Литвиненко Марія Антонівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Литвиненко.
Литвиненко Марія Антонівна
Народилася21 березня 1921(1921-03-21)[1]
Харківська губернія, Українська СРР
Померла18 лютого 2016(2016-02-18)[1] (94 роки)
Харків, Україна
ПохованняМіське кладовище № 6 (Харків)d[1]
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьісторикиня, джерелознавиця, викладачка університету
Alma materЛенінградський державний університет (1944)
Науковий ступінькандидат історичних наук (1953)
Вчене званнядоцент
Науковий керівникКоролівський Степан Мефодійович
ЗакладХДУ імені О. М. Горького і Харківський державний педагогічний інститут імені Г. С. Сковороди

Марія Антонівна Литвиненко (21 березня 1921, Друга Педашка — 18 лютого 2016, Харків) — радянська та українська історикиня та джерелознавчиня. Досліджувала робітничий рух на Донбасі та джерела з історії України XVIII сторіччя і Слобідської України. Авторка підручника з джерелознавства.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Марія Литвиненко народилася 21 березня 1921 року у селі Друга Педашка, яке пізніше входило до складу Зачепилівського району. Вищу освіту здобувала на історичному факультеті Ленінградського державного університету (ЛДУ), куди поступила у 1939 році. Під час Німецько-радянської війни перебувала у блокадному Ленінграді, потім навчалася у Саратові, однак закінчила навчання у ЛДУ в 1944 році. Хоча їй пропонували залишитися працювати в Ленінграді, Марія Литвиненко вирішила повернутися до України[2]. З 1945 року працювала асистентом та завідувачкою кабінету історії СРСР та УРСР у Харківському державному університеті. Протягом 1946—1948 років навчалася на аспірантурі при кафедрі історії СРСР та УРСР. Одночасно, з 1947 року, працювала викладачем у Харківському державному педагогічному інституті. У 1953 році під науковим керівництвом професора Степана Королівського захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук на тему «Робітники Донбасу у боротьбі за відбудову кам'яновугільної промисловості в період переходу до непу (1921—1922 рр.)». Через три роки повернулася до Харківського державного університету, де послідовно обіймала посади старшого викладача та доцента[3]. У 1957 році стала однією з перших співробітників новоствореної кафедри історії України[4]. Окрім загальних лекційних курсів з історії України та джерелознавства історії України читала студентам такі спецкурси: «Формування робітничого класу та його революційна боротьба на Україні в другій половині XIX ст.» та «Історія культури України періоду феодалізму». Також брала участь у проведенні вступних екзаменів, де за оцінкою колеги Івана Рибалки, екзаменатори «чуйно ставилися до вступників, намагалися об'єктивно оцінювати їх знання»[5]. У 1987 році пішла на пенсію, але продовжувала працювати кілька років на кафедрі за погодинною оплатою[6].

Померла Марія Литвиненко 18 лютого 2016 року, похована на Шостому міському кладовищі Харкова[7]. У некролозі її характеризували так: «вимогливий і справедливий педагог, чуйна і глибоко порядна людина»[2].

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Марія Литвиненко досліджувала роль робітників Донбасу у відбудові кам'яновугільної промисловості в період закінчення Громадянської війни в Росії та початку Нової економічної політики. Займалася питаннями культурно-освітної роботи в Радянській Україні в 1921—1922 роках, її особливості та значенню. Також зробила великий внесок в дослідження джерел історії України XVIII сторіччя та Слобідської України. В біобібліографічному довіднику «Історики Харківського університету» називають дослідження Литвиненко з джерелознавства «вагомим досягненням української історичної науки 60-70 рр.»[3].

В монографії «Джерела історії України XVIII ст.» (1970), Марія Литвиненко провела докладний аналіз актових та оповідних джерел доби Гетьманщини. У 1986 році, в співавторстві з Василем Довгополом та Романом Ляхом, опублікувала підручник «Джерелознавство історії Української РСР»[8].

