Літературні жанри

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Літерату́рний жанр (фр. genre — рід, вид) — тип літературного твору, один із головних елементів систематизації літературного матеріалу, класифікує літературні твори за типами їх поетичної структури.

Класифікація літературних жанрів[ред.ред. код]

  • Категорією вищого порядку при тричленному поділі літератури є літературний рід (загальне) — епос, лірика, драма;
  • категорією середнього порядку — літературний вид (особливе) — роман, повість, новела в епосі;
  • категорією нижчого порядку (окреме) — різновид (жанр).

Наука, що вивчає літературні жанри називається генологією.

Першим підкреслив культурно-історичний характер літературного жанру французький учений Ф. Брюнетьєр (1849—1906) у книзі «Еволюція жанрів в історії літератури» (1890). Визначається літературний жанр по різних ознаках: з погляду способів наслідування дійсності (Аристотель), типів змісту (Ф. Шиллер, Ф. Шеллінґ), категорій гносеології (об'єктивне — суб'єктивне в Г. Гегеля), формальних ознак (А. Н. Веселовський), психології (Е. Штайгер).
Ряд літературознавців ототожнює поняття літературний вид і жанр, вживаючи ці слова як синоніми.

З часів Арістотеля, що дав в своїй «Поетиці» першу систематизацію літературних жанрів, зміцнилося уявлення про те, що літературні жанри є закономірною, раз назавжди закріпленою системою, і завданням автора є лише добитися якнайповнішої відповідності свого твору сутнісним властивостям вибраного жанру. Таке розуміння жанру — як передлежачою авторові готової структури — привело до появи цілого ряду нормативних поетік, що містять вказівки для авторів щодо того, як саме повинні бути написані ода або трагедія; вершиною такого типу творів є трактат Буало «Поетичне мистецтво» (1674). В той же час зміни (і дуже істотні) тривалий час або не помічалися теоретиками, або розглядалися ними як псування, відхилення від необхідних зразків. І лише під кінець XVIII століття розкладання традиційної жанрової системи, зв'язане, відповідно до загальних принципів літературної еволюції, як з внутрішньолітературними процесами, так і з дією абсолютно нових соціальних і культурних обставин, зайшло настільки далеко, