Очікує на перевірку

Леонтьєва Валентина Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леонтьєва Валентина Михайлівна
Зображення
Зображення
Ім'я при народженніАлевтина Михайловна Торсонс
Дата народження1 серпня 1923(1923-08-01)[1]
Місце народженняПетроград, Російська РФСР, СРСР
Дата смерті20 травня 2007(2007-05-20)
Місце смертіхутір Новосілки, Новосілкінське сільське поселення, Мелекеський район, Ульяновська область, Російська Федерація
ГромадянствоСРСР СРСР → Росія Росія
Alma materРосійський хіміко-технологічний університет імені Д. І. Менделєєваd
Професіядиктор, телеведуча
Нагороди
Орден Дружби
Орден Дружби
Орден «Знак Пошани»  — 4.05.1962
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Народний артист СРСР— 28.04.1982
Народний артист Росії
Народний артист Росії
Заслужений артист РРФСР — 9.02.1968Державна премія СРСР — 5.11.1975
IMDbID 4872440
CMNS: Леонтьєва Валентина Михайлівна у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Леонтьєва.

Валенти́на Миха́йлівна Лео́нтьєва (справжнє ім'я — Алевти́на Миха́йлівна Торсо́нс[2]; нар. 1 серпня 1923, Петроград, Російська РФСР, СРСР — пом. 20 травня 2007, х. Новосілки, Новосілкінське сільське поселення, Мелекеський район, Ульяновська область, Російська Федерація) — радянська та російська телеведуча, диктор Центрального телебачення Держтелерадіо СРСР (1954—1989); лауреатка Державної премії СРСР (1975), народна артистка СРСР (1982).

Біографія

[ред. | ред. код]

Валентина Леонтьєва народилася 1 серпня 1923 року у Петрограді. Батьки — корінні петербуржці, батько за національністю був шведом. З дитинства займалася в театральному гуртку при ТЮГу.

Разом із батьками до ленінградської блокади залишалася в обложеному місті. У 18-річному віці пішла до сандружини, щоб допомагати пораненим та хворим городянам. У блокадні помер її батько. У 1942 році мати та дві сестри поїхали з Ленінграда на евакуацію до хутора Новосілки Мелекеського району Ульянівської області.

У 1944 році вступила до Московського хіміко-технологічного інституту ім. Д. І. Менделєєва, але навчатися не стала, працювала в поліклініці. 1948 року закінчила Оперно-драматичну студію ім. К. С. Станіславського (нині Електротеатр Станіславський) (курс Василя Топоркова). Після закінчення студії два сезони служила у Тамбовському драматичному театрі.

Робота на телебаченні

[ред. | ред. код]

У 1954 році, пройшовши конкурсний відбір, прийшла працювати на телебачення. Спочатку — помічником режисера, потім стала диктором.

Наприкінці 1960-х років жила в Нью-Йорку (США) з чоловіком-дипломатом та сином. Повернувшись із США, знову працювала на телебаченні.

За роки своєї багаторічної роботи на телебаченні вела «Блакитні вогники», святкові трансляції, передачу «З ложі театру» (разом з Ігорем Кириловим), а також багато інших популярних на той час телевізійних програм. Була телеведучою дитячих програм — «В гостях у казки», «На добраніч, малюки!», «Будильник», «Умілі руки» — на цих передачах виросло не одне покоління радянських людей. Мільйони дітей чекали на них. А сама В. Леонтьєва заслужила почесний титул — тітка Валя. Примітна також її єдина роль мультиплікації — її голосом говорить мама Малюка в першому мультфільмі про Карлсона (1968). У 1980 році виступила в ролі коментатора урочистої церемонії відкриття Олімпійських ігор у Москві.

Піком її творчості стала передача «Від щирого серця», яка була удостоєна Державної премії СРСР. Вперше вийшла в ефір 13 липня 1972 року, передача йшла 15 років. Останній 52-й випуск відбувся у липні 1987 року (з Оренбурга).

З 1989 року — диктор-консультант телебачення. У 1986 році вийшла її автобіографічна книга «Пояснення у коханні» (2-ге видання у 1989 році).

У 1990-ті роки настав складний період у житті телеведучої. Усі її передачі закрилися, а нових пропозицій не надходило. Вона намагалася самостійно відродити програму «Від щирого серця», але її зусилля не дали результату. З 1996 по 1997 рік разом із І. Кириловим вела рубрику новин в оглядовій передачі «Телескоп» (виробництво телекомпанії BID)[3].

