Богданович Олексій Володимирович

Олексій Богданович
Народився	23 березня 1963 (61 рік); Береза, Шосткинський район, Сумська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство	Україна
Діяльність	актор, кіноактор, ведучий, телеведучий
Alma mater	Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого
Заклад	Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Роки діяльності	1986-теперішній час
IMDb	nm0091666
	Нагороди та премії
	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
	Олексій Богданович у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Богданович.

Олексі́й Володи́мирович Богдано́вич (нар. 23 березня 1963, с. Береза, Глухівський район, Сумської області) — український актор театру і кіно. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1996), Народний артист України (2006).

Життєпис[ред. | ред. код]

Олексій Богданович народився в селі Береза Глухівського району на Сумщині. Найменший у великій родині (він має двох братів і сестер). Батько був економістом, мати працювала вихователькою в дитсадку.

Батьки хотіли, аби син вступив до медичного інституту. Проте він обрав Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, навчався на курсі у Леоніда Олійника. По закінченню у 1984 році інституту почав плідну працю у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, а згодом і в кіно.

Пройшов строкову службу у військах зв'язку.

Є членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016).^[2]

Важливі дати[ред. | ред. код]

1984 — закінчив Київський театральний інститут; актор театру імені Івана Франка; перша роль у виставі «Трибунал»
1986 — перша кінороль у фільмі «Усе перемагає любов»
1989 — одружився з однокласницею
1996 — лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
2006 — народний артист України
2018 — орден «За заслуги» III ступеня^[3]

Ролі[ред. | ред. код]

Театр[ред. | ред. код]

Володя — «Трибунал» А.Макайонока
Олексій — «Кабанчик» В.Розова
Паллант — «Енеїда» І.Котляревського
Іван Бездомний — «Майстер и Маргарита» М.Булгакова
Гриць — «Даринка, Гриць та нечиста сила» В.Бойка
Федір — «Тев'є-Тевель» Г.Горіна
Михась — «Гріх» В.Винниченка
Гриць — «У неділю рано зілля копала» О.Кобилянської
Ілько — «Патетична соната» М.Куліша
Роман — «Сто тисяч» І.Карпенка-Карого
Лукаш — «Лісова пісня» Лесі Українки
Лірник — «Сни за кобзарем» Т.Шевченка
Песик — «Стережися лева» Я.Стельмаха
Дон Жуан — «З коханням не жартують» П.Кальдерона
Король Артур — «Мерлін, або спустошена країна» Т.Дорста, У.Еллера
Петруччо — «Приборкання норовливої» В.Шекспіра
Едмунд — «Подорож у ніч» Ю.О'ніла
Едгар — «Король Лір» В.Шекспіра
Густав — «Бал злодіїв» Жана Ануя
Принц Уельський — «Кін IV» Г.Горіна
Граф — «Кохання у стилі бароко» Я.Стельмаха
Чичиков — «Брате Чичиков» М.Гоголя
Ксанф — «Езоп» Г.Фігейредо
Тартюф — «Тартюф, або …» Ж. Б. Мольєра
Людовик XIV — «Ех, мушкетери, мушкетери…» Є.Євтушенка
Граф Альмавіва — «Весілля Фігаро» П.-О.Бомарше
Іван Федорович — «Брати Карамазови» Ф.Достоєвського
Жіль — «Маленькі подружні злочини» Е.-Е.Шмітта
Подкольосін — «Одруження» м. Гоголя
Преподобний Джонсон-і-Джонсон — «Гімн демократичної молоді» С.Жадана
Просперо — «Буря» В.Шекспіра
Протасов — «Живий труп» Л.Толстого
Сірано — «Сірано де Бержерак» Е.Ростана
Іван — «Безталанна» І. Карпенко-Карого
Старий Догсборо — «Кар'єра Артуро Уї»
Альфред Ілль — «Візит»

Кіно[ред. | ред. код]

«Все перемагає любов» (1986, режисер М. Мащенко);
«Блакитна троянда (мінісеріал)» (1988, режисер О.Бійма);
«Увійди в кожен будинок» (1989, режисер В. Ілляшенко);
«Останній бункер» (1991, режисер В. Іллєнко);
«Гріх» (1991, режисер О.Бійма);
«Для домашнього огнища» (1992, режисер: Б. Савченко)
«Обітниця» (1992, режисер В. Ільяшенко)
«Єлісейські поля» (1993, режисер О. Левченко)
«Розкол» (1993, режисер С. Колосов)
«Викуп» (1994, режисер В.Балакшинов)
«Злочин з багатьма невідомими» (1993, режисер О. Бійма);
«Judenkreis, або Вічне колесо» (1996, режисер В. Домбровський);
«Природа», із серіалу «Острів любові» (1996, режисер О. Бійма);
«Приятель небіжчика» (1997, режисер В. Криштофович)
«Прощання з Каїром» (2003, режисер О. Бійма);
«Украдене щастя» (2004, режисер А. Дончик);
«Вовчиця» (2006, режисери Б. Недич, О. Тараненко, С. Альошечкін)
«П'ять хвилин до метро» (2006, режисер С. Альошечкін)
«Мільйонер» (2012)
«Остання роль Рити» (2012)
«Папараці» (2016)
«Казка старого мельника» (2020, режисер О. Ітигілов)

