Червонощок західний
| Червонощок західний | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Pyrenestes sanguineus Swainson, 1837 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Червонощо́к західний[2] (Pyrenestes sanguineus) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae)[3]. Мешкає в Західній Африці.
Довжина птаха становить 14 см. У самців верхня частина тіла темно-коричнева або чорнувато-коричнева. Голова, шия з боків, горло, груди і боки малиново-червоні, блискучі. Надхвістя і центральні стернові пера малиново-червоні, крайні стернові пера коричневі. Решта нижньої частини тіла темно-коричнева. Очі карі, над і під очима помітні білі напівкільця. Дзьоб сталево-синій, лапи коричневі або оливково-коричневі. Самиці мають дещо блідіше забарвлення, лапи у них світліші.
Західним червонощокам притаманний поліморфізм, який стосується розміру їх дзьоба. Представники великодзьобої морфи можуть живитися більш твердими зернами[4].
Західні червонощоки мешкають в Сенегалі, Гамбії, Гвінеї-Бісау, Гвінеї, Сьєрра-Леоне, Ліберії і Кот-д'Івуарі. Вони живуть на болотах, в очеретяних і чагарникових заростях на берегах водойм, в лагунах і на рисових полях. Зустрічаються поодинці або парами, іноді приєднуються до змішаних зграй птахів разом з чорноголовими синьодзьобами. Живляться насінням осоки та інших злаків, іноді незрілими зернами рису.
Гніздо кулеподібне, діаметром 30 см, будується парою птахів, розміщується в густій рослинності, серед ліан або пальмового листя. В кладці 3-4 білуватих яйця. Інкубаційний період триває 14-16 днів, насиджують і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо 24 дні після вилуплення, що є незвично довгим часом. Вони стають повністю самостійними ще через 2 тижні.
- ↑ BirdLife International (2016). Pyrenestes sanguineus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 26 жовтня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 26 жовтня 2022.
- ↑ Smith, Thomas Bates (1987). Bill size polymorphism and intraspecific niche utilization in an African finch. Nature. 329 (6141): 717—719. doi:10.1038/329717a0. S2CID 4235946.
- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Afrika. Serie Handbuch der Vogelpflege, Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2007, ISBN 978-3-8001-4964-3.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |