Василій (Дорошкевич)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дорошкевич Василій
Митрополит Варшавський і всієї Польщі
1 березня 1970 — 11 лютого 1998
Церква: Польська Православна Церква
Попередник: Стефан (Рудик)
Наступник: Сава (Грицуняк)
Архієпископ Вроцлавський і Щецинський
5 травня 1961 – 24 січня 1970
Церква: Польська Православна Церква
Попередник: Стефан Рудик
Наступник: Олексій Ярошук
 
Альма-матер: Віленська духовна семінарія
Науковий ступінь: магістр богослов'яd
Діяльність: священник
Народження: 15 березня 1914(1914-03-15)
Циси, Ґміна Нарев, Гайнівський повіт, Підляське воєводство, Республіка Польща
Смерть: 11 лютого 1998(1998-02-11) (83 роки)
Варшава, Республіка Польща
Похований: Православне кладовище у Варшаві
Дияконство: 1937 рік
Священство: 1938 рік
Чернецтво: 30 грудня 1959 року
Єп. хіротонія: 25 березня 1960 року
Хто висвятив у єпископа Макарій Оксіюк, Стефан Рудик, Георгій (Кореністов)

Нагороди:

Командорський Хрест із зіркою ордена Відродження Польщі офіцерський хрест ордена Відродження Польщі Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі Medal of the 30th Anniversary of People's Poland нагрудний знак 1000-ліття польського держави

CMNS: Василій у Вікісховищі

Василій Дорошкевич (в миру Володимир Олексійович Дорошкевич; пол. Włodzimierz Doroszkiewicz; народився 15 березня 1914 в селі Тиси— помер 11 лютого 1998, Варшава). Предстоятель Польської Православної Церкви 1970-1998 рр.

Біографія[ред. | ред. код]

Освіта й священство[ред. | ред. код]

Майбутній предстоятель народився в невеличкому селі Циси, підпорядкованому парафії Воздвиження Хреста Господнього в Нареві, тодішнього Гайновського повіту, в селянській родині[1] Олексія та Марії Дорошкевичів, був один із шести дітей[2].

У 1927–1936 роках навчався у духовній семінарії у Вільно. Закінчивши семінарію, він подав заяву про вступ на факультет православного богослов'я Варшавського університету. Його кандидатуру відхилили через заяву про білоруську національність[3] в опитуванні. Потім він поїхав до Гродно, де єпископ Антоній (Марценко) скерував його працювати псаломщиком у православній парафії у Свіслочі. 6 вересня 1937 будучи одруженим,отримав від єпископа Сави (Совєтова) дияконські свячення.Той самий священнослужитель рекомендував йому навчатися в школі православної теології у Варшаві, завдяки чому цього разу Володимир Дорошкевич був прийнятий.[4]

17 квітня 1938 року висвячений на священика.

Під час Другої світової війни був репресований як радянською, так і німецькою владою. Після закінчення військових дій позитивно ставився до запровадженого в Польщі соціалістичного ладу.

З 1946 по 1960 рік, керував роботами зі зведення парафіяльного храму.[5] У 1957—1960 роках поєднував пастирське служіння з роботою викладача православної духовної семінарії у Варшаві.

З дружиною Маргаритою мав дочок Іраїду та Мирославу та сина Георгія(Єжи). Однак у 1959 році він вирішив розлучитися зі своєю дружиною і прийняти релігійні обітниці. За його власними спогадами, мотивом такого рішення було, окрім чернечого покликання, важке матеріальне становище родини.[6]

Єпископ[ред. | ред. код]

30 грудня 1959 р. Володимир Дорошкевич, у монастирі св. Онуфрія в Яблечній прийняв чернечий постриг, й прийняв ім’я Василій.[1] 11 січня 1960 року йому надано сан архімандрита. 25 березня 1960 року в соборі св. Марії Магдалини у Варшаві, прийняв єпископський сан і був призначений вікарієм Варшавсько-Більської єпархії з титулом єпископа Більського.[1]

5 травня 1961 року єпископ Василій був переведений до Вроцлавсько-Щецинської єпархії. У новій єпархії він значно сприяв створенню її катедрального собору — собору Різдва Пресвятої Богородиці , влаштованого в колишньому храмі.[7] У 1962 році на основі дисертації, присвяченої римо-католицькій маріології першої половини 20-го століття, він отримав ступінь магістра теології, завершивши таким чином навчання, розпочате ще до Другої світової війни.[8]

Того ж року, після обрання архієпископа Тимофія митрополитом Варшави і всієї Польщі, єпископ Василій протестував проти цього рішення Собору Єпископів, оскільки воно суперечило положенням Статуту Церкви (за його словами,настоятель має обиратися місцевою радою). У 1962 році в записці управління у справах релігії єпископ Василій був описаний як «недалека» людина з невеликим політичним досвідом, пов’язана з «найвідданішими» колами Церкви. Чотири роки тому священика завербували до співпраці з СБ у Білостоці.

