Гвінея

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Ґвінея
République de Guinée

Прапор Герб
Девіз: "Travail, Justice, Solidarité"
фр. Праця, справедливість, солідарність
Гімн: Liberté
фр. "Свобода"
Розташування Гвінеї
Столиця Конакрі
9°31′ пн. ш. 13°42′ зх. д. / 9.517° пн. ш. 13.700° зх. д. / 9.517; -13.700
Найбільше місто столиця
Офіційні мови Французька
Державний устрій Республіка
 - Президент Альфа Конде
 - Прем'єр-міністр Лансана Коуяте
Незалежність  
 - від Франції 2 жовтня 1958 
Площа
 - Загалом 245 857 км² (78)
 - Води (%) незначний
Населення
 - оцінка Липень, 2005 р. 9,402,000 (83)
 - перепис 1996 р. 7,156,406
 - Густота 38/км² (164)
ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка
 - Повний $18.879 млрд (11)
 - На душу населення $2,035 (142)
ІРЛП  (2004) 0.445 (низька) (160)
Валюта Гвінейський франк (GNF)
Часовий пояс GMT
Домен інтернету .gn
Телефонний код +224

Гвіне́я, Респу́бліка Гвіне́я (фр. Guinée, République de Guinée) — незалежна держава на заході Африки. Площа країни — 245,85 тис. км² (76-е місце у світі). Населення країни 9,7 млн осіб (81-е місце у світі). Столиця — місто Конакрі.

Походження назви[ред.ред. код]

Географія[ред.ред. код]

Докладніше: Географія Гвінеї

Держава знаходиться в Західній Африці. Територія країни простягається із заходу на схід на 725 км, а з півночі на південь на 565 км. На північному заході межує з Гвінеєю-Бісау (спільний кордон — 386 км) і Сенегалом (330 км); на північному сході — з Малі (1062 км); на південному сході — з Кот-д'Івуаром (610 км); на півдні — з Сьєрра-Леоне (794 км) і Ліберією (590 км). На південному заході омивається водами Атлантичного океану, довжина берегової лінії 320 км.

Гвінея-Бісау Гвінея-Бісау Сенегал Сенегал, Малі Малі Малі Малі
Атлантичний океан Gray compass rose.svg
Сьєрра-Леоне Сьєрра-Леоне Ліберія Ліберія Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар

Західна частина Гвінеї – приморська низовина і плато Фута-Джаллон. На півд.-сході розташована Північно-Гвінейська височина (найвища точка – г. Німба, 1752 м). На півн.-сході – рівнина. Савани, вологі тропічні ліси. Заповідник Німба. Гол. ріки: Гамбія, Бафінг, Нігер, Конкурє. Клімат екваторіальний мусонний.

Історія[ред.ред. код]

Гвінея
Докладніше: Історія Гвінеї

У кінці 19 ст. Гвінея була завойована Францією і включена до складу Французької Західної Африки. Після Другої світової війни набрав силу масовий національно-визвольний рух. 2 жовтня 1958 проголошена незалежна Гвінейська Республіка. У відповідь Франція негайно перервала всі зв'язки з Гвінеєю і відкликала звідти весь французький персонал. Незалежна Гвінея до 1984 була однією з радикальних африканських держав, що стояли на позиціях панафриканізму.

Недавня історія[ред.ред. код]

Незалежність від Франції отримана в 1958. Секоу Тоуре обраний президентом, залишався на посту до смерті в 1984; після чого в результаті перевороту було встановлене військове правління; У 1985 зірвалася спроба ще одного перевороту. У 1991 відбувся антиурядовий страйк під керівництвом Національної конфедерації робітників Гвінеї.

Політична система[ред.ред. код]

Гвінея за формою правління є президентською республікою, глава держави — президент. Державний устрій — унітарна держава.

Останні вибори президента пройшли 2010 року в 2 тури: 27 червня (1-й тур) і 7 листопада (2-й тур). У другому турі 52,52 % голосів отримав Альфа Конде, за якого віддали голоси народність мандінка і дрібні гвінейські народи. Народи і племена, які підтримали Селу Далейна Діалло (насамперед, фульбе), спровокували зіткнення, які, однак, були незабаром припинені.

Парламент[ред.ред. код]

Докладніше: Парламент Гвінеї

Парламент Гвінеї — однопалатна Національна асамблея. У парламенті засідає 114 депутатів, 38 з яких обираються за мажоритарною системою, а 76 — за пропорційною. Парламентські вибори не проводилися з 2002 року. Після військового перевороту 2008 року парламент припинив роботу; нові вибори передбачалось провести в кінці 2011 року.