Останні роки

[ред. | ред. код]
Зовнішні зображення
Пам'ятник на могилі Валентини Леонтьєвої

З 2004 року проживала у селищі Новосілки[К 1] Мелекеського району Ульянівської області у своїх родичів.

В останні роки у Валентини Леонтьєвої почалися проблеми зі здоров'ям. Після невдалого падіння у московській квартирі вона отримала перелом ноги, який не дозволяв їй виходити надвір. За два роки до смерті почала втрачати зір, після зробленої операції пішла на виправлення. В 2007 році стан телеведучої знову погіршився, вона не вставала з ліжка[4].

Померла 20 травня 2007 року в Новоселках Ульяновської області на 84-му році життя[5]. Причиною смерті, за твердженням сестри Людмили, стала пневмонія.

22 травня 2007 року похована на селищному цвинтарі в Новосілках[6].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Батько — Михайло Григорович Торсонс (пом.. 1942), мав шведське коріння, працював головним бухгалтером на Жовтневій залізниці . На початку німецько-радянської війни служив у загоні ППО та помер від голоду та зараження крові. Розбирав меблі на дрова та поранив руку. Мати — Катерина Михайлівна Леонтьєва, працювала бухгалтером у лікарні. Дядько (чоловік сестри матері, Олени) — Володимир Олексійович Щуко (1878—1939), архітектор, художник театру. Академік архітектури (1911).

  • Перший чоловік — Юрій Рішар, режисер радіо.
  • Другий чоловік — Юрій Виноградов, дипломат, співробітник дипломатичної місії СРСР у Нью-Йорку (шлюб розпався у 1970-і роки).
    • Син — Дмитро Юрійович Виноградов (нар.. 26.01.1962).
      • Онук — Валентин Дмитрович Виноградов, названий на честь бабусі.

Звання та нагороди

[ред. | ред. код]

Державні нагороди:

Інші нагороди, заохочення та громадське визнання:

  • Премія «ТЕФІ» (2000) (у номінації «За особистий внесок у розвиток вітчизняного телебачення»)
  • Телевізійна премія «Телегранд — 2004»[13]

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Озвучування

[ред. | ред. код]
  • 1966 — Болдинська осінь (Літературна композиція) — провідна
  • 1968 — Малюк і Карлсон (анімаційний) — мама Малюка
  • 1970 — Друг Тиманчі — читає російський текст
  • 1970 — Солодка казка (анімаційний) — диктор телебачення
  • 1973 — Мері Поппінс розповідає казку (озвучка діафільму) — Мері Поппінс
  • 1986 — Якось у старій Данії (Снігова королева) — ведуча

Участь у фільмах

[ред. | ред. код]
  • 1993 — Просто… тітка Валя (документальний фільм)

Документальні фільми про Валентину Леонтьєву

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]
  • 1 серпня 2008 року в Ульяновську було відкрито пам'ятник Валентині Леонтьєвій.[16]
  • У 2007 році Ульяновському обласному театру ляльок присвоєно ім'я Валентини Леонтьєвої[17]
  • В Ульяновській області щорічно проводиться Міжнародний фестиваль кіно та телепрограм для сімейного перегляду імені Валентини Леонтьєвої «Від щирого серця».[18]
  • Експозиція, присвячена Валентини Леонтьєвої, в Ульяновському краєзнавчому музеї, куди вона передала пам'ятні речі.
  • Експозиція, присвячена Валентині Леонтьєвій, у Димитровградському краєзнавчому музеї.[19]
  • Меморіальна дошка у с. Новосілки Мелекеського району Ульяновської області за адресою вул. Новий Мікрорайон, 76, де Валентина Леонтьєва провела останні роки життя.
  • Меморіальна дошка в Георгіївську, на будинку № 10 на вулиці П'ятигорській, де зупинялася Валентина Леонтьєва під час зйомок передачі «Від щирого серця».[20]
  • Зберігся будинок у Санкт-Петербурзі на розі Великого проспекту Петроградської сторони та вул. Звіринської, де Валентини Леонтьєва провела дитячі роки, а її сім'я пережила дні блокади.
  • У 2018 році в Останкінському районі Москви з'явилася вулиця Валентини Леонтьєвої .

