Ситникові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Juncaceae)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ситникові
Juncus acutus — типовий представник типового роду родини Ситникові
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Клада: Комелініди (Commelinids)
Порядок: Тонконогоцвіті (Poales)
Родина: Ситникові (Juncaceae)
Juss., 1789
Типовий рід
Juncus
Роди
Вікісховище: Juncaceae

Ситникові (Juncaceae)[1][2][3] — родина однодольних рослин, що складається з більш ніж 450 видів рослин, які трапляються по всій земній кулі.

Опис[ред. | ред. код]

Однорічні або багаторічні трави. Коренева система мичкувата. Вегетативне розмноження за допомогою кореневища поширене у багатьох видів. Листки плоскі або циліндричні. У видів роду Luzula листки пласкі та опушені. Суцвіття частіше зонтичні або волотисті, квіти одиночні (кожна з двома плівчастими приквітничками) або квітки зібрані головках (тоді кожна квітка з 1 приквітничком); приквітки листоподібні або плівчасті. Квітки двостатеві. Оцвітина не диференційована на чашечку і віночок, листочків оцвітини 6, розміщені у двох колах, зеленуваті, жовтуваті, червонуваті, бурі, коричневі або майже чорні. Тичинок 3 або 6. Маточка 1. Плід - коробочка: тринасінна у видів роду Luzula, багатонасінна у видів родів Oreojuncus i Juncus; при дозріванні насінин коробочки розкриваються трьома стулками.

Поширення та середовище існування[ред. | ред. код]

Космополіт, але в основному поширений в помірно-холодних від помірного до полярного регіонів або в гірських районах. Трапляються від берегів морів до гірських вершин. Частіше ростуть у мокрих або вологих, іноді - засолених місцях. Ситникові часто ростуть на неродючих ґрунтах в широкому діапазоні умов вологості. Найвідоміший і найбільший рід Juncus. Більшість видів Juncus ростуть виключно в водно-болотних угіддях. Distichia, Oxychloe, Patosia добре пристосовані до суворого добового заморожування і відтавання; вони помітні елементи водно-болотних угідь у високогірних районах Анд.

В Україні ростуть види трьох родів: ситник (Juncus), гірський ситник (Oreojuncus) і ожика (Luzula) [4] [5].

Використання людиною[ред. | ред. код]

Нині майже не використовуються у господарській діяльності. Стебла ситника розлогого (Juncus effusus) іноді використовують для оздоблення виробів із лози або ж у виробах декоративно-прикладного мистецтва. Із висушеної серцевини рослин цієї родини робили вид свічок, відомих як «слабке світло». Juncus effusus в Японії використовують, щоб плести м'яку поверхню татамі. У середньовічній Європі, свіжі пагони розкидали на глиняних підлогах у житлових приміщеннях для чистоти та ізоляції.

Ситник розлогий та деякі інші види, хоч і вважаються лікарськими, але практично не використовуються ні в офіційній, ні в народній медицині. В голодні роки кореневища цього виду вживали в їжу, хоча їх поживна якість досить сумнівна.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Байдіков Є. А. Динаміка рослинності у заплаві річки Юшанли в умовах зниження антропогенного навантаження. Вісник Запорізького національного університету. — 2011. — № 1. — С. 6—11 PDF [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Кречетович В. І., Барбарич А. І. Родина Ситникові (Juncaceae) // Флора УРСР. — К.: Вид-во АН УРСР, 1950. — Т. 3. — С. 21—61.
  3. ↑ Соломенко Л. І. Стан біологічних ресурсів досліджуваних населених пунктів радіоактивно забруднених територій // II-й Всеукраїнських з'їзд екологів з міжнародною участю (Екологія / Ecology-2009). Збірник наукових статей. — Україна, Вінниця, 2009. PDF
  4. ↑ Ольшанський І.Г., Федорончук М.М. (2011). Рід Juncus L. (Juncaceae) у флорі України. Ukr. Botan. Journ., 2011, 68(5): 686-700 (PDF) (українська) . Процитовано 10 травня 2020.
  5. ↑ Ольшанський І.Г., Федорончук М.М. (2012). РІД LUZULA DC. (JUNCACEAE) У ФЛОРІ УКРАЇНИ. Укр. ботан. журн., 69(1): 69-76 (PDF). Процитовано 10 травня 2020.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Біологічний словник : 2-е вид. / за редакцією академіка АН УРСР К. М. Ситника, члена-кореспондента АН УРСР В. О. Топачевського. — К. : Головна редакція УРЕ, 1986. — С. 530.
  • Кречетович В.І., Барбарич А.І. Родина Ситникові (Juncaceae) // Флора УРСР. — К., 1950. — Т. 3. — С. 21—61.
  • Ольшанський І. Г. Географічний аналіз Juncaceae Juss. флори України // Український ботанічний журнал. — 2009. — Вип. 66. — № 4. — С. 554–565.
  • Чопик В.І., Котов М.І., Протопопова В.В. (ред.) Родина Juncaceae // Визначник рослин Українських Карпат. — К.: Наук. думка, 1977. — C. 345—349.

Галерея[ред. | ред. код]

Бази даних таксонів
Гібіскус Це незавершена стаття про квіткові рослини.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ситникові&oldid=40197857