Аджигольський маяк
| Аджигольський маяк | |
|---|---|
 Сучасний вигляд | |
| 46°29′32″ пн. ш. 32°13′57″ сх. д. / 46.492333° пн. ш. 32.232611° сх. д. | |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Херсонська область Голопристанський район поблизу села Рибальче |
| Архітектор | Шухов Володимир Григорович |
| Інженер | контора інженера Барі |
| Дата початку спорудження | 1908 |
| Дата закінчення спорудження | 1911 |
| Відкриття | 1911 |
| Будівнича система | гіперболоїдний |
| Стиль | хай-тек |
| Висота | 64 м |
| Призначення | маяк |
  Аджигольський маяк Аджигольський маяк (Україна)  | |
 Аджигольський маяк у Вікісховищі | |
Аджиго́льський мая́к, або Станісла́в-Аджиго́льський задній мая́к — найвищий маяк України, висотою у 76 метрів.[1] Знаходиться поблизу села Рибальче Голопристанського району Херсонської області у південно-східній частині Дніпровського лиману. Побудований в 1911 році за проєктом інженера і вченого Володимира Григоровича Шухова.
Назва маяка походить від мисів Станіслав та Аджиголь, що знаходяться на іншому березі лиману. Створи маяків направлені як раз в бік мису Аджиголь.
Гирло Дніпра вважається складним місцем для навігації. При впадінні в лиман річка перетворюється на хитросплетіння численних рукавів, островів-плавнів і вузьких проток між ними (єриків)[2].
У Дніпровсько-Бузькому лимані канал прокладено ламаною лінією — «колінами». Прохід через фарватер кожного коліна забезпечують два або три маяки (ідентичні по структурі та різні за висотою): Станіслав-Аджигольський передній та Станіслав-Аджигольський задній.
На початку 1908 року, морське міністерство уклало з будівельною конторою інженера О. В. Барі контракт на будівництво двох гіперболоїдних маякових веж на штучних бутових островах: однієї-30-метрової, в трьох кабельтових від північного краю острова Якушев, а іншої — 70 метрової, на відстані 3,6 милі від першої, на північ від селища Рибальче[3].
Будівництво обох маяків завершили у 1911 році, але запрацювали вони лише через чотири роки — після закінчення будівництва виявилося, що одну з веж треба пересунути на вісім метрів[4].
Маяки були спроєктовані інженером Володимиром Шуховим. Він відпрацював промислову технологію виготовлення всіх деталей, створив детальний каталог типових конструкцій, випустив документацію з докладним описом способів монтажу елементів безпосередньо на будівельному майданчику.
Станіслав-Аджигольський задній маяк на момент споруди був первістком висотних гіперболоїдів. На ньому відпрацьовувались нові елементи збірки, використані потім при зведенні Шуховської радіощогли висотою 148 м у Москві.
Поки бетонували штучний острів площею близько 400 м², складні металеві конструкції підвозили на звичайних човнах з прибережних сіл (Рибальче). Остов збирали по секціях на заклепках. Замість будівельних лісів, в місцях перетину стійок укладали дерев'яний настил, на якому за допомогою ручної лебідки вели збірку чергової секції на кожному ярусі. Таким чином, вежа, подібно складаної підзорної труби, мов би висувалася вгору. В центрі 20-метрового кола, зводили порожнисту 59-метрову опорну металеву колону (труба) діаметром 2 м з гвинтоподібними сходами всередині (для персоналу та відвідувачів) і підіймальними пристосуваннями для доставки на оглядові майданчики (які мають назви верхній та нижній) вантажі[5]. На цих майданчиках розміщені прожекторні відділення з двома прожекторами, які подають вогонь білого кольору, коли заходить сонце, і горять до світанку. На майданчику останнього ярусу поставили 4 метровий металевий восьмигранник, а на його даху звели шестигранний ліхтарний модуль висотою 6,2 метра з потужним маяковим прожектором з дальністю видимості вогню 19 миль.
Попри важкі умови будівництва, Станіславо-Аджигольський маяк було збудовано в 1911 році[6]. Точність монтажу і міцність 76-метрової споруди дивовижна: відхилення від проєкту вершини вежі не перевищувала двох десяткових часток загальної висоти при коефіцієнті запасу міцності 2,5, що гарантує стійкість конструкції маяка при впливі штормів будь-якої сили.
З його вершини відкриваються чарівні краєвиди на стрічку Кінбурнської коси, на різнокольорові плями сотень островів гирла Дніпра, та широкі простори Дніпровського лиману[7].
Маяк являє собою вертикальну ґратчасту гіперболоїдну конструкцію зі сталевих стрижнів. Нижній діаметр — 16 метрів, верхній діаметр (де знаходиться оглядовий майданчик) — 6 метрів, який стоїть на штучному кам'яному виступі, площа котрого 400 квадратних метрів, в декількох кілометрах від берега[8].
Сітчастий геперболоїд при уявній складності переплетінь металевих смуг і горизонтальних кілець, надзвичайно простий (гіперболічну поверхню утворюють прямі лінії). Гіперболоїдна технологія використання в конструкції маяка дозволила надати споруді міцність і при тому витратити відносно небагато будматеріалу тим самим знизити його загальну масу. Аджигольський маяк став найвищою односекційною конструкцією, спроєктованої В.Шуховим[9].
