Довгі некодуючі РНК
До́вгі некоду́ючі РНК, днРНК (англ. long non-coding RNA, lncRNA) представляють собою різнорідну групу молекул некодуючих РНК (нкРКН), які більші за 200 нуклеотидів у довжину та які виконують різні функції чи такі, функції яких ще не з'ясовані. Іншу групу нкРНК формують малі некодуючі РНК, довжина яких менша за 200 нуклеотидів (піРНК, міРНК, мікроРНК тощо).[1]
Довгі некодуючі РНК зазвичай піддаються процесингу у вигляді поліаденілування їх 3'-послідовностей. Проте, незважаючи на цю схожість з мРНК, в днРНК відсутні відкриті рамки зчитування — з них не синтезується білок.
Довгі некодуючі РНК присутні в геномі усіх царств організмів і цікавим є те, що еволюційна складність організмів більше корелює з розміром та різноманітністю у геномі днРНК ніж мРНК.[2]
Першу довгу некодуючу РНК відкрили у 1988 році, це була H19[en] — РНК що експресувалася під час мишачого ембріогенезу у печінці[3]. H19 РНК не мала чіткої однієї відкритої рамки зчитування, яка б залишалася еволюційно консервативною, проте, вона як і мРНК, зазнавала процесингу[4].
Можливість чітко встановити кількість днРНК (їх експресію) у тканинах стала можливою з появою технології секвенування РНК[en] (англ. RNA-seq). Цікавим результатом вивчення присутності днРНК в різних тканинах стало те, що вони можуть мати більш специфічні профілі експресії до певних видів тканин, ніж деякі мРНК, що кодують білки[1].
Також днРНК змінюють рівні своєї експресії упродовж різних стадій диференціювання клітин організму.
Оскільки днРНК можуть формувати досить складну тривимірну структуру завдяки великій довжині, вони можуть взаємодіяти з білками, іншими РНК та ДНК. Так, днРНК можуть допомагати у взаємодії декількох білків, які б не змогли взаємодіяти один з одним[1]. Довгі некодуючі РНК можуть впливати на структуру хроматину через взаємодію з комплексами ремоделювання хроматину[5], відігравати роль у встановленні геномного імпринтингу та впливати на роботу ферментів[2].
Проте велика кількість транскриптів, що мають довжину більше 200 нуклеотидів, існує короткий час у ядрі і швидко деградується. При цьому немає свідчень про їхні можливі функції і висока ймовірність того, що це транскрипційний шум.[6]
- ↑ а б в Alessandro Fatica & Irene Bozzoni (January 2014). Long non-coding RNAs: new players in cell differentiation and development. Nature reviews. Genetics. 15 (1): 7—21. doi:10.1038/nrg3606. PMID 24296535.
- ↑ а б Jeffrey J. Quinn & Howard Y. Chang (December 2015). Unique features of long non-coding RNA biogenesis and function. Nature reviews. Genetics. 17 (1): 47—62. doi:10.1038/nrg.2015.10. PMID 26666209.
- ↑ V. Pachnis, C. I. Brannan & S. M. Tilghman (March 1988). The structure and expression of a novel gene activated in early mouse embryogenesis. The EMBO journal. 7 (3): 673—681. PMID 3396539.
- ↑ Mitchell Guttman & John L. Rinn (February 2012). Modular regulatory principles of large non-coding RNAs. Nature. 482 (7385): 339—346. doi:10.1038/nature10887. PMID 22337053.
- ↑ Daniel Holoch & Danesh Moazed (February 2015). RNA-mediated epigenetic regulation of gene expression. Nature reviews. Genetics. 16 (2): 71—84. doi:10.1038/nrg3863. PMID 25554358.
- ↑ Raabe, Carsten A.; Brosius, Jürgen (April 2015). Does every transcript originate from a gene?. Annals of the New York Academy of Sciences. Т. 1341. с. 136—148. doi:10.1111/nyas.12741. ISSN 1749-6632. PMID 25847549. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 2 червня 2017.
{{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр:|14=(довідка)
- А. В. Сиволоб (2008). Молекулярна біологія (PDF). К: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет". Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 9 вересня 2015.
- А. В. Сиволоб, С.Р. Рушковський, С.С. Кир'яченко та ін. (2008). Генетика (PDF). К: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет". Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 9 вересня 2015.
{{cite book}}: Явне використання «та ін.» у:|author=(довідка)