Політичні партії[ред.ред. код]

На парламентських виборах 11 червня 1995 року до парламенту Гвінеї пройшли наступні політичні партії:

На парламентських виборах 2002 року 85 місць (75 %) в парламенті зайняла пропрезидентська Партія єдності і прогресу.

Судова влада[ред.ред. код]

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Українсько-гвінейські відносини[ред.ред. код]

Уряд Гвінеї офіційно визнав незалежність України 9 січня 1992 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено 4 квітня 1992 року[1]. У Гвінеї (Конакрі) до 2012 року діяло українське посольство і консульство. Справами України в Гвінеї відає українське посольство в Нігерії. Найближче посольство Гвінеї, що відає справами щодо України, знаходиться в Москві (Росія)[1].

Державна символіка[ред.ред. код]

Державний прапор Гвінеї являє собою вертикальний триколор у панафриканських кольорах: червоний колір символізує кров, пролиту в боротьбі за свободу і слово «праця» з національного девізу; жовтий — золото, сонце і слово «справедливість»; зелений — природу і слово «солідарність». Затверджений 10 листопада 1958 року.

Державний герб являє собою золотий щит з панафриканськими кольорами внизу і голубом з гілкою в дзьобі. На стрічці внизу щита написаний девіз країни — «Праця. Справедливість. Солідарність». Герб затверджено в 1997 році. До цього на ньому були присутні також меч і гвинтівка.

Державний гімн був офіційно затверджений у 1958 році відразу після проголошення незалежності. Мелодію гімну написав Кодофо Муса, використовуючи народні мелодії. Автор слів гімну достеменно невідомий.

Адміністративно-територіальній поділ[ред.ред. код]

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 8 провінцій.

Збройні сили[ред.ред. код]

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 9,7 тис. військовослужбовців[1]. Загальні витрати на армію склали 55 млн доларів США[1].

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше: Економіка Гвінеї

Гвінея — відстала індустріальна держава, економіка якої базується на гірничий промисловості. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 19,4 млрд доларів США (114-е місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 2 тис. доларів (147-е місце в світі)[1]. Промисловість разом із будівництвом становить 36 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 24 %; сфера обслуговування — 40 % (станом на 2006 рік)[1]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: 24 % — промисловість, будівництво і сфера обслуговування; 76 % — аграрне, лісове і рибне господарства (станом на 2006 рік)[1].

Надходження в державний бюджет Гвінеї за 2006 рік склали 342 млрд доларів США, а витрати — 557 млрд; дефіцит становив 38,5 %[1].

Валюта[ред.ред. код]

Докладніше: Валюта Гвінеї

Національною валютою країни слугує гвінейський франк.

Промисловість[ред.ред. код]

Головні галузі промисловості: гірнича, деревопереробна і харчова (пивоварні заводи, заводи з виробництва соків, безалкогольних напоїв і тютюну).

Гірнича промисловість[ред.ред. код]

Гвінея багата на природні ресурси, включаючи 25 % світових запасів бокситів.

Енергетика[ред.ред. код]

Докладніше: Енергетика Гвінеї

Країна має великий гідроенергетичний потенціал. За 2006 рік було вироблено 840 млн кВт/год електроенергії (експортовано 0 млн кВт/год); загальний обсяг спожитої — 833 млн кВт/год (імпортовано 0 млн кВт/год)[1].

У 2004 році споживання нафти склало 9,7 тис. барелів на добу, природний газ не використовується для господарських потреб[1].

Агровиробництво[ред.ред. код]

У сільськогосподарському обробітку знаходиться 28 % площі держави[1]. Головні сільськогосподарські культури: рис, кава, маніок, банани, арахіс, кокоси, кукурудза, ананаси, цитрусові, цукрова тростина.

Під час французького панування та в перші роки незалежності, Гвінея була великим експортером бананів, ананасів, кави, арахісу і пальмової олії.

Транспорт[ред.ред. код]

Докладніше: Транспорт Гвінеї

Транспорт: автомобільний, морський, частково – залізничний. Довжина залізниць 962 км (2000), автошляхів 38,3 тис. км (2000). Головні морські порти: Боке, Конакрі, Камсар.

Туризм[ред.ред. код]

Докладніше: Туризм Гвінеї

Незважаючи на те, що Конакрі в минулому називали «африканським Парижем», у 1996 році Гвінею відвідало лише 94 тис. іноземних туристів, що дало прибуток у 1 млн доларів США[1].

Зовнішня торгівля[ред.ред. код]

Основні торговельні партнери Гвінеї: Росія, Корея, Іспанія,Китай, США, Україна, Франція, Кот-д'Івуар.