Вертикальна ажурно-металева конструкція маяка зі сталевих стрижнів, має висоту — 76 метрів, що робить його найвищим маяком в Україні, та найвищим у світі маяком традиційної конструкції[10]. У списку найвищих маяків світу опублікованого на сайті Університету Північної Кароліни (США) він входить в двадцятку.
Всередині прозорої ажурно-металевої конструкції вежі зведена невелика будівля, в якій є все для безперебійного функціонування маякового вогню: камбуз, машине відділення, цистерни з водою та паливно-мастильними матеріалами, кімната для вахтових працівників та радіовузол. Потужний приймач забезпечує надійний зв'язок із керівниками Чорноморсько- Азовського пароплавства. Центр його в Одесі, а відділ, який контролює діяльність маяка, — у Херсоні[11].
У 1956 році Комісія фахівців визнала, що вежа повністю відповідає нормам міцності. У 70-х роках минулого століття на маяку встановили дизель-електрогенератори, а пізніше сонячні панельні батареї, забезпечивши його електроенергією. Обслуговування маяка ведеться бригадою з п'яти чоловік вахтовим методом. Разом зі Станіслав-Аджигольським переднім маяком, розташованим за 6,49 км (4,03 милі) від нього, служить засобом навігації для суден, що заходять у гирло Дніпра.
Маяк входив до числа стратегічних об’єктів, доступ на який цивільним було заборонено. Втім, у 2020 році сюди дозволили пускати туристів. Як писав мандрівник і фотограф Олександр Мальон: маяк має все необхідне для того, щоб зустрічати людей: електрику, санвузли, запаси води та радіозв’язок[12].
У липні 2022-го повідомлялося, що російські війська вразили трьома ракетами в Аджигольський маяк, який був архітектурною і туристичною пам’яткою. Два попадання в основу, одне — в конструкцію.[13]
- Peter Gössel, Gabriele Leuthäuser, Eva Schickler: «Architecture in the 20th century» [Архівовано 10 квітня 2020 у Wayback Machine.], Taschen Verlag; 1990, ISBN 3-8228-1162-9 and ISBN 3-8228-0550-5
- Rainer Graefe [Архівовано 22 листопада 2007 у Wayback Machine.]: «Vladimir G. Šuchov 1853—1939 — Die Kunst der sparsamen Konstruktion.» [Архівовано 14 лютого 2020 у Wayback Machine.], Stuttgart, DVA, 1990, ISBN 3-421-02984-9. [1]
- Kevin Matthews, «The Great Buildings Collection» [Архівовано 12 грудня 2007 у Wayback Machine.], CD-ROM, Artifice, 2001, ISBN 0-9667098-4-5.
- Грефе Р. и др., «В. Г. Шухов (1853—1939). Искусство конструкции.», «Мир», Москва, 1994, ISBN 5-03-002917-6.
- «В. Г. Шухов — выдающийся инженер и ученый», Труды Объединенной научной сессии Академии наук СССР, посвященной научному и инженерному творчеству почетного академика В. Г. Шухова. М.: Наука, 1984.
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аджигольський маяк |
- Аджигольський маяк [Архівовано 30 вересня 2013 у Wayback Machine.] — відео, 2010
- Аджигольський маяк
- Аджигольський маяк — 2009 [Архівовано 31 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- Adziogol Lighthouse
- Аджигольський маяк — унікальне чудо півдня України[недоступне посилання з червня 2019]
- Володимир Григорович Шухов [Архівовано 20 вересня 2006 у Wayback Machine.]
- Шуховські Аджигольські маяки біля Херсона [Архівовано 28 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Аджигольський маяк — 2014
- ↑ Аджигольский маяк. Як потрапити на найвищий маяк в Україні. О, Море.Сity (укр.). Процитовано 29 квітня 2024.
- ↑ Херсонщина туристическая:ежегодный рекламный каталог. — Херсон : Наддніпряночка, 2015. — С. 67.
- ↑ Сергей Аксентьев. Башни на взморье // Наука и жизнь. — Вып. №10 2011. — С. 110.
- ↑ 7 маяків України, які треба побачити в першу чергу. О, Море.Сity (укр.). Процитовано 1 травня 2024.
- ↑ Аджигольский маяк. https://stejka.com. Архів оригіналу за 23 березня 2018. Процитовано 22 березня 2018 року.(рос.)
- ↑ Александр Захаров. памятник уникальному инженеру // гривна. — Вып. №14 (3-10 апреля) 2014. — С. 14.
- ↑ Путешествие по Херсонщине: Энциклопедия-путеводитель. — Херсон : Надднепряночка, 2008. — С. 211.
- ↑ Дом света. Станиславо- Аджигольский маяк // Корреспондент. — Вип. №29 2008. — С. 43.
- ↑ Железные девы: инженерные конструкции // Корреспондент. — Вип. №7 (21 февраля) 2014. — С. 47.
- ↑ Russ Rowlett. «The Tallest Lighthouses» [Архівовано 5 серпня 2017 у Wayback Machine.].
- ↑ Станіславо-Аджигольський маяк – унікальне диво півдня України // Позакласний час. — Вип. №4 2011. — С. 79.
- ↑ На Херсонщині постраждав найбільший в Україні маяк. Ось чому його вважають досконалішим навіть за Ейфелеву вежу. Bird In Flight (укр.). 2 серпня 2022. Процитовано 29 квітня 2024.
- ↑ Росіяни розбили ракетами знаменитий Аджигольський маяк. novynarnia.com (укр.). 22 липня 2022. Процитовано 29 квітня 2024.