Литвиненко Марія Антонівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Литвиненко.
Литвиненко Марія Антонівна
Народилася 21 березня 1921(1921-03-21)[1]
Харківська губернія, Українська СРР
Померла 18 лютого 2016(2016-02-18)[1] (94 роки)
Харків, Україна
Поховання Міське кладовище № 6 (Харків)d[1]
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність історик, джерелознавиця, викладачка університету
Alma mater Ленінградський державний університет (1944)
Науковий ступінь кандидат історичних наук (1953)
Вчене звання доцент
Науковий керівник Королівський Степан Мефодійович
Заклад ХДУ імені О. М. Горького і Харківський державний педагогічний інститут імені Г. С. Сковороди

Марія Антонівна Литвиненко (21 березня 1921, Друга Педашка — 18 лютого 2016, Харків) — радянська та українська історикиня та джерелознавчиня. Досліджувала робітничий рух на Донбасі та джерела з історії України XVIII сторіччя і Слобідської України. Авторка підручника з джерелознавства.

Життєпис[ред. | ред. код]

Марія Литвиненко народилася 21 березня 1921 року у селі Друга Педашка, яке пізніше входило до складу Зачепилівського району. Вищу освіту здобувала на історичному факультеті Ленінградського державного університету (ЛДУ), куди поступила у 1939 році. Під час Німецько-радянської війни перебувала у блокадному Ленінграді, потім навчалася у Саратові, однак закінчила навчання у ЛДУ в 1944 році. Хоча їй пропонували залишитися працювати в Ленінграді, Марія Литвиненко вирішила повернутися до України[2]. З 1945 року працювала асистентом та завідувачкою кабінету історії СРСР та УРСР у Харківському державному університеті. Протягом 1946—1948 років навчалася на аспірантурі при кафедрі історії СРСР та УРСР. Одночасно, з 1947 року, працювала викладачем у Харківському державному педагогічному інституті. У 1953 році під науковим керівництвом професора Степана Королівського захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук на тему «Робітники Донбасу у боротьбі за відбудову кам'яновугільної промисловості в період переходу до непу (1921—1922 рр.)». Через три роки повернулася до Харківського державного університету, де послідовно обіймала посади старшого викладача та доцента[3]. У 1957 році стала однією з перших співробітників новоствореної кафедри історії України[4]. Окрім загальних лекційних курсів з історії України та джерелознавства історії України читала студентам такі спецкурси: «Формування робітничого класу та його революційна боротьба на Україні в другій половині XIX ст.» та «Історія культури України періоду феодалізму». Також брала участь у проведенні вступних екзаменів, де за оцінкою колеги Івана Рибалки, екзаменатори «чуйно ставилися до вступників, намагалися об'єктивно оцінювати їх знання»[5]. У 1987 році пішла на пенсію, але продовжувала працювати кілька років на кафедрі за погодинною оплатою[6].

Померла Марія Литвиненко 18 лютого 2016 року, похована на Шостому міському кладовищі Харкова[7]. У некролозі її характеризували так: «вимогливий і справедливий педагог, чуйна і глибоко порядна людина»[2].

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Марія Литвиненко досліджувала роль робітників Донбасу у відбудові кам'яновугільної промисловості в період закінчення Громадянської війни в Росії та початку Нової економічної політики. Займалася питаннями культурно-освітної роботи в Радянській Україні в 1921—1922 роках, її особливості та значенню. Також зробила великий внесок в дослідження джерел історії України XVIII сторіччя та Слобідської України. В біобібліографічному довіднику «Історики Харківського університету» називають дослідження Литвиненко з джерелознавства «вагомим досягненням української історичної науки 60-70 рр.»[3].

В монографії «Джерела історії України XVIII ст.» (1970), Марія Литвиненко провела докладний аналіз актових та оповідних джерел доби Гетьманщини. У 1986 році, в співавторстві з Василем Довгополом та Романом Ляхом, опублікувала підручник «Джерелознавство історії Української РСР»[8].

Вибрані публікації[ред. | ред. код]

Всього Марія Литвиненко була авторкою понад 40 наукових, науково-популярних та навчально-методичних публікацій. Біобібліографічні видання виділяють такі роботи[9][10]:

  • Борьба шахтеров Донбасса за повышение производительности труда в первые годы новой экономической политики // Науч. зап. Харьк. пед. ин-та Ист. сер. — 1957 — Т. 19 — С. 41—64
  • Нові книги про відбудову народного господарства України в 1921—1925 рр.: [Огляд літ.] / М. А. Литвиненко, Й—Ш. Х. Черномаз // УІЖ. — 1960 — № 3. — С. 135—140.
  • Борьба шахтеров Донбасса за восстановление каменноугольной промышленности в период третьего похода Антанты // УЗХУ. — 1962. — Т. 129 : Тр. ист. ф-ту. — Т. 10. — С. 5—14.
  • Ганна Хоперська: (Історико-біографічний нарис). — Харків: Прапор, 1964. — 66 с.
  • «Топографическое описание Харьковского наместничества» як джерело для вивчення історії Слобідської України другої половини XVIII ст. // УІЖ. — 1966. — № 1. — С. 131—135.
  • Генеральне слідство про маєтності як джерело історії України XVIII ст. // ПІН СРСР. — 1969. — Вип. 8. — С. 16—25.
  • Джерела історії України XVIII ст. — Харків: ХДУ, 1970. — 204 с.
  • Культурно-освітня робота на Україні в період переходу до НЕПу (1921—1922 рр.) // ПІН СРСР. — 1970. — Вип. 9. — С. 33—39.
  • Джерелознавство історії Української РСР: навч. посіб. для студ. іст. ф-тів вузів. / В. М. Довгопол, М. А. Литвиненко, Р. Д. Лях. — Київ: Вища школа, 1986. — 239 с.
  • Мої університети // Проблеми періодизації історії та історіографічного процесу: Харківський історіографічний збірник. — 2002. — Вип. 5. — С. 128—134.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Університетський некрополь — Центр краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька.
  2. ↑ а б Харківський університет, 2016.
  3. ↑ а б Історики Харківського університету, 2013, с. 148.
  4. ↑ Рибалка, 1999, с. 130.
  5. ↑ Рибалка, 1999, с. 90.
  6. ↑ Біобібліографічний словник, 2001, с. 224.
  7. ↑ Університетський некрополь. Центр українських студій та краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька. Процитовано 31 березня 2023.
  8. ↑ Богдашина, 2008, с. 163.
  9. ↑ Біобібліографічний словник, 2001, с. 224—225.
  10. ↑ Історики Харківського університету, 2013, с. 148—149.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Богдашина О. М. Джерелознавство історії України: теорія, методика, історія. — 3-е доповнене та перероблене. — Харків : Сага, 2008. — 214 с. — ISBN 978-966-2918-61-8.
  • Рибалка І. К. Така наша доля. Сторінки життя мого покоління. — Харків : Основа, 1999. — 199 с. — (Спогади вчених Харківського державного університету). — ISBN 5-7768-0641-0.
  • Марія Антонівна Литвиненко // Харківський університет : газета. — 2016. — № 7 (4052) (26 квітня).
  • Литвиненко Марія Антонівна // Біобібліографічний словник учених Харківського університету / уклад. Б. П. Зайцев, С. Б. Глибицька, С. М. Куделко, С. І. Посохов, В. Д. Прокопова. — Харків : Бізнес-інформ, 2001. — Т. 2. Історики (1905—1920, 1933—2000). — С. 224—225. — 350 с. — ISBN 966-7702-08-1.
  • Литвиненко Марія Антонівна // Історики Харківського університету (1905-2012 рр.) / уклад. О. М. Богдашина, В. І. Бутенко, С. Р. Марченко. — Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2013. — С. 148—149. — 284 с. — ISBN 978-966-623-881-1.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Литвиненко_Марія_Антонівна&oldid=41588385