Відділ зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Відділ зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату
ТипСинодальний відділ РПЦ
Засновано1946
Країна Росія
Штаб-квартираМосква і Danilovsky Val Streetd
Офіційні мовиросійська
Офіс головиChairman of the Russian Orthodox Church's Department for External Church Relationsd
КерівникКирило Гундяєв (14 листопада 1989)[1] і Іларіон (31 березня 2009)
Вебсайт: mospat.ru

Відділ зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату (ВЗЦЗ; до серпня 2000 року — Відділ зовнішніх церковних зносин) — одна із синодальних установ Російської православної церкви. Заснований 4 квітня 1946 року.

Із 31 березня 2009 року голова — митрополит Волоколамський Іларіон (Алфєєв)[2][3].

Історія

[ред. | ред. код]

20 вересня 1918 року Помісний собор Руської православної церкви «заради вирішення труднощів, що лежать на шляху до єднання і для можливого сприяння якнайшвидшому досягненню кінцевої мети» (тобто відновлення єдності та спілкування) доручив Синоду утворити постійну комісію при Синоді з відділеннями в Росії і за кордоном для взаємодії з інославними церквами. Однак тоді заснувати її не вдалося[4].

4 квітня 1946 року рішенням Священного синоду Руської православної церкви був утворений відділ зовнішніх церковних зносин і мав своєю метою: «провадження справ з управління закордонними установами Російської Православної Церкви (єпархії, парафії, екзархати, митрополичі кола, Духовні місії і т. п.); зв'язку з автокефальними Православними Церквами; ведення листування з закордонними установами; обробку іноземної кореспонденції: переклад на російську мову, складання відповідей, підготовка архівних та наукових довідок; складання доповідей з усіх принципових питань, що виникають у зв'язку з управлінням закордонними установами, взаємовідношенням Російської Церкви з іншими автокефальними Церквами і керівництвом інославних віросповідань»[5].

Спочатку відділ мав малий штат; поряд з митрополитом Миколою першим співробітником відділу був Олексій Буєвський (діловод з травня 1946 року[6]).

За словами члена Міжсоборної присутності РПЦ Давида Гзгзяна: «у структурі Московської патріархії створюється спеціальний орган — Відділ зовнішніх церковних зносин <...> його голова з тих самих пір є у РПЦ „людиною номер два“. Випадок унікальний у всій світовій церковної історії — щоб ключова роль у діяльності церкви належала департаменту зовнішніх зв'язків, який в звичайному випадку повинен займати найскромніше місце»[7].

Роботу по зміцненню відділу у 1960-1961 роках провів Рада по справах Російської православної церкви при Раді міністрів СРСР, «виконуючи рішення ЦК КПРС від 25 липня 1960 року»[8].

Згідно з рішенням Священного синоду від 16 березня 1961 року керівник відділу завжди повинен бути в єпископському сані та постійним членом Священного синоду Російської православної церкви[9].

У першій половині 1962 року ВЗЦЗ придбав будівлю на вулиці Рилєєва, яка стала на довгі роки місцем його діяльності[10].

16 грудня 1969 року Священний синод постановив «1. Утворити в Києві при Экзархе України філія Відділу зовнішніх церковних зносин Московського Патріархату; 2. Головою філії бути Преосвященному митрополиту Київському і Галицькому, Екзарха України»[11].

З 1967 року ВЗЦЗ МП випускав «Інформаційний бюлетень Відділу зовнішніх церковних зв'язків МП» (до 1998 року у формі машинописного прес-релізу для службового користування, з 1999 року — щомісяця в поліграфічному варіанті). Бюлетень не мав суворої періодичності і розміщував інформацію про міжнародних церковних контактах, найбільш значимі події в РПЦ та інших помісних і інославних Церков, а також огляди статей, опублікованих у зарубіжній церковній періодиці, та ін[12]

25 липня 1979 року ухвалою Священного синоду в Ленінграді при митрополиті Ленінградському і Новгородському був утворений ще один філіал ВЗЦЗ[5].

З нагоди 35-річчя, 6 березня 1981 року відділ нагороджений орденом преподобного Сергія Радонезького I ступеня[13].

15 жовтня 1985 року відділ переїхав з невеликого особняка на вулиці Рилєєва, будинок 18/2 у відреставрований чотириповерховий Новий братський корпус на території Московського Данилова монастиря, переданого Церкви напередодні ювілею 1000-річчя хрещення Русі[5].

27 квітня 1986 року в рік 40-річчя, відділу вручено орден святого рівноапостольного великого князя Володимира I ступеня[14].

21 серпня 1997 року в зв'язку з реструктуризацією відділу «замість раніше існуючих секторів, що відповідали за окремі вузькі напрямки діяльності Відділу» з'явилися нові підрозділи: секретаріат з міжправославних зв'язків та закордонним установам, секретаріату з міжхристиянських зв'язків, секретаріат із взаємин Церкви і суспільства та адміністративно-фінансовий секретаріат[15]; сектори зарубіжних установ, православного паломництва, пізніше — служба комунікації і сектор публікацій.

31 березня 2009 року Священний синод в рамках оптимізації діяльності синодальних установ на базі ВЗЦЗ створив відділ із взаємин Церкви та суспільства і секретаріат Московської патріархії по зарубіжних установах (з 2010 року — управління по закордонних установ Московської патріархії), яким була передана частина функцій відділу. Філіал аспірантури Московської духовної академії що діяв при ВЗЦЗ був перетворений в Загальноцерковну аспірантуру та докторантуру імені святих рівноапостольних Кирила і Мефодія[16][17].

У 2011 році до 65-річного ювілею на кошти, виділені благодійним фондом імені святителя Григорія Богослова, фасад ВЗЦЗ прикрашений мозаїчним зображенням Пресвятої Богородиці з омофором у руках[17].

6 квітня 2016 року з благословення патріарха Московського і всієї Русі Кирила заснована нагорода відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату — медаль святителя Марка Ефеського[18].

У травні 2021 року глава відділу митрополит Іларіон порівняв очолювану ним структуру із прикордонною службою і назвав однією із основних задач захищати кордони Московської Церкви в Україні, які нібито порушив Вселенський патріархат, коли надав Томос про автокефалію Православній Церкві України. «Діяльність ВЗЦЗ можна порівняти зі служінням прикордонників: ми покликані охороняти зовнішні рубежі нашої Церкви. Найважчим викликом, […] стали антиканонічні дії Константинопольського Патріарха, який своїм визнанням розкольників в Україні […] зруйнував відносини з Московським Патріархатом […]», – сказав митрополит РПЦ Іларіон (Алфеєв).[19]

Керівники відділу

[ред. | ред. код]
  1. 1946—1960 роки — Микола (Ярушевич), митрополит Крутицький і Коломенський.
  2. 1960—1972 роки — Никодим (Ротов), майбутній митрополит Ленінградський і Новгородський.
  3. 1972—1981 роки — Ювеналій (Поярков), митрополит Крутицький і Коломенський.
  4. 1981—1989 роки — Філарет (Вахромєєв), митрополит Мінський і Білоруський.
  5. 1989—2009 роки — Кирило (Гундяєв), митрополит Смоленський і Калінінградський.
    2009 рік — тимчасово в. о. голови Марк (Головков), єпископ Єгор'євський.
  6. З 2009 року — Іларіон (Алфєєв), митрополит Волоколамський.

Сучасний стан

[ред. | ред. код]

Статус і функції відділу визначені статутом РПЦ, прийнятим Ювілейним архієрейським собором Руської православної церкви в 2000, зокрема главою VI[20], та статутом відділу, затвердженим Священним синодом у 1992 і зміненим у 1999 і 2001. Згідно главі XIV Статуту РПЦ, «вища церковна влада здійснює свою юрисдикцію» над «церковними установами в далекому зарубіжжі» через Відділ зовнішніх церковних зв'язків[21].

ВЗЦЗ підзвітний Священного синоду, який щорічно затверджує програму його діяльності. Керівними документами для ВЗЦЗ є постанови помісних і архієрейських соборів Руської православної церкви, визначення Священного синоду, укази і розпорядження патріарха Московського і всієї Русі. Голова ВЗЦЗ призначається Священним синодом Руської православної церкви. Згідно з визначенням Священного синоду від 16 березня 1961 року, голова відділу повинен бути в єпископському сані і мати статус постійного члена Священного синоду.

представляє Російську Православну Церкву в її стосунках із зовнішнім світом. Відділ здійснює зв'язки Руської Православної Церкви з Помісними Православними Церквами, інославними церквами і християнськими об'єднаннями, нехристиянськими релігіями, урядовими, парламентськими, громадськими організаціями та установами, міжурядовими, релігійними та громадськими міжнародними організаціями, світськими засобами масової інформації, культурними, економічними, фінансовими і туристичними організаціями . ВЗЦЗ МП здійснює в межах канонічних повноважень ієрархічне, адміністративне та фінансово-господарське управління єпархіями, місіями, монастирями, парафіями, представництвами та садибами Російської Православної Церкви в далекому зарубіжжі, а також сприяє роботі подвір'їв Помісних Православних Церков на канонічній території Московського Патріархату. В рамках ВЗЦЗ МП діють: Служба православного паломництва, що здійснює поїздки архієреїв, пастирів і чад Руської Церкви до святинь далекого зарубіжжя; Служба комунікації, яка підтримує загальноцерковні взаємозв'язку зі світськими засобами масової інформації, спостерігає за публікаціями про Руську Православну Церкву, підтримує офіційний сайт Московського Патріархату в інтернеті; Сектор публікацій, який видає Інформаційний бюлетень ВЗЦЗ і церковно-науковий журнал Церковь и время [22][23].

Структура відділу[24]
  • секретаріату з міжправославних відносин;
  • секретаріату з міжхристиянських відносин;
  • секретаріат у справах далекого зарубіжжя;
  • сектор міжрелігійних контактів;
  • сектор протоколу;
  • служба комунікації;
  • сектор публікацій;
  • служба перекладів;
  • Філія відділу в Санкт-Петербурзі.
  • Комісія у справах старообрядницьких парафій та взаємодії з старообрядчеством[25]

У Відділі є ряд підрозділів, робота яких носить допоміжний характер, проте також необхідних для його функціонування: архів, канцелярія, склад, машбюро, експедиція.