Вибрані публікації

[ред. | ред. код]

Всього Марія Литвиненко була авторкою понад 40 наукових, науково-популярних та навчально-методичних публікацій. Біобібліографічні видання виділяють такі роботи[9][10]:

  • Борьба шахтеров Донбасса за повышение производительности труда в первые годы новой экономической политики // Науч. зап. Харьк. пед. ин-та Ист. сер. — 1957 — Т. 19 — С. 41—64
  • Нові книги про відбудову народного господарства України в 1921—1925 рр.: [Огляд літ.] / М. А. Литвиненко, Й—Ш. Х. Черномаз // УІЖ. — 1960 — № 3. — С. 135—140.
  • Борьба шахтеров Донбасса за восстановление каменноугольной промышленности в период третьего похода Антанты // УЗХУ. — 1962. — Т. 129 : Тр. ист. ф-ту. — Т. 10. — С. 5—14.
  • Ганна Хоперська: (Історико-біографічний нарис). — Харків: Прапор, 1964. — 66 с.
  • «Топографическое описание Харьковского наместничества» як джерело для вивчення історії Слобідської України другої половини XVIII ст. // УІЖ. — 1966. — № 1. — С. 131—135.
  • Генеральне слідство про маєтності як джерело історії України XVIII ст. // ПІН СРСР. — 1969. — Вип. 8. — С. 16—25.
  • Джерела історії України XVIII ст. — Харків: ХДУ, 1970. — 204 с.
  • Культурно-освітня робота на Україні в період переходу до НЕПу (1921—1922 рр.) // ПІН СРСР. — 1970. — Вип. 9. — С. 33—39.
  • Джерелознавство історії Української РСР: навч. посіб. для студ. іст. ф-тів вузів. / В. М. Довгопол, М. А. Литвиненко, Р. Д. Лях. — Київ: Вища школа, 1986. — 239 с.
  • Мої університети // Проблеми періодизації історії та історіографічного процесу: Харківський історіографічний збірник. — 2002. — Вип. 5. — С. 128—134.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Університетський некрополь — Центр краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька.
  2. ↑ а б Харківський університет, 2016.
  3. ↑ а б Історики Харківського університету, 2013, с. 148.
  4. ↑ Рибалка, 1999, с. 130.
  5. ↑ Рибалка, 1999, с. 90.
  6. ↑ Біобібліографічний словник, 2001, с. 224.
  7. ↑ Університетський некрополь. Центр українських студій та краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька. Процитовано 31 березня 2023.
  8. ↑ Богдашина, 2008, с. 163.
  9. ↑ Біобібліографічний словник, 2001, с. 224—225.
  10. ↑ Історики Харківського університету, 2013, с. 148—149.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Богдашина О. М. Джерелознавство історії України: теорія, методика, історія. — 3-е доповнене та перероблене. — Харків : Сага, 2008. — 214 с. — ISBN 978-966-2918-61-8.
  • Рибалка І. К. Така наша доля. Сторінки життя мого покоління. — Харків : Основа, 1999. — 199 с. — (Спогади вчених Харківського державного університету). — ISBN 5-7768-0641-0.
  • Марія Антонівна Литвиненко // Харківський університет : газета. — 2016. — № 7 (4052) (26 квітня).
  • Литвиненко Марія Антонівна // Біобібліографічний словник учених Харківського університету / уклад. Б. П. Зайцев, С. Б. Глибицька, С. М. Куделко, С. І. Посохов, В. Д. Прокопова. — Харків : Бізнес-інформ, 2001. — Т. 2. Історики (1905—1920, 1933—2000). — С. 224—225. — 350 с. — ISBN 966-7702-08-1.
  • Литвиненко Марія Антонівна // Історики Харківського університету (1905-2012 рр.) / уклад. О. М. Богдашина, В. І. Бутенко, С. Р. Марченко. — Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2013. — С. 148—149. — 284 с. — ISBN 978-966-623-881-1.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Литвиненко_Марія_Антонівна&oldid=43246442