Helianthus debilis

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Helianthus debilis
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Айстериди (Asterids)
Порядок: Айстроцвіті (Asterales)
Родина: Айстрові (Asteraceae)
Рід: Соняшник (Helianthus)
Вид:
H. debilis
Біноміальна назва
Helianthus debilis
Nutt.

Helianthus debilisвид квіткових рослин з родини айстрових (Asteraceae).

Біоморфологічна характеристика[ред. | ред. код]

Це багаторічник чи однорічник 30–200 см (стрижневі корені). Стебла від прямовисних до лежачих, голі, ворсисті чи запушені. Листки переважно стеблові; переважно чергуються; листкові ніжки 1–7 см; листкові пластинки дельтасто-яйцеподібні, ланцето-яйцеподібні чи яйцеподібні, 2.5–14 × 1.8–13 см, абаксіально (низ) від голих до щетинистих, залозисто-крапкові, краї від майже суцільних до зазубрених. Квіткових голів 1–3. Променеві квітки 11–20; пластинки 12–23 мм. Дискові квітки 30+; віночки 4.5–5 мм, частки зазвичай червонуваті, іноді жовті; пиляки темні. Ципсели 2.5–3.2 мм, голі чи слабо-волосисті[1].

Умови зростання[ред. | ред. код]

Схід США (Техас, Міссісіпі, Луїзіана, Флорида, Алабама, Джорджія); інтродукований до Австралії, Куби, дечких країн Європи, Азії, пд.-сх. Африки[1]. Цей вид росте в кількох типах прибережних місць існування, іноді безпосередньо на пляжі. Він переносить помірно солоне середовище, але не переносить надмірну кількість соляних бризок або затоплення[2].

Значущість[ред. | ред. код]

Рід Helianthus приваблює велику кількість місцевих бджіл. Цей вид є вторинними генетичними родичами культивованого соняшнику H. annuus[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Helianthus debilis. Flora of North America. efloras.org. Процитовано 17.02.2023. (англ.)
  2. Gann, G. D., et al. 2005-2013. East Coast dune sunflower Helianthus debilis. Natives For Your Neighborhood. The Institute for Regional Conservation. Delray Beach, Florida, USA.
  3. IUCN