Керівництво відділу

[ред. | ред. код]
  • Митрополит Волоколамський Іларіон (Алфєєв) — голова
  • Протоієрей Микола Балашов — заступник голови;
  • Архімандрит Філарет (Булеков) — заступник голови[26];

Література

[ред. | ред. код]
  • Митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило. До 55-річчя Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату. // «Церква і час». М., 2001, стор 7-69.
  • «На службі Церкви: До 65-річчя Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату» Москва, 2011.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://glavnoe.ua/news/n82747
  2. ↑ Священний синод Російської православної церкви прийняв кадрові рішення. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 2 березня 2019.
  3. ↑ Головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату призначений єпископ Віденський і Австрійський Іларіон [Архівовано 6 березня 2019 у Wayback Machine.]. Офіційний портал Московської патріархії, 31 березня 2009 року.
  4. ↑ Доповідь Голови Синодальної Богословської комісії митрополита Мінського і Слуцького Філарета, Патріаршого Екзарха всієї Білорусі, Архієрейському Собору // Журнал Московської Патріархії. — № 5. — 1997.
  5. ↑ а б в Відділ зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату. Історична довідка // На службі Церкви: До 65-річчя Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату. — М., 2011.
  6. ↑ ЖМП. — 1990. — № 12. — С. 26-27.
  7. ↑ «Всередині церкви не залишилося соборності» [Архівовано 19 січня 2019 у Wayback Machine.] // Вогник : журнал. — № 36. — 2013. — 22 С..
  8. ↑ Лист голови Ради у справах Російської православної церкви Ст. А. Куроедова в ЦК КПРС № 315/з 19 вересня 1960 р. Таємно. // Історичний архів : журнал. — 2008. — № 1. — 64 С..
  9. ↑ Журнал Московської Патріархії. — 1961. — № 4. — С. 6.
  10. ↑ Любартович Ст. А. Московські патріарші і митрополичі резиденції в 1917-1945 роках [Архівовано 11 червня 2017 у Wayback Machine.] // ЖМП. — № 7. — 2003.
  11. ↑ ЖМП. — 1970. — № 1. — С. 5.
  12. ↑ Прот. Александр Троицкий, мон. Елена (Хиловская) Журналы духовные. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2008. — Т. XIX. — С. 399—406. — ISBN 978-5-89572-034-9.(рос.)
  13. ↑ Балязин В. Н., Дуров Ст. А., Казакевич А. Н. Найвідоміші нагороди Росії. — М: Віче, 2000. — C. 399. — ISBN 5-7838-0684-6.
  14. ↑ Балязин В. Н., Дуров Ст. А., Казакевич А. Н. Найвідоміші нагороди Росії. — М: Віче, 2000. — C. 394-395. — ISBN 5-7838-0684-6.
  15. ↑ Реорганізація ВЗЦЗ МП. [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.] Російська православна церква.
  16. ↑ У Російській православній церкві створено Секретаріат Московської патріархії по зарубіжних установах [Архівовано 13 квітня 2019 у Wayback Machine.]. Офіційний портал МП, 31.3.2009.
  17. ↑ а б Виповнилося 65 років з дня заснування Відділу зовнішніх церковних зв'язків [Архівовано 19 січня 2019 у Wayback Machine.]. Православие.ги.
  18. ↑ Заснована нагорода Відділу зовнішніх церковних зв'язків — медаль святителя Марка Ефесского [Архівовано 19 січня 2019 у Wayback Machine.]. Православ'я та світ.
  19. ↑ Митрополит РПЦ Іларіон закликав захищати кордони Московської Церкви в Україні. Духовний Фронт України (укр.). 21 травня 2021. Архів оригіналу за 27 травня 2021. Процитовано 27 травня 2021.
  20. ↑ Статут РПЦ, Глава VI. Архів оригіналу за 5 січня 2009. Процитовано 2 березня 2019.
  21. ↑ Глава XIV. Церковні установи в далекому зарубіжжі [Архівовано 30 березня 2019 у Wayback Machine.] Статут РПЦ на офіційному сайті МП.
  22. ↑ Російська Православна Церква. Відділ зовнішніх церковних зв'язків [Архівовано 28 квітня 2009 у Wayback Machine.]
  23. ↑ Русская Православная Церковь. Отдел внешних церковных связей. Архів оригіналу за 28 квітня 2009. Процитовано 2 березня 2019.
  24. ↑ Відділ зовнішніх церковних зв'язків (ВЗЦЗ). Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 2 березня 2019.
  25. ↑ Журнали засідання Священного Синоду Руської Православної Церкви від 20 квітня 2005 року [Архівовано 17 квітня 2013 у Archive.is]. // Патриархия.Ru
  26. ↑ Журнали засідання Священного Синоду від 22 березня 2011 року. Архів оригіналу за 12 лютого 2019. Процитовано 2 березня 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Відділ_зовнішніх_церковних_зв%27язків_Московського_патріархату