Monochrome Display Adapter

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Green screen, що використовується з відеоадаптером MDA

MDA (англ. Monochrome Display Adapter) — перший відеоадаптер комп'ютерів IBM PC.

Був введений фірмою IBM в 1981 році, як стандартний відеоадаптер, а також, як стандарт на відеодисплеї, що підключаються до такого відеоадаптера. Відеоадаптер MDA не підтримував роботу в графічному режимі. Єдиним доступним відеорежимом був монохромний текстовий режим (відеорежим номер 7 PC) в якому на на екрані відображалась матриця символів з 80 стовпчиків і 25 рядків.

Відеорежими з такою кількістю символів в рядку і рядків на екрані прижилися. Наприклад вихідні тексти ядра Linux відформатовані так, що в кожному рядку міститься не більше 80 символів, що дозволяє без проблем проглядати їх в текстовому режимі.

Технічні можливості[ред.ред. код]

Для відображення символу використовувалась матриця 9x14 пікселів, з яких видима частина символу була 7x11, а пікселі, що залишилися використовувались для формування пустого простору між рядками і стовпчиками.

Стандартний відеоадаптер MDA було оснащено 4 КБ відеопам'яті.

Символ міг мати наступні атрибути: невидимий, підкреслений, звичайний, яскравий (жирний), інвертований і мигаючий. Деякі з атрибутів можна було комбінувати і отримати текст з яскравих (жирних) і підкреслених символів.

Атрибут Вигляд
Невидимий Невидимий
Нормальний Нормальний
Підкреслений Підкреслений
Яскравий Яскравий
Яскравий підкреслений Яскравий підкреслений
Інвертований Інвертований
Невидимий інвертований Невидимий інвертований

Теоретично роздільність екрану MDA становила 720×350 пікселів. Таку цифру можна отримати, якщо перемножити ширину одного символу (9 пікселів) на кількість стовпчиків (80) і висоту символу (14 пікселів) на кількість рядків (25). Однак відеоадаптер MDA був не здатний адресувати окремі пікселі, він працював в текстовому режимі: в кожне знакомісце можна було помістити один з 256 символів. В MDA використовувалась кодова сторінка CP437. Образи символів зберігались в ПЗП відеоадаптера, і не було можливості їх програмної зміни. Єдиний спосіб намалювати на екрані «графічне зображення» — використовувати ASCII- або ANSI-графіку.

Оригінальна карта розширення, випущена IBM, містила крім MDA-відеоадаптера контролер паралельного порту, і повна назва такої карти було таки: «Monochrome Display and Printer Adapter» — адаптер монохромного дисплея і принтера. Використання такої карти позбавляло власника комп'ютера від необхідності купувати окрему плату розширення для підключення принтера.

Технічні характеристики[ред.ред. код]

Роз'єм[ред.ред. код]

Роз'єм на відеокарті:[1]

5 1
DE9 Diagram.svg
9 6
Pin assignments[2]
Pin Функція
1 Маса
2 Маса
3 Не використовується
4 Не використовується
5 Не використовується
6 Інтенсивність освітленості
7 Відео
8 Горизонтальна синхронізація
9 Вертикальна синхронізація

Сигнал[ред.ред. код]

Тип Цифровий, ТТЛ
Роздільність 720h × 350v
Горизонтальна частота 18.432 кГц
Вертикальна частота 50 Гц
Кількість кольорів 2-4[3]

Конкуруючі відеоадаптери[ред.ред. код]

  • Для користувачів, котрим необхідна робота з графікою і/або кольоровим зображенням, фірма IBM поставляла відеоадаптер CGA, випущений одночасно з MDA. Відеоадаптер CGA спочатку був більш дорогим і розглядався як рішення для верхнього сегменту ринку, але низька роздільність в тектових режимах (порівняно з MDA) робила CGA менш привабливим для бізнес-користоуачів.
  • Введений в 1982 році відеоадаптер фірми Hercules — Hercules Graphics Card (HGC) підтримував як текстовий режим MDA, так і монохромний графічний режим. Цей відеоадаптер міг керувати станом окремих пікселів на екрані і відображати чорно-білу картинку з роздільністю 720×348 пікселів. Такої роздільності відеоадаптер CGA не міг забезпечити ні в одному зі своїх режимів, включно з монохромними. Таким чином, навіть без підтримки кольорового зображення, HGC дозволяв використовувати чорно-білу графіку і MDA-сумісний текстовий режим.
  • Далі була випущена версія адаптера HGC+ (Геркулес Плюс), що відрізнялася наявністю схеми завантаження знакогенератора на окремий ОЗП.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Справочник www.5v.ru». Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008-11-13. 
  2. IBM Personal Computer Hardware Library: Technical Reference (Revised edition, 1983)
  3. There are four possible combinations of values for the 'Intensity' and 'Video' pins, but not all monitors will display them as four distinct intensity levels.