Очікує на перевірку

Девід Ґренн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Девід Ґренн
Народився10 березня 1967(1967-03-10)[1] (57 років)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[2]
Країна США
Діяльністьжурналіст, письменник
Alma materConnecticut Colleged
Мова творіванглійська
Magnum opusЗагублене місто Z
Нагороди
Сайт: davidgrann.com
CMNS: Девід Ґренн у Вікісховищі

Девід Ґренн (англ. David Grann) — американський письменник, автор бестселерів, журналіст та штатний працівник журналу «Нью-Йоркер».

Насамперед відомий завдяки своїй дебютній книзі «Загублене місто Z: Історія убивчої одержимості в Амазонці», яка побачила світ 2009 року у видавництві «Даблдей». Після першого ж тижня продажів, роман посів четверте місце у списку бестселерів за версією газети «Нью-Йорк Таймс».[3]

Ґреннові публіцистичні твори зібрано у декількох антологіях, серед яких «Те, що ми бачили. Події 11 вересня 2001», «Найкращі американські твори 2004—2005 років», «Найкращі американські твори на спортивну тематику 2003—2006 років».[4][5] Загалом, письменник співпрацював з такими періодичними виданнями: «Нью-Йорк таймс мегезін», «Атлантік манслі», «Вашингтон пост», «Волл-стріт джорнел» та «Віклі стендарт». Згідно з його профілем у журналі «Слейт», Ґренн має репутацію «репортера, який виконує більшу частину загальної роботи», що робить його відомим журналістом, який «вселяє прихильність у своїх читачів, що знаходяться на межі маніакальною зацікавленістю його працею».[6]

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 10 березня 1967 року у Нью-Йорку, але своє дитинство провів у Коннектикуті, США.[7] Його матір — Філліс Ґренн, колишня заступниця директора видавництва «Патнем Пенґвін» та перша жінка на такій посаді в одній з найбільших у світі видавництв.[8] Його батько — Віктор Ґренн, онколог та директор Центру раку імені Беннета у Стемфорді, Коннектикут. Письменник має брата і сестру — Едварда та Елісон.

Кар'єра

[ред. | ред. код]

1989 року Ґренн отримав ступінь бакалавра з державного правління.[9] Згодом також здобув стипендію Томаса Дж. Вотсона та провів науково-дослідну роботу у Мехіко, де й розпочав свою кар'єру журналіста-фрілансера.[9] 1993 року отримав ступінь магістра з міжнародних відносин у Школі права й дипломатії імені Флетчера.[4] У цей період свого життя головним чином зацікавився літературою та висловив бажання стати письменником.[10]

Розпочав свою журналістську кар'єру 1994 року та обійняв посаду рукописного редактора у вашингтонській газеті «Гілл», яка висвітлювала новини про американський конгрес.[4] Цього ж року отримав ступінь магістра з креативного письма у Бостонському університеті,[4][5] де викладав курс з літератури та креативного письма.[10] 1995 року став виконавчим редактором газети «Гілл».[4][9]

1996 року Ґренн обійняв посаду старшого редактора журналу «Нью Репаблік».[4][5] 2003 року долучився до діяльності журналу «Нью-Йоркер».[4][9] 2005 року письменник став фіналістом премії Майкла Келлі.[11]

2009 року отримав премію Джорджа Полка та премію Сигма Дельта Хі за статтю «Суд вогнем», яку опубліковано в «Нью-Йоркеру». Стаття подала перший детальний опис справи засудження невинної людини (Камерона Тодда Віллінгхема) за участі сучасної американської юридичної системи.

В іншій дослідницькій статті «Сліди шедевру» розкритиковано метод Пітера Пола Біро, який використовував відбитки пальців, щоб засвідчити автентичність мистецьких творів. Біро подав на Ґренна до суду за наклеп, але справу розпустили у порядку спрощеного судочинства. Стаття стала фіналістом премії Нешенал Мегазін 2010 року.

Загублене місто Z

[ред. | ред. код]

2009 року Ґренн опублікував книгу жанрі нехудожньої літератури «Загублене місто Z: Історія убивчої одержимості в Амазонці», що розповідає про подорож відомого британського дослідника капітана Персі Фоссета, який 1925 року разом із власним сином зник безвісти під час спуску річкою Амазонка, шукаючи Загублене місто Z. Протягом десятиріч вчені намагалися знайти докази існування міста та відшукати зниклих дослідників. Ґренн також здійснив вилазку до Амазонки. У своїй книзі письменник навів нові дані щодо того, як загинув Фосетт та висловив про можливе існування легендарного міста.

Книга зацікавила кінокомпанію «Paramount Pictures». 2017 року світ побачила однойменна кінострічка.

Інші твори

[ред. | ред. код]

У березні 2009 року вийшла антологія 12 раніше опублікованих есеїв Ґренна — «Диявол та Шерлок Холмс: Розповідь про вбивство, божевілля та одержимість». 2014 року стало відомо, що Ґренн працює над книгою про вбивство індіанців округу Осейдж, «одних із найлиховісніших вбивств в американській історії». Книга отримала назву «Вбивці квіткової повні: таємниця індіанських убивств та народження ФБР» та побачила світ 2017 року.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

2000 року Ґренн одружився з Кірою Дарнтон, телевізійною продюсеркою та дочкою Джона Дарнтона. Батько двох дітей. Станом на 2009 рік, проживає у Нью-Йорку. Куратор премії Джорджа Полка.

Переклади українською

[ред. | ред. код]
  • Девід Ґренн. Вбивці квіткової повні: таємниця індіанських убивств та народження ФБР. — К. : КМ-Букс, 2018. — 344 с. — ISBN 978-966-948-059-0.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ Freebase Data Dumps — Google.
  3. ↑ Hardcover Non-fiction Bestsellers. The New York Timesdate=March 6, 2009. Архів оригіналу за 9 березня 2009. Процитовано 9 березня 2009.
  4. ↑ а б в г д е ж Potts, Rolf and Grann, David. «David Grann.» RolfPotts.com. March 2009. [Архівовано 27 лютого 2019 у Wayback Machine.] Accessed May 26, 2009.
  5. ↑ а б в «Kyra Darnton, David Grann.» New York Times. July 2, 2000. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 26 лютого 2019.
  6. ↑ Jonah Weiner (11 квітня 2011). The Storyteller's Storyteller. Slate. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 8 липня 2014.
  7. ↑ WEDDINGS; Kyra Darnton, David Grann. The New York Times (амер.). 2 липня 2000. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 22 травня 2018.
  8. ↑ Maneker, Marion (1 січня 2001). Now for the Grann Finale. New York Magazine. Архів оригіналу за 10 грудня 2018. Процитовано 22 травня 2018.
  9. ↑ а б в г «Contributors: David Grann.» [Архівовано 23 лютого 2019 у Wayback Machine.] The New Yorker. No date. Accessed May 26, 2009.
  10. ↑ а б «David Grann on murder, madness and writing for The New Yorker» [Архівовано 22 липня 2014 у Wayback Machine.] by Andrea Pitzer, Nieman Foundation for Journalism at Harvard, April 5, 2010
  11. ↑ Press release: The 2005 Michael Kelly Award, June 6, 2005 [Архівовано 23 липня 2010 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Девід_Ґренн&oldid=40859104