У Вроцлавсько-Щецинській єпархії єпископ Василій організував церковне життя серед людей, які були переселені на західні терени Польщі внаслідок операції «Вісла» та репатріації зі східних окраїн. Він створив 42 нові парафії.[9] Також надсилав листи до управління у справах релігії, в яких наголошував на проблемах укомплектування парафій єпархії, низькому рівні освіти духовенства та пропонував організувати у Вроцлаві дворічні курси священичих свячень, а також надалі богословські студії в Християнської богословської академії. Владика Василій припустив, що курси могли б підготувати духовенство, яке вживає (диригує) польську мову для роботи в єпархії, що мало принести користь як Церкві, так і державі. Владика був прихильником полонізації своєї єпархії і неохоче ставився до українців, які проживали на її території. Він вважав, що в їхній громаді може відродитися український націоналізм, який потім призведе до внутрішніх конфліктів у Церкві, перешкоджаючи її нормальному функціонуванню.

Єпископ Василій (Дорошкевич) працював над створенням православної єпархії на території Підкарпаття, яка мала стати базою для місіонерської діяльності серед греко-католиків - українців і лемків.

Митрополит Варшавський і всієї Польщі[ред. | ред. код]

24 січня 1970 році владику Василія було обрано предстоятелем Православної Церкви в Польщі.[8] Державна влада підтримала кандидатуру владики Василя як ново предстоятеля Польської Православної Церкви через зміст поданих ним раніше меморандумів із позиціями щодо перетворень у Церкві ,та нової національної політики ПАПЦ.

Інтронізація нового Глави Церкви відбувалися 1 березня 1970 року в соборі Святої Марії Магдалини у Варшаві під проводом Грузинського Патріарха Єфрема II. Також за участі делегацій Константинопольського патріархату, Румунського патріархату, Сербського, Болгарського, Грузинського, Грецького , Московського патріархатів, Церкви Чеських земель і Словаччини.

12 жовтня 1970 року митрополит заснував у Вроцлаві польськомовну парафію святих Кирила і Мефодія, на той час єдину душпастирську установу такого роду в Польщі. Він був переконаний, що лише полонізація душпастирства в єпархії запобіжить розвитку міжнаціональних конфліктів на її території, а також припинить відхід вірних до Католицької Церкви.

У рік обрання митрополита Василія на предстоятельство, за його участю було завершено роботу над новим внутрішнім статутом Польської Автокефальної Православної Церкви, та статутом парафії. Того ж року Собор єпископів під керівництвом митрополита також реорганізував школи, якими керувала Церква, зокрема духовну семінарію у Варшаві.

Як голова ПАПЦ Василій (Дорошкевич) сприяв відновленню Благовіщенського монастиря в Супраслі та заснуванню монастирів у Войнові , Білостоці-Дойлідах та Вуйковичах ,а також сприяв будівництву понад 100 церков і каплиць по всій країні. Крім того, під час своєї каденції митрополита Варшави і всієї Польщі було засновано дві нові єпархії: Перемишсько-Новосанчівську (після багаторічних зусиль митрополита вона нарешті була заснована в 1983 р.) і Люблінсько-Холмську (у 1989 р.).

У 1994 році розпочав свою діяльність Православний Ординаріат Війська Польського, який діяв на правах єпархії. Митрополит Василій також прийняв до юрисдикції ПAПЦ автономну Португальську Православну Церкву та дві парафії в Італії.[8]

У 1994 р. канонізував о. Максима Сандовича (відтоді відомий як святий Максим Горлицький), що стало першою подібною подією в Церкві.[8]

Митрополит Василій розвинув широку співпрацю з іншими помісними Православними Церквами. За час перебування на посаді він відвідав Константинопольську Православну Церкву, Грецьку Православну Церкву, Болгарську Православну Церкву, Румунську Православну Церкву, Православну Церкву Чеських земель і Словаччини, Православну Церкву в Америці, автономну Фінську Православну Церкву та московський патріархат.[10]

Він також був учасником екуменічного руху: брав участь у роботі Християнської мирної конференції та був віце-президентом Польської екуменічної ради.[11] Митрополит розвивав благодійну та громадську діяльність Польської Православної Церкви.