Держава експортує: боксити, алюміній, золото, алмази, каву. Основні покупці: Росія (15 %); Республіка Корея (11 %); Іспанія (10 %); Україна (8 %); США (6 %); Ірландія (6 %). У 2006 році вартість експорту склала 615 млн доларів США[1].

Держава імпортує: нафта, нафтопродукти, продукти харчування і машинобудування. Основні імпортери: Китай (8,5 %); США (7 %); Франція (7 %), Кот-д'Івуар (5 %). У 2006 році вартість імпорту склала 730 млн доларів США[1].

Населення[ред.ред. код]

Докладніше: Населення Гвінеї

Населення держави у 2006 році становило 9,7 млн осіб (81-е місце в світі). Густота населення: 31 особа/км² (138-е місце в світі). У 1926 році населення країни становило 2,1 млн осіб; у 1960 році — 3,1 млн осіб; у 1978 — 4,8 млн осіб. Згідно статистичних даних за 2006 рік народжуваність 41,8 ‰; смертність 15,5 ‰; природний приріст 26 ‰[1].

Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):

  • діти віком до 14 років — 44,5 % (2,2 млн чоловіків, 2,1 млн жінок);
  • дорослі (15-64 років) — 52,5 % (2,5 млн чоловіків, 2,5 млн жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 3 % (0,134 млн чоловіків, 0,172 млн жінок).

Урбанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Гвінеї

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 30 %[1]. Головні міста держави: Конакрі (1,4 млн осіб), Нзерекоре (177 тис. осіб), Кіндіа (160 тис. осіб).

Етнічний склад[ред.ред. код]

Головні етноси, що складають гвінейську націю: фульбе (пель) — 40 %, мандинго (малінке) — 30 %, сусу — 20 %.

Малінке мешкають у внутрішніх областях країни, в основному у басейні річки Нігер, сусу (як припускають найстарші жителі саван) – на узбережжі, включно зі смугою між Конакрі і Кіндіа. Основне заняття мандемовних народів, які становлять приблизно половину населення країни, – землеробство. Войовничі скотарі фульбе, які з'явилися у цих місцях у 16 ст., населяють переважно центральну частину країни – масив Фута-Джаллон. Ряд невеликих етнічних груп поширений на узбережжі, на західних схилах плато Фута-Джаллон і у Лісовій Гвінеї. Ще й досі триває стара ворожнеча між сільським населенням, яке говорить на мовах манде, і скотарями-завойовниками фульбе, яка зараз прийняла форму суперництва за політичну гегемонію в країні.

Мови[ред.ред. код]

Докладніше: Мови Гвінеї

Державні мови: англійська і французька.

Релігії[ред.ред. код]

Докладніше: Релігія в Гвінеї

Головні релігії держави: іслам сунітського спрямування — 85 % населення, християнство — 8 %, анімізм — 7 %. Хоч перші християнські місії були засновані на території сучасної Гвінеї у XIX столітті, число християн незначне.

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 49,5 року: для чоловіків – 48,3 року, для жінок – 50,7 року[1]. Смертність немовлят до 1 року становила 90 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 місто на 1900 жителів; лікарями – 1 лікар на 9,7 тис. жителів (станом на 1996 рік)[1]. Витрати на охорону здоров'я в 1990 році склали 3,9 % від ВВП країни[1].

У 1993 році тільки 33 % населення було забезпечено питною водою[1].

Освіта[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта в Гвінеї

Рівень письменності в 2003 році становив 35,9 %: 50 % серед чоловіків, 22 % серед жінок[1]. В країні діє обов'язкова шкільна 6-річна освіта. Мережа закладів освіти малорозвинута, особливо не вистачає початкових шкіл у сільській місцевості. Початковою освітою охоплено 71 % дітей (повну початкову освіту здобуває 55 %), середньою – 28 % дітей (дані 2008 рік).

Витрати на освіту в 1995 році склали 1,8 % від ВВП, 21,5 % усіх державних громадських видатків[1]. У 2005 році на освіту витрачалось тільки 1,7 % ВВП, або 19,2 % видатків державного бюджету (2008 рік).

Інтернет[ред.ред. код]

Докладніше: Інтернет у Гвінеї

У 2006 році всесвітньою мережею Інтернет у Гвінеї користувались 46 тис. осіб[1].

Культура[ред.ред. код]

Докладніше: Культура Гвінеї


Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 839 с.

Література[ред.ред. код]

  • (рос.) Андреев А. Гвинея: партнерство Москвы и Киева. // Азия и Африка сегодня. — 2001. — № 10.
  • (рос.) Бабаян Г. Г. История Гвинеи в новое и новейшее время. — М. : Наука, 1990. — 320 с.


Прапор Гвінеї Це незавершена стаття про Гвінею.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.