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Леонтьева В. М. Объяснение в любви: записки диктора Центрального телевидения / Предисл. В. В. Туляковой; ред. В. Аксенов В.; худ. С. Лифатов. — 2-е изд. — М.: Мол. гвардия, 1989. — 222 с. — (Мастера искусств — молодежи). — 50 000 экз. — ISBN 5-235-00726-3

Примітки

[ред. | ред. код]
Коментарі
  1. ↑ Сюди в 1942 з блокадного Ленінграда були евакуйовані родичі Валентини Леонтьєвої; після війни тут постійно мешкала її сестра Людмила
Джерела
  1. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ «Тётя Валя»: 95 лет со дня рождения Валентины Леонтьевой. Газета.Ru. 1 серпня 2018. Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 17 липня 2020.
  3. ↑ Елена Владимирова. Непутёвый путешественник // Независимая газета. — М., 1997. — № 77. — Число 26 (04).
  4. ↑ В ульяновской глубинке скончалась легендарная телеведущая Валентина Михайловна Леонтьева. Комсомольская правда. 21 травня 2007. Процитовано 21 липня 2020.
  5. ↑ Умерла телеведущая Валентина Леонтьева // НТВ.Ru. Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 30 грудня 2021.
  6. ↑ Телеведущую Валентину Леонтьеву похоронили в маленьком поселке в Ульяновской области. Новости. Первый канал. Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 30 грудня 2021.
  7. ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 9 февраля 1967 года «О присвоении почетного звания заслуженной артистки РСФСР дикторам Центрального телевидения». Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 30 грудня 2021.
  8. ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 12 мая 1974 года «О присвоении почетного звания народной артистки РСФСР Леонтьевой В. М.». Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 30 грудня 2021.
  9. ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР от 28 апреля 1982 года «О присвоении почетного звания „Народный артист СССР“ тов. Леонтьевой В. М.». Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 30 грудня 2021.
  10. ↑ Постановление ЦК КПСС, Совмина СССР от 5 ноября 1975 года № 923 «О присуждении Государственных премий СССР 1975 года в области литературы, искусства и архитектуры»
  11. ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР от 4 мая 1962 года № 55—VI «О награждении орденами и медалями работников печати, радио, телевидения, издательств и типографий». Архів оригіналу за 21 травня 2018. Процитовано 28 травня 2018.
  12. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 16 ноября 1998 года № 1412 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Архів оригіналу за 21 травня 2018. Процитовано 20 травня 2018.
  13. ↑ Звезды российского ТВ и радио стали лауреатами премии. ЛенИздат.ru. Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 22 квітня 2017.
  14. ↑ «Валентина Леонтьева. Объяснение в любви». Документальный фильм. www.1tv.ru (рос.). Первый канал. 3 серпня 2013. Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 12 серпня 2021.
  15. ↑ «Валентина Леонтьева. Объяснение в любви». Документальный фильм. www.1tv.com (рос.). Первый канал. 2013. Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 12 серпня 2021.
  16. ↑ Памятник Валентине Леонтьевой открылся в Ульяновске. Архів оригіналу за 30 червня 2018. Процитовано 23 вересня 2016.
  17. ↑ Ульяновскому театру кукол присвоили имя Валентины Леонтьевой. Российская газета. Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 23 вересня 2016.
  18. ↑ Кинофестиваль имени Валентины Леонтьевой проходит в Ульяновске. Архів оригіналу за 30 червня 2018. Процитовано 23 вересня 2016.
  19. ↑ От всей души. dimitrovgrad.bezformata.ru. Архів оригіналу за 18 листопада 2017. Процитовано 23 вересня 2016.
  20. ↑ Тетя Валя в нашем сердце — www.stavropolye.tv. Архів оригіналу за 5 жовтня 2018. Процитовано 30 грудня 2021.

Відео

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Леонтьева В. М. Объяснение в любви: Записки диктора Центрального телевидения. — М.: Мол. гвардия, 1986. — 208 с.
  • Леонтьева В. М. Объяснение в любви: Записки диктора Центрального телевидения. — М.: Мол. гвардия, 1989. — 224 с.
  • Леонтьева В. М. Объяснение в любви. — М.: АСТ, 2007.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Леонтьєва_Валентина_Михайлівна&oldid=39152065