Емі Лоуелл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Емі Лоуелл
Народилася 9 лютого 1874(1874-02-09)[1][2][…]
Бруклайн
Померла травня 12, 1925(1925-05-12) (у віці 51 рік)
Бруклайн
·геморагічний інсульт
Поховання Маунт Оберн
Країна  США
Діяльність поетка, письменниця, світська особа
Сфера роботи поезія
Мова творів англійська
Батько Augustus Lowelld[4]
Мати Katherine Bigelow Lawrenced[4]
Брати, сестри Abbott Lawrence Lowelld[4], Персіваль Ловелл[4], Katherine Lowelld і Elizabeth Lowell Putnamd[4]
Нагороди Pulitzer Prize for Poetry
CMNS: Емі Лоуелл у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Емі Лоуренс Лоуелл (англ. Amy Lawrence Lowell; 9 лютого 1874 — 12 травня 1925) — американська поетеса імажинської школиб письменниця та світська особа, що пропагувала повернення до класичних цінностей. Посмертна лауреатка Пулітцерівської премії за поезію в 1926 році.

Життєпис[ред. | ред. код]

Лоуелл у дитинстві

Народилася 9 лютого 1874 року в Бостоні, штат Массачусетс, у сім'ї Августа Лоуелла і Кетрін Бігелоу Лоуелл. Вона була членом родини брахманів Лоуелл, серед її братів і сестер були астроном Персіваль Лоуелл, педагог і юрист Ебботт Лоуренс Лоуелл та Елізабет Лоуелл Путнам, одна з перших активісток допологового догляду. Вони були правнуками Джона Лоуелла і, з боку матері, онуками Еббота Лоуренса.[5][6]

Школа була джерелом великого розпачу для юної Емі Лоуелл. Вона вважала, що в неї розвиваються «чоловічі» та «потворні» риси, і вона була ізгоєм суспільства. Серед однокласників вона мала репутацію відвертої та самовпевненої людини.[7]

Лоуелл ніколи не відвідувала коледж, тому що її родина не вважала це належним для жінки. Вона компенсувала це захопленням читанням і майже одержимим колекціонуванням книг. Жила як світська левиця і багато подорожувала, звернувшись до поезії в 1902 році (у 28 років) після того, як її надихнула вистава Елеонори Дузе в Європі. Почавши кар’єру поетеси вже за 30, Лоуелл стала захопленою студенткою та послідовницею мистецтва.[8]

Лоуелл була лесбійкою, у 1912 році її та акторку Аду Дуаєр Рассел вважали коханками. Рассел є предметом більш еротичних творів Лоуелл, особливо віршів про кохання, що містяться в «Двоє говорять разом», підрозділі «Картинки плаваючого світу». Жінки разом вирушили до Англії, де Лоуелл познайомилася з Езрою Паундом, який відразу став великим впливом і головним критиком її творчості. Паунд вважав те, що Лоуелл прийняла імажинізм, свого роду викрадення руху. Лоуелл була романтично пов’язана з письменницею Мерседес де Акоста, але єдиним доказом контактів між ними є коротке листування про запланований меморіал Дузе.

Лоуелл була невисокою, але імпозантною, збирала волосся в пучок і носила пенсне. Не вступала в шлюб та не мала дітей.

Обкладинка Time від 2 березня 1925 року, за участю Лоуелл

Лоуелл публічно курила сигари, як часто згадували тогочасні газети.[9] Через ендокринні проблеми вона постійно страждала від надмірної ваги.[10] Проте шанувальники захищали її навіть після смерті. Гейвуд Браун у некролозі Лоуел писав: «На поверхні вона була Лоуелл, жителькою Нової Англії та старою дівою. Але всередині все було розплавлене, як ядро землі... Якби ще хоч один грам емоцій, Емі Лоуелл спалахнула б і згоріла в попелі».[11]

Могила Емі Лоуелл на кладовищі Маунт-Оберн у Кембриджі, штат Массачусетс

Лоуелл померла від крововиливу в мозок у 1925 році у 51 рік. Похована на кладовищі Маунт-Оберн.[12] Наступного року вона була нагороджена Пулітцерівською премією за поезію за «What's O'Clock». До цієї збірки увійшов патріотичний вірш «Бузок».

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Її перша опублікована робота з'явилася в 1910 році в Atlantic Monthly. Перша опублікована збірка її поезій «A Dome of Many-Coloured Glass» вийшла через два роки, у 1912 році. Додаткова група незібраних віршів була додана до тому The Complete Poetical Works of Amy Lowell, опублікованого в 1955 році зі вступом Унтермеєра, який вважав себе її другом.

Хоча вона іноді писала сонети, Лоуелл була першою з прихильників методу поезії «вільного вірша» та однією з головних поборників цього методу. Вона відзначила це у своїй передмові до «Sword Blades and Poppy Seed» в «North American Review» за січень 1917 року; у заключному розділі «Tendencies in Modern American Poetry»; а також у The Dial (17 січня 1918 р.), як: «Визначення vers libre таке: віршована форма, заснована на каденції. Щоб зрозуміти vers libre, треба відмовитися від будь-якого бажання знайти в ньому рівний ритм метричних стоп. Треба дозволити рядкам текти так, як це відбувається, коли їх читає вголос розумний читач. Або, інакше кажучи, неримована каденція «побудована на «органічному ритмі», або ритмі голосу, що говорить, з його необхідністю дихання, а не на строгій метричній системі. Вільний вірш у власному законі каденції не має абсолютних правил; воно не було б «вільним», якби було».[13]

Унтермеєр пише, що «вона була не тільки тривожною, але й пробуджувальною».[14] У багатьох віршах Лоуелл обходиться без розривів рядків, щоб твір на сторінці виглядав як проза. Цей прийом вона назвала «поліфонічною прозою».[15]

Протягом усього свого життя Лоуелл була популяризаторкою як сучасних, так і історичних поетів. Її книга Fir-Flower Poets була поетичною переробкою дослівних перекладів творів давньокитайських поетів, зокрема Лі Бо (701–762). Вона також писала критичні праці з французької літератури. На момент смерті вона намагалася завершити двотомну біографію Джона Кітса (робота над якою довгий час була зірвана через відмову співпрацювати з Ф. Голландом Деєм, чия приватна колекція Кеатсіана включала листи Фанні Брон до Френсіс Кітс). Лоуелл писала про Кітса: «клеймо дивацтва — це ціна, яку короткозорий світ завжди стягує з генія».[16]

Лоуелл публікувала не тільки власні твори, а й твори інших письменників. За словами Унтермеєра, вона «захопила» рух імажизму від Езри Паунда. Паунд погрожував подати на неї до суду за те, що вона випустила тритомну серію «Some Imagist Poets», а потім глузливо назвав американських імажистів рухом «Amygist». Паунд критикував її як не імажистку, а просто як багату жінку, яка могла фінансово допомогти публікації імажистської поезії. Вона сказала, що імажизм був слабким до того, як вона взялася за нього, тоді як інші казали, що він став слабким після «вигнання» Паунда до вортицизму.

Лоуелл написала принаймні два вірші про бібліотеки — «Boston Athenaeum»[17] і «The Congressional Library»[18] — протягом своєї кар’єри. Обговорення бібліотек також з’являється в її есе «Poetry, Imagination, and Education».[19]

Лесбійські поезії до Ади Дуайер Рассел[ред. | ред. код]

Ада Дуаєр Рассел була темою романтичних віршів Лоуелл.

Партнерка Лоуелл Ада Дваєр Рассел була темою багатьох романтичних віршів Лоуелл,[20] і Лоуелл хотіла присвятити свої книги Рассел, але вона не дозволила цього, поступившись лише один раз для біографії Лоуелл Джона Кітса, в якій Лоуелл написала, «To A.D.R., This, and all my books. A.L."[21] Приклади цих віршів про кохання до Рассел включають Taxi, Absence, A Lady In a Garden,[22]:xxi Madonna of the Evening Flowers,[23] Opal,[24] і Aubade.[25] Лоуелл зізналася Джону Лівінгстону Лоусу, що Рассел була темою її серії романтичних віршів під назвою «Two Speak Together».[26][27] Вірші Лоуелл про Рассел називають найбільш відвертою та елегантною лесбійською любовною поезією в період між стародавньою Сафо та поетами 1970-х років.[25] Більшість приватного листування у формі романтичних листів між ними було знищено Рассел на прохання Лоуелл, залишивши багато невідомого про подробиці їхнього спільного життя.[22]:47

Спадщина[ред. | ред. код]

Після Першої світової війни про Емі Лоуелл майже забули, але жіночий рух у 1970-х і жіночі дослідження повернули до неї увагу, хоча, за словами Гейвуда Брауна, Лоуелл особисто виступала проти фемінізму.[20][28]

Додатковими джерелами інтересу до Лоуелл сьогодні є антивоєнні настрої у вірші "Patterns"; її уособлення неживих предметів, як у "The Green Bowl" та "The Red Lacquer Music Stand"; та її лесбійські теми, включаючи любовні вірші, адресовані Аді Дуаєр Рассел у "Two Speak Together" та її вірші "The Sisters", який звертається до її попередниць-поетем.

Листування Лоуелл з її подругою Флоренс Ейско, письменницею та перекладачкою китайської літератури, було зібрано та опубліковано чоловіком Ейско, професором Гарлі Фарнсвортом Макнейром у 1945 році.[29]

Праці[ред. | ред. код]

  • Fireworks. The Atlantic Monthly. 115. April 1915.

Книги[ред. | ред. код]

Критика[ред. | ред. код]

  • Amy Lowell (1925). John Keats. Houghton Mifflin Company.

Антологія[ред. | ред. код]

Поезія, покладена на музику[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Encyclopædia Britannica
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ а б в г д Kindred Britain
  5. ↑ Lowell, Delmar R., The Historic Genealogy of the Lowells of America from 1639 to 1899 (Rutland VT: The Tuttle Company, 1899), 283
  6. ↑ Chosön, the Land of the Morning Calm; a Sketch of Korea. World Digital Library. 1888. Процитовано 30 квітня 2013.
  7. ↑ Horace Gregory, Amy Lowell: Portrait of the Poet in her Own Time, Books for Libraries Press, Freeport, New York, 1958
  8. ↑ Foundation, Poetry (10 березня 2021). Amy Lowell. Poetry Foundation (англ.). Процитовано 10 березня 2021.
  9. ↑ Gregory, p. 96
  10. ↑ Adrienne Munich; Melissa Bradshaw (2004). Amy Lowell, American modern. Rutgers University Press. с. 171. ISBN 978-0-8135-3356-8.
  11. ↑ Amy Lowell 1874–1925. Isle of Lesbos. Alix North. Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 25 березня 2023.
  12. ↑ Wilson, Scott. Resting Places: The Burial Sites of More Than 14,000 Famous Persons, 3d ed.: 2 (Kindle Location 28784). McFarland & Company, Inc., Publishers. Kindle Edition
  13. ↑ Lowes, Livingston, John, Conventions and Revolt in Poetry, 1919
  14. ↑ Alan Shucard; Fred Moramarco; William Sullivan (1990). Modern American poetry, 1865–1950. University of Massachusetts Press. с. 77. ISBN 978-0-87023-720-1.
  15. ↑ Michel Delville (1998). The American prose poem. University Press of Florida. с. 6. ISBN 978-0-8130-1591-0. lowell polyphonic prose.
  16. ↑ Amy Lowell (1925). John Keats. Т. II. Houghton Mifflin Company. с. 152.
  17. ↑ Lowell, Amy (1912). A Dome of Many-Coloured Glass. Boston: Houghton Mifflin Company. с. 115.
  18. ↑ Lowell, Amy. The Congressional Library. Library of Congress.
  19. ↑ Lowell, Amy. Poetry, Education, and Imagination. Critical Essays by Amy Lowell. Modern American Poetry, University of Illinois. Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 1 грудня 2016.
  20. ↑ а б Castle, Terry (2005). The Literature of Lesbianism: A Historical Anthology from Ariosto to Stonewall. Columbia University Press. с. 649. ISBN 0231125119.
  21. ↑ Bradshaw, Melissa; Munich, Adrienne (2004). Amy Lowell, American Modern. New Brunswick, NJ: Rutgers University Press. с. 62. ISBN 0813533562.
  22. ↑ а б Rollyson, Carl (2013). Amy Lowell Anew: A Biography. Rowman & Littlefield Publishers. ISBN 978-1442223929. Preface reprinted at the author's website.
  23. ↑ Hamer, Diane (30 грудня 2013). The Love Songs of Amy Lowell. The Gay & Lesbian Review Worldwide. 21 (1): 48.
  24. ↑ Faderman, Lillian. About Amy Lowell's Poetry. english.illinois.edu. University of Illinois. Архів оригіналу за 25 березня 2019. Процитовано 25 березня 2023.
  25. ↑ а б Karami, Siham (July–August 2016). In the Manner of Amy Lowell (PDF). The Gay & Lesbian Review Worldwide. 23 (4): 39.
  26. ↑ Faderman, Lillian. Amy Lowell (1874–1925). Georgetown University.
  27. ↑ Hamer, Diane Ellen (1 липня 2004). Amy Lowell wasn't writing about flowers. The Gay & Lesbian Review Worldwide. 11 (4). Reprinted at thefreelibrary.com.
  28. ↑ Sonja Samberger (2005). Artistic outlaws. Berlin-Hamburg-Münster: LIT Verlag. с. 43—44. ISBN 978-3-8258-8616-5.
  29. ↑ Hillbrook, R (1946). Florence Ayscough and Amy Lowell. Current History. 10: 445.

Список літератури[ред. | ред. код]

  • Емі Лоуелл, American Modern: Critical Essays, ed. Адрієн Мюнхен і Мелісса Бредшоу, Нью-Брансвік, NJ: Rutgers University Press, 2004.
  • «Outselling the Modernisms of Men: Amy Lowell and the Art of Self-commodification», Victorian Poetry Volume 38, No. 1 (Spring 2000), 141–169. [1]
  • Rollyson, Carl, Amy Lowell Anew: A Biography, Rowman & Littlefield Publisher, 2013.ISBN 978-1442223929.

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]

Нагороди та досягнення
Попередник:
{{{before}}} 		{{{title}}}
2 березня 1925 		Наступник:
'
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Емі_Лоуелл&oldid=42049012