Аудіокниги[ред. | ред. код]

Юрій Винничук — «Весняні ігри в осінніх садах» (2005). Аудіокнига виробництва Мистецької агенції «Наш Формат» (2011, продюсування — Сергій Куцан, звукорежисура — Володимир Муляр).

Нагороди[ред. | ред. код]

Володар чотирьох премій «Київська пектораль» у категорії «За краще виконання чоловічої ролі»:
- за роль Чичикова — вистава «Брате Чичиков», реж. Олександр Дзекун (2000)
- за роль Івана Карамазова — вистава «Брати Карамазови», реж. Юрій Одинокий (2004)
- за роль Федора Протасова — вистава «Живий труп», реж. Роман Мархоліа (2014)
- за роль Альфреда — вистава «Візит», реж. Давид Петросян (2023)
Номінант на премію «Київська пектораль» у категорії «За краще виконання чоловічої ролі» за роль Просперо у виставі «Буря» (реж. Сергій Маслобойщиков, 2010). Номінант на цю ж премію у категорії «За краще виконання чоловічої епізодичної ролі / ролі другого плану» за ролі Людовика та Маски у виставі «Ех, мушкетери, мушкетери…» (реж. Дмитро Чирипюк та Петро Ільченко, 2003)^[4].
Володар премії «Людина року»-2004.
Орден «За заслуги» III ступеня^[5]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Freebase Data Dumps — Google.
d:Track:Q95 d:Track:Q648625 d:Track:Q15241312 d:Track:Q1453477
↑ Указ Президента України від 23 грудня 2016 року № 575/2016 «Про склад Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка». Архів оригіналу за 27 грудня 2016. Процитовано 27 грудня 2016.
↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 87/2018. Архів оригіналу за 27 березня 2018. Процитовано 27 березня 2018.
↑ Переможці «Київської пекторалі»
↑ Указ Президента України №-87/2018 від 26.3.2018. Архів оригіналу за 27 березня 2018. Процитовано 27 березня 2018.

Джерела[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Богданович Олексій Володимирович

Богданович Олексій Володимирович [Архівовано 15 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Олексій Богданович [Архівовано 23 червня 2021 у Wayback Machine.]
ОЛЕКСІЙ БОГДАНОВИЧ: «РУХ В АКТОРСЬКІЙ ПРОФЕСІЇ МАЄ БУТИ БЕЗПЕРЕРВНИМ…» 2006
Я не хочу жодних міфів про себе… 2 березня, 2007, zn.ua
Олексію Богдановичу подобаються старші жінки [Архівовано 25 січня 2017 у Wayback Machine.] 22 березня 2007
Кроп Т. Олексій БОГДАНОВИЧ: «Не хочу гнівити Бога твердженнями, що я чогось недоотримав» [Архівовано 13 вересня 2019 у Wayback Machine.] 23 березня 2013, ukurier.gov.ua
Коли дізнаєшся, як українську мову гнобили століттями, то з принципу її вивчиш [Архівовано 17 травня 2022 у Wayback Machine.] 19.06.2017
Олексій Богданович про те, чому не любить суржик, мало знімається в українському кіно і не спілкується з російськими колегами 17 червня 2019

Посилання[ред. | ред. код]

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q21027609_citetype_Q8513"_data-entity-id="Q15241312">Freebase_Data_Dumps<span_class="wef_low_priority_links">_—_[[:Google|Google]].</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q95]][[d:Track:Q648625]][[d:Track:Q15241312]][[d:Track:Q1453477]]</div>-1] Freebase Data Dumps — Google.
d:Track:Q95 d:Track:Q648625 d:Track:Q15241312 d:Track:Q1453477

[2] Указ Президента України від 23 грудня 2016 року № 575/2016 «Про склад Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка». Архів оригіналу за 27 грудня 2016. Процитовано 27 грудня 2016.

[3] УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 87/2018. Архів оригіналу за 27 березня 2018. Процитовано 27 березня 2018.

[4] Переможці «Київської пекторалі»

[5] Указ Президента України №-87/2018 від 26.3.2018. Архів оригіналу за 27 березня 2018. Процитовано 27 березня 2018.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

Богданович Олексій Володимирович

Зміст