У 1991 році ініціював створення на парафії св. Михаїла Архистратига Вищої іконографічної студії, а в 1996 р. — Студії псаломщиків і диригентів православних церков у Гайнівці. Також сприяв створенню нових організацій, що об’єднували мирян Церкви, зокрема Братства православної молоді.

Помер у Варшаві внаслідок інсульту. В останній місяць життя, коли він перебував у лікарні, він не міг виконувати свої митрополичі обов’язки.[12] Чин похорону відбувся 13 лютого 1998 року в кафедральному соборі у Варшаві в присутності представників Константинопольського Патріархату (митрополита Паризького Єремії) та московського патріархату (митрополита Волоколамського Питирима (Нєчаєва) ), представників державної влади та інших християнських Церков, що діють у Польщі. Похований на православному цвинтарі у Волі.[13]

Антоній Миронович високо оцінює період керівництва Митрополита Василія в Польській Православній Церкві, наголошуючи на всебічному розвитку Церкви в той час. Він також зазначає, що на цей процес також вплинули політичні зміни, які відбуваються в Польщі. На думку Пйотра Ґерента період коли Василій (Дорошкевич) керував Церквою, був важливим і важким, у якому було розпочато низку ініціатив, важливих для її розвитку.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Mogę spokojnie umierać. Bazyli prawosławny metropolita Warszawski i całej Polski 1914 – 1998. Białystok: Orthdruk, 1998, s. 5.
  2. ↑ Mogę spokojnie umierać. Bazyli prawosławny metropolita Warszawski i całej Polski 1914 – 1998. Białystok: Orthdruk, 1998, s. 13-14.
  3. ↑ Mogę spokojnie umierać. Bazyli prawosławny metropolita Warszawski i całej Polski 1914 – 1998. Białystok: Orthdruk, 1998, s. 18.
  4. ↑ Mogę spokojnie umierać. Bazyli prawosławny metropolita Warszawski i całej Polski 1914 – 1998. Białystok: Orthdruk, 1998, s. 19.
  5. ↑ Mogę spokojnie umierać. Bazyli prawosławny metropolita Warszawski i całej Polski 1914 – 1998. Białystok: Orthdruk, 1998, s. 25-28.
  6. ↑ Mogę spokojnie umierać. Bazyli prawosławny metropolita Warszawski i całej Polski 1914 – 1998. Białystok: Orthdruk, 1998, s. 29.
  7. ↑ Mogę spokojnie umierać. Bazyli prawosławny metropolita Warszawski i całej Polski 1914 – 1998. Białystok: Orthdruk, 1998, s. 5-6.
  8. ↑ а б в г Mogę spokojnie umierać. Bazyli prawosławny metropolita Warszawski i całej Polski 1914 – 1998. Białystok: Orthdruk, 1998, s. 6.
  9. ↑ Mogę spokojnie umierać. Bazyli prawosławny metropolita Warszawski i całej Polski 1914 – 1998. Białystok: Orthdruk, 1998, s. 31.
  10. ↑ Mogę spokojnie umierać. Bazyli prawosławny metropolita Warszawski i całej Polski 1914 – 1998. Białystok: Orthdruk, 1998, s. 6-7.
  11. ↑ Mogę spokojnie umierać. Bazyli prawosławny metropolita Warszawski i całej Polski 1914 – 1998. Białystok: Orthdruk, 1998, s. 7.
  12. ↑ Mogę spokojnie umierać. Bazyli prawosławny metropolita Warszawski i całej Polski 1914 – 1998. Białystok: Orthdruk, 1998, s. 9 i 52.
  13. ↑ Mogę spokojnie umierać. Bazyli prawosławny metropolita Warszawski i całej Polski 1914 – 1998. Białystok: Orthdruk, 1998, s. 8.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Василій_(Дорошкевич)&oldid=42238665