанія продавала як "коріна" (термін, винайдений Ґібсоном). Ця деревина схожа на червоне дерево, але світліша за кольором і важить менше, ніж червоне дерево, хоча має схожі тональні характеристики. Flying V мала дві сестринські моделі, які були розроблені паралельно з нею і дебютували на виставці NAMM того ж року - Futura і Moderne. На основі відгуків на виставці NAMM, тільки Flying V і Futura, яку перейменували в Explorer, були запущені у виробництво, в той час як початковий прототип Moderne більше ніколи не бачили, хоча через кілька десятиліть серійні моделі були випущені.[5] Ці моделі повинні були додати більш футуристичний аспект до іміджу Gibson, але вони не продавалися добре.
Після першого запуску в 1958 році виробництво було припинено в 1959 році.[6] Виробничі записи вказують на те, що 98 гітар Flying V були виготовлені протягом початкового періоду 1958-1959 рр.[7] Деякі інструменти були зібрані із залишків деталей і відправлені в 1963 році, з нікельованим, а не позолоченим покриттям фурнітури.[8] Завдяки рідкісності початкової серії і подальшій популярності перевиданих моделей, Korina Flying V 1958-59 років є однією з найцінніших серійних гітар на ринку, займаючи 5 місце в списку 25 найкращих гітар 2011 року, опублікованому журналом Vintage Guitar, і коштуючи від 200 000 до 250 000 доларів США станом на 2011 рік.[9]
Відомий блюзовий гітарист Альберт Кінг і піонер блюз-року Лонні Мак почали використовувати гітару відразу ж.[10] Мак використовував свою Flying V 1958 року майже виключно протягом своєї довгої кар'єри. Оскільки вона була сьомою з конвеєра першого року випуску, він назвав її "Номер 7". Кінг використовував свій оригінальний інструмент 1958 року, названий Люсі, до середини 70-х років, а згодом замінив його на різні кастомні Flying V. Пізніше, в середині-кінці 1960-х, такі гітаристи, як Дейв Девіс, в пошуках оригінальної гітари з потужним звучанням також почали використовувати Flying V. Відроджений інтерес створив попит для Gibson на перевидання моделі.
Перевидання[ред. | ред. код]
Компанія перевипустила гітару з махагоні в 1967 році, оновивши її дизайн, додавши більший звукознімач і замінивши оригінальний бридж зі струнами, що вставлялися через задню накладку, на короткий Vibrola Maestro Tremolo. Ця модель 1967 року стала стандартом для Flying V, хоча попередній дизайн періодично перевидається. Як і в інших гітар Gibson, голова грифа нахилена під кутом 17 градусів, щоб посилити тиск струн на гайку і збільшити тривалість звучання отриманого звуку.. Конструкція V розміщує звукознімачі близько до центру маси всієї гітари, що ще більше посилює її звучання.
Джимі Гендрікс володів моделями 67-го, 68-го і 69-го року на замовлення з інкрустацією у вигляді наконечників індіанських стріл ладів, зроблених на замовлення Гендрікса. У 2020 році Gibson випустив 125 праворуких репродукцій Custom Flying V Гендрікса 69-го року і 25 копій для лівої руки. Марк Болан з гурту T. Rex володів рідкісною Flying V з горіхового дерева, яких було виготовлено всього 35 штук між 1967 і 1971 роками. Гітара Болана була частиною тієї ж серії Flying V, що й гітара Гендрікса. Біллі Ґіббонс з ZZ Top грав на ранній версії з коріни на альбомі Fandango!. Пізніше модель стала популярною в хеві-металі завдяки своєму агресивному зовнішньому вигляду і використовувалася гітаристами Полом Стенлі, Рудольфом Шенкером, Енді Пауеллом, Міхаелем Шенкером, К. К. Даунінгом, Джеймсом Гетфілдом, Кірком Гемметтом і Дейвом Мастейном.
Сучасні моделі[ред. | ред. код]
І Gibson, і Epiphone в даний час випускають модель зразка 1958 року, розроблену під оригінальні моделі з коріни.
Хоча ця гітара була основною в лінійці Gibson, її виробництво періодично припинялося в 2010-х роках, разом з Gibson Explorer. У 2015 році Gibson не випускав серійну модель Flying V, тому обмежена серія високопродуктивних (HP) гітар була виготовлена майстернею Gibson Custom Shop «демо-версіями» для японського ринку. Ці Flying V для японського ринку були сконструйовані подібно до моделей середини 70-х років, із закрученим грифом і невеликим поріжком. Вони включали в себе накладку грифа з гранаділло, гриф з підвищеним профілем і тонкий корпус вагою 2721 грамм. У 2016 році Gibson перенесла деякі особливості з демо-версій Pro HP для японського ринку 2015 року і випустила модель Flying V Pro, яка також мала трохи менший корпус. Проте традиційні версії мали точкові інкрустації, а версії HP – кремові палітурки на грифі і корпусі, а також прямокутні перламутрові інкрустації.
У 2021 році майстерня Gibson Custom Shop's Murphy Lab випустила з коріни 81 модель Flying V 58-го року і 19 моделей Explorer 58-го року, щоб вшанувати пам'ять про кількість замовлених гітар у першому виробничому році – 1958-му.
V Bass[ред. | ред. код]
У 1981 році Gibson випустив чотириструнну версію бас-гітари Flying V. Всього було виготовлено 375 штук, більшість з яких були чорного кольору, але кілька - альпійського білого, сріблястого або прозоро-блакитного.[11] Компанія Epiphone також випускала бас-гітари V-подібної форми. Наприкінці 2011 року компанія Gibson перевипустила бас-гітару Flying V під назвою Gibson; її виробництво було припинено наприкінці 2012 року.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ (Bacon, 1997, с. 86)
- ↑ Gill, Chris (6 січня 2014). Get Your Wings: The History of Gibson's Iconic Flying V Guitar. Guitar Player Magazine. Архів оригіналу за 7 лютого 2018.
- ↑ (Fjestad та Meiners, 2007, с. 8)
- ↑ (Gruhn та Carter, 1999, с. 230)
- ↑ Gibson Flying V, Gibson Inc., Kalamazoo, Michigan, 1958. Smithsonian Institution. Архів оригіналу за 6 серпня 2010.
- ↑ (Carter, 1994, с. 212–213)
- ↑ (Gruhn та Carter, 1999, с. 231)
- ↑ (Gruhn та Carter, 1999, с. 231)
- ↑ Greenwood, Alan; Hembree, Gil (April 2011). 25 Most Valuable Guitars. Vintage Guitar. с. 38—40.
- ↑ Fears, Shannon (4 січня 2018). Gibson's iconic Flying V guitar turns 60. Seattle Pi. Процитовано 23 October 2022.
- ↑ (Gruhn та Carter, 1999)
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
