Лямент

Лямéнт (лат. lamentum — ридання, зойк) — поетичний жанр, що застосовували під час поховань. Жанр епічної етикетної поезії з приводу смерти відомої світської чи духовної особи з метою оплакати померлого, унашувати його чесноти й життєві заслуги (Галина Мартинюк). Вірші, призначені для прочитання під час поховального ритуалу.

Поширений у давній українській літературі доби бароко. Відповідає поняттям «тренос», «плач».

Джерела формування ляментів

Галина Мартинюк уважає, що джерелами формування жанру ляменту є:

• фольклор (голосіння, невольницькі плачі, думи);
• релігія (біблійні, богослужюові тексти, апокрифи);
• надбання літератури античности.

Особливості

Лямент мав панегіричний чи оскаржувальний зміст. Характерними для текстів цього жанру були також ознаки філософської медитації.

Види

Галина Мартинюк виокремила такі типологічні групи ляментів:

• на смерть світських осіб — окрім оплакування діяча, цим текстам характерна ретрансляція проблем міжконфесійних протистоянь, експансії, козацького руху тощо;
• на смерть церковних діячів.

Зразки жанру

Давньогрецька література засвідчила традицію оплакування національних героїв. Саме тому першим ляментом уважають «Лямент Данаї» Симоніда Кеонського.

Найбільш поширеним жанр ляменту був у польській бароковій літературі. Польські поети писали вірші на смерть меценатів, релігійних діячів та інших. Відомі зразки: анонімні «Лямент хлопський на зла літа», «Ламент хлопський на пана», «ляменти селянські» а також тексти З. Морштина, В. Хлєбовського, Т. Вішньовського, С. Кленовича й інших.

Ляменти в українській літературі

Окремі фрагменти з оплакувальними мотивами наявні в києворуських пам'ятках середньовіччя: «Слово о полку Ігоревім», «Житія Бориса і Гліба», Галицько-Волинський літопис, «Моління» Данила Заточника.

В українській літературі ляменти були поширені в XVII—XVIII ст.

	Його душа, мов пташка, від ловців таємних / Втекла, сіті порвавши, до країв надземних. / Звила в небі гніздечко та голубка тиха, / Які ж вона, Господи, витерпіла лиха!
— Мелетій Смотрицький «Ляменті світу вбогих...», пер. із давньоукр. Валерія Шевчука

Найвідоміші зразки:

• «Тренос, або Лямент» і «Лямент світу вбогих на жалісну смерть святобливого та на обидві чесноти багатого мужа, в Бозі велебного панотця Леонтія Карповича, архімандрита обителі Зішестя Святого Духа, братства церковного Віленського православного грецького» (1620) Мелетія Смотрицького;
• «Лемент про нещасну пригоду, про лихо і мордування острозьких міщан, пильно писано 1636 року, місяця червня, дня 14-го», підписаний криптонімом М. Н.;
• «Плач лаврських ченців» (1786) монаха Якова.

Плач (жанр)

Різновид ляменту, літературний жанр, а також твір, створений в цьому жанрі, — традиційні імпровізації елегійного характеру, пов'язані, переважно, з похоронами, весільними, рекрутськими та іншими обрядами, неврожаєм, хворобою. Жанр побутової народної поезії, лірико-драматична імпровізація в віршах.

Посилання

• Плач // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 221.
• Плач // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 414. — 634 с.

Джерела

• Ковалів Ю. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Том 1. Київ, ВЦ «Академія», 2007. С. 588. Режим доступу:https://chtyvo.org.ua/authors/Kovaliv_Yurii/Literaturoznavcha_entsyklopediia_U_dvokh_tomakh_T_1/
• Мартинюк Г. Ляменти в українській бароковій літературі: Дифертація. Луцьк: ВНУ ім. Лесі Українки, 2021. 196 с. Режим доступу: https://chtyvo.org.ua/authors/Martyniuk_Halyna/Liamenty_v_ukrainskii_barokovii_literaturi/