Важкий метал (музика)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хеві Метал, Паблік "Metal Music"
Стилістичні походження
Походження
Типові інструменти
Популярність Всесвітньо, найбільша популярність у 1980-их.
Піджанри
Авангардний метал - Блек-метал - Вікінг-метал - Ґлем-метал - Готичний метал - Ґрув-метал - Дарк-метал - Дез-метал - Дум-метал - Класичний метал - Нью вейв британського хеві метал - Павер-метал - Симфо-метал - Спід-метал - Стоунер метал - Треш-метал
Споріднені жанри
Альтернативний метал - Ґрайндкор - Індастріал метал - Металкор - Неокласичний метал - Нью-метал - Пост-метал - Прогресивний метал - Репкор - Фанк-метал - Фолк-метал - Християнський метал - Чорний дез-метал - Панк-метал
Регіональні сцени
Бей Еріа - Готенбург
Інші теми
Мода - Історія - Гурти - Умлаут - Бласт бит - Піджанри

Важки́й мета́л (Хе́ві-ме́тал, від англ. Heavy metal) — стиль рок-музики, якому притаманні агресивні, драйвові рифи та підсилені гітари з дисторшном. Важкий метал став продуктом розвитку блюзу, блюз-року, року і прогресивного року. Його основою стала музика хард-рокових виконавців, які в період з 1967 до 1974 років на основі блюзу і року створили нове важке звучання, сконцентроване на гітарах і ударних. Пізніше з'явилося чимало піджанрів хеві-металу, більшість з яких називають просто «метал». Як наслідок, поняття «важкий метал» має два значення: власне жанр з усіма піджанрами, або ж стиль перших хеві-металевих груп 1970-х, який ще іноді називають «традиційний метал». Прикладом таких гуртів є Black Sabbath, Judas Priest, Deep Purple і Led Zeppelin.

Важкий метал почав популяризуватися у 1970-х і 1980-х роках, коли з'явилося багато відомих нині жанрів. Пік його популярності припав на 1980-ті. Сьогодні важкий метал вже не має такого комерційного успіху, як у 1980-х, але ця музика має чимало прихильників по всьому світу. Їх часто називають «металістами».

Характеристика[ред.ред. код]

Важкий метал, як правило, характеризують як стиль музики з домінуючими ударними і гітарами у звучанні, потужним ритмом і значними запозиченнями з року, класичної музики і блюзу. Однак піджанрам хеві-металу властиві їхні специфічні стилістичні варіації щодо оригінального стилю, тож вони часто змінюють чи зовсім опускають згадані вище елементи. Тому нині можна говорити про значне розмаїття стилів у жанрі металу.

Музичне оформлення[ред.ред. код]

Металічні гурти найчастіше складаються з барабанщика, бас-гітариста, ритм-гітариста, соло-гітариста (в багатьох гуртах партії ритм- і соло-гітар виконує один гітарист — наприклад Sodom, Decapitated, Black Sabbath; або два гітаристи ділять ці партії між собою - Metallica, Slayer, Megadeth), вокаліста (часто один з музикантів), деколи клавішник. Додатково можуть використовуватися й інші музичні інструменти, як то скрипка (My Dying Bride), клавесин (King Diamond), флейта, саксофон, віолончель (Apocalyptica), акордеон (Kamelot).

Основою важкого металу є підсилений й спотворений (дисторційований) звук гітари. Часто на нього накладають різні звукові ефекти, або піддають електронній обробці для ущільнення звучання. Отримуване звучання було простим і потужним, хоча деякі металісти жартують, що спрощене звучання було більше результатом обмежених можливостей музикантів, аніж їх інновативності. Пізніше з’явилися складніші в технічному плані течії важкого металу.

Вокал в важкому металі варіюється від чистого в середньому діапазоні, до високотонального завивання чи писку (скримінг) або низького гортанного гарчання (ґроулінг). В дез- і блек-метал часто використовують ґроулінг, а також скримінг, переважно при цьому важко розібрати про що вокаліст “співає”. Інколи вважається, що тексти надто грубі, щоб виконувати їх інакше (наприклад, Cannibal Corpse).

Складні соло і рифи також є невід’ємною частиною важкого металу. Гітаристи використовують різні техніки швидкісної гри на гітарі (sweep-picking, tapping). Стиль не обмежується використанням стандартних барабанів і гітар. Прикладом нестандартного важкого металу є фінське тріо віолончелістів Apocalyptica. Американський гурт Grand Funk Railroad був одним з ранніх протометалевих гуртів (разом з The Who та іншими), які вважали гучність звуку не менш важливою ніж його якість. Пізнішими послідовниками цієї точки зору стали Motörhead та Manowar.

Тематика[ред.ред. код]

Публіка на рок-фестивалі

Важкий метал як вид мистецтва – більше, ніж просто музика, він не менш візуальний, аніж звуковий. Оформлення альбомів і шоу на сцені мають таку ж важливість для подання матеріалу, як і музика. Так, при посередництві важкого металу, співпраця багатьох творчих людей (музиканти, художники, поети) виливається в складну комбінацію звукових, візуальних і духовних образів і ця комбінація створює своєрідну “ауру” гурту.

Історики рок-музики зауважують, що західна поп-музика дала важкому металу таку його сторону, як фантазія втечі від реальності, що проявляється в дивних і фантастичних текстах, у той час як афро-американський блюз додав йому оголену реалістичність, що концентрується на втратах, депресії і самотності.

У звуковій й тематичній складових переважає блюзовий вплив, а сценічні шоу зберігають в собі сильний вплив поп-музики. Теми мороку, зла, сили, апокаліптичності – все це елементи фантастичної мови важкого металу для відображення проблем сьогодення. Крім того, у відповідь на гасло “мир і любов” культури хіпі 1960-х, важкий метал був створений як субкультура, де світло витіснене мороком, а щасливий кінець замінено брутальною реальністю. І хоча прихильники цієї музики стверджують, що морок не є основною ідеєю і посланням стилю, критики все ж звинувачують стиль в прославленні негативних сторін життя.

Тексти важкого металу зазвичай серйозніші і похмуріші за, переважно легковажні тексти поп-музики періоду 1950-х – 1970-х. Вони концентруються на темах війни, ядерної зброї, оточуючого середовища, політичної й релігійної пропаганди. “Свині війни” (War Pigs) Black Sabbath, “Вбивця гігантів” (Killer of Giants) Оззі Озборна, “... і правосуддя всім” (...And Justice for All) гурту Metallica — приклади важливого вкладу до дискусій про тогочасний стан справ. Висвітлення реальності часто буває занадто спрощеним, бо фантастично-ліричний словник важкого металу чітко відділяє світло від мороку, надію й відчай, добро і зло, що не дає можливості відображати відтінки й проміжні ідеї.

“Справжній” важкий метал позиціонує себе на периферії поп-культури. Самі “металісти” стверджують, що рух до центру цього спектру був компромісом між комерційною успішністю з одного боку й артистичною цілісністю форми та серйозністю сприйняття - з іншого.

Вплив класики[ред.ред. код]

В важкому металі прослідковується вплив таких майстрів класичної музики, як Бах, Ваґнер і Паганіні. Так, гітарист Deep Purple/Rainbow Річі Блекмор ще на початку 1970-х експериментував з елементами, запозиченими з класичної музики. Соло Едварда Ван Халена в композиції «Eruption» (альбом 1978 року) було важливим кроком в розвитку віртуозності металу. Після Ван Халена багато інших музикантів почали вживати елементи класичної музики в своїй творчості. Неперевершеним майстром в цій справі став Інґві Малмстін.

Історія[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Американський блюз був дуже популярним серед британських рокерів. Такі гурти, як The Rolling Stones та The Yardbirds записали кавер-версії багатьох класичних блюзових композицій часто прискорюючи темп і використовуючи електрогітари там, де в оригіналі використовувалися акустичні. (Подібні обробки блюзу й іншої расової музики стали основою для створення раннього рок-н-ролу, це помітно у Елвіса Преслі).

Такий варіант блюзової музики разом з інтелектуальними та художніми експериментами з’явилися, коли музиканти почали експериментувати з електричними гітарами з підсилювачами для створення потужнішого й дисонанснішого звуку. Замість типових для блюзу невеликих барабанів почали використовувати значно більші ударні установки з підсиленням звуку, щоб їх було чутно за гучністю гітари. Аналогічно змінили свій стиль і вокалісти. Одночасно прогрес в техніці звукозапису й підсилення звуку дав можливість якісно це все записувати.

Black Sabbath в Австралії 29 січня 1973

наймолодша музика в стилі, який сьогодні називають важкий метал, з’явилася в районі Бірмінгему (Великобританія) вже в кінці 1960-х років. Такі гурти як Led Zeppelin та Black Sabbath застосовуючи відверто нетрадиційні підходи до блюзових стандартів створили музику, яка часто базувалася на блюзових гамах і аранжуваннях. На творчість цих гуртів великий вплив мав американський психоделічний рок включаючи Джиммі Хендрікса, який був містком між негритянською музикою Америки та білими рокерами Європи.

Інший часто згадуваний гурт — Vanilla Fudge, вони сповільнили популярні мотиви й зробили їх психоделічнішими. Ще варто згадати британських рокерів The Who та The Kinks які були першовідкривачами потужних акордів та агресивніших ударних. Дуже важливим був також вплив гурту Cream — вони стали прикладом формату тріо, який пізніше став дуже поширеним серед металічних гуртів. Деякі автори вважають важливим також вплив гурту The Beatles, які в 1967 році в альбомі Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band почали використовувати дісторшн та досить важкі аранжування.

Самою ранньою композицією яку однозначно класифікують як прототип важкого металу була «You Really Got Me» гурту The Kinks (1965). В кінці 1968 важке блюзове звучання вже було звичайним: багато фанів та дослідників вважають, що кавер гурту Blue Cheer на композицію Едді Кокрена «Summertime Blues» виконаний в 1968 році був першою піснею в стилі важкий метал. Але дослідники творчості The Beatles вважають, що першою була пісня «Helter Skelter» з платівки The White Album (1968), який створив нові стандарти використання дісторшн та агресивного звуку в поп-музиці. В листопаді 1968 гурт Дейва Едмундса Love Sculpture видав важку й агресивну гітарну версію Хачатурянового «Танцю з шаблями». Платівка Truth випущена гуртом Джефа Бека в кінці 1968 незадовго до виходу першого альбому Led Zeppelin був також важливим та впливовим явищем у світі рок-музики, саме тому багато хто (особлива в Британії) саме його вважає першим важкометалевим альбомом. Є думка, що сингл гурту The Yardbirds «Think About It» (1968) має таке ж звучання як і використане Джиммі Пейджем в Led Zeppelin. Також прогресивно-роковий гурт King Crimson в композиції “21st Century Schizoid Man” з дебютного альбому In the Court of the Crimson King вживають тематику, композицію та музику характерні для важкого металу: дуже дисторційовані гітари, дисонуючі соло Роберта Фліппа, тексти про те, що поганого може чекати на людину 21 століття, похмурий настрій і навіть вокал Ґреґа Лейка був пропущений через синтезатор. Але лише поява в 1969 платівки Led Zeppelin звістила весь світ про появу нового музичного стилю.

Ранні важкометалеві гурти такі як Led Zeppelin, Uriah Heep, UFO та Black Sabbath часто називають хард-роковими. Та терміни важкий метал та хард-рок часто синонімічні, особливо коли мова йде про музику 1970-х років. Насправді багато гуртів того часу класифікують не як важкометалеві, а як такі, що зробили важливий внесок для становлення важкого металу як стилю. Навряд чи хтось вважає Jethro Tull важкометалевим гуртом, але їх композиція Aqualung є квінтесенцією раннього важкого металу.

Багато людей, серед яких музиканти відомих металевих гуртів, вважають, що створення певного стилю справжнього важкого металу належить гурту Judas Priest (також з Бірмінґему) з їх першими трьома платівками Sad Wings Of Destiny (1976), Sin After Sin (1977) та Stained Class (1978). (Інколи гурт Rainbow вказується як піонер важкого металу, те ж стосується пізніх альбомів Deep Purple: Burn та Stormbringer. Але обидва гурти все ж відносять до хард-року).

Термін «важкий метал»[ред.ред. код]

Походження терміну точно невідоме. Словосполучення «хеві-метал» вперше з'явилося в новелі американського письменника Вільяма Берроуза «The Soft Machine»(1962). В наступній новелі Nova Express (1964), автор використовує цей термін як метафору наркотику. Зважаючи на дати написання творів сумнівно, що автор пов’язував цей термін з музикою. Але можливо, що його твори мали вплив на подальше використання терміну. Термін поширився після композиції американської групи Steppen Wolf «Born To Be Wild» (1968), у якій є слова heavy metal thunder, тобто грім важких гармат.

Термін «хеві-метал» в застосуванні до характеру та звучання сольної партії електричної гітари в рок-гурті вперше використав американський рок-оглядач Лестер Бенгз, який працював у журналі Creem. Після відвідин в 1969 році музичного фестивалю в Атланті він особливо полюбив музику гурту Grand Funk Railroad, що була ніби й подібною до більшості хард-рокових гуртів, але й не підлягала жодній з існуючих тоді класифікацій. Гітарні звуки Grand Funk Railroad були такими ж «важкими», як і в інших виконавців хард-року, але завдяки використанню гуртом різноманітних електронних приставок це звучання стало чистішим та гострішим.

1970-ті[ред.ред. код]

Розвиток важкого металу в 1970-х роках – дискусійна тема серед істориків музики. Одні називають цей період ерою “розпродажу”, тому, що такі гурти як Blue Öyster Cult змогли досягти деякого успіху як мейнстрімова музика, а представники “патлатого металу” з Лос-Анжелеса навіть стали улюбленцями серед фанів поп-музики, особливо в 1980-х роках. Інші ігнорують, або применшують значення цих гуртів і більше концентруються на появі класичних впливів, які можна почути в композиціях Едді Ван Халена, Ренді Роадза та інших. Ще інші описують кінець 1970-х як перехрестне запилення важкого металу панк-роком (типу Sex Pistols) яке завершилось появою десь в 1980 році нової хвилі британського важкого металу, провідними гуртами якої були Judas Priest та Iron Maiden.

Віртуозне володіння гітарою (піонером якого був представник попереднього покоління музикантів Джиммі Хендрікс) знову з'явилося на передньому плані завдяки Едді Ван Халену. Багато критиків вважають його соло "Eruption" (Van Halen, 1978) важливою віхою. Річі Блекмор, Ренді Роадз (з Оззі Озборном та Quiet Riot) та Інґві Малмстін продовжили цю тенденцію і в окремих випадках використовували класичні гітари або гітари з нейлоновими струнами на важкометалевих концертах.

Концерт Iron Maiden

Однак ця тенденція ослабла в музиці Ронні Джеймса Діо (деякий час був вокалістом Black Sabbath) і пізніше Judas Priest та Iron Maiden, які стали завершальною фазою чистого важкого металу, чий родовід коротко описується так - Хендрікс, Black Sabbath, Led Zeppelin та Deep Purple. А далі, на початку 1980-х достойними продовжувачами стали Metallica та Slayer, важкий метал досяг межі агресивності та гучності в треш-металі, спід-металі, блек-металі та дез-металі.

1980-ті й далі[ред.ред. код]

Ізольований розвиток важкого металу, який відбувався в цей час переважно в США, пройшов повний цикл і повернувся до популярних тенденцій (опопсився). Яскравим представником цього процесу є Quiet Riot. Протягом 1980-х припопсовані форми хард-року з духом вечірок і глемовим впливом на зовнішній вигляд (часто описується як «патлатий метал» через довге волосся музикантів) займали перші місця в хіт-парадах деяких країн. Серед суперзірок цього напрямку були Def Leppard, Poison, Bon Jovi, Cinderella, Mötley Crüe, Ratt, Guns 'n' Roses.

В середині 1980-х років в важкому металі з’явилося стільки різноманітних течій, що нові класифікації створювалися фанами, фірмами звукозапису, музичними журналами. В цьому хаосі відмінності між піджанрами не розуміли навіть виконавці. Важливі підстилі початку 1980-х були: треш-метал, піонерами якого була велика трешова четвірка (Anthrax, Megadeth, Metallica та Slayer, інколи до них додають Testament), та поп-метал (або “патлатий метал”) гурти типу Bon Jovi та Def Leppard. В кінці 1980-х остаточно формуються спід-метал, блек-метал, дум-метал та дез-метал.

Пізніші стилі важкої рок-музики 1990-х, такі як грандж (яскравий представник — Nirvana) містять вплив важкого металу але їх не відносять до підстилів.

Культурний вплив[ред.ред. код]

Конфронтаційні сторони важкого металу призвели в багатьох країнах до конфліктів між його фанами та основною масою населення. Через свою гедонічну природу та, інколи, антирелігійність важкий метал став об’єктом нападів в ісламських країнах де, в екстремальних випадках, могли арештувати за носіння чорної майки. В Європі та Америці більшість прихильників важкого металу – підлітки та молодь чоловічої статі яких приваблює відверто антисоціальні та фантастичні тексти, екстремальна гучність та темп цієї музики. Так з’явився стереотипний образ патлатого підлітка який тамує свій бунтарський дух слухаючи занадто гучну й жахливу музику. Цей стереотип активно поширювали й поширюють ЗМІ, зокрема телебачення.

В 1970-х, 1980-х роках загравання деяких виконавців (Оззі Озборн, W.A.S.P., Iron Maiden) з окультними темами призвело до звинувачень з боку християн про сатанинський вплив в важкому металі. Тогочасних металістів звинувачували, що вони використовують в своїх альбомах приховані послання, які підштовхувють слухача до поклоніння дияволу, самогубства, вбивства. Проте думка фанів металу абсолютно протилежне. Ними стверджується пропагадна сили духу, незалежності особистості від думки соціуму, суворе і реальне сприйняття дійсності. В цілому, метал спрямований на протистояння злу, чим в його очах є поп-культура.

Підстилі[ред.ред. код]

Важкий метал в процесі свого розвитку породив цілу сім’ю жанрів, до якої входять: блек-метал, дез-метал, дум-метал, поп-метал, спід-метал, треш-метал тощо. Більшість цих жанрів походять від блюзу та року, але в деяких з них спостерігається явний вплив західної класичної музики. Так, навіть якщо класичний метал та блек-метал і належать до однієї стилістичної сім’ї, між ними все ж є дуже важливі відмінності. Класичний метал переважно базується на блюзі й має блюзоподібну структуру пісні. Блек-метал та споріднені форми музики базуються на класичній музиці, навіть якщо на перший погляд здається, що це тільки швидкоповторювана мелодія яку грають сильно дисторційовані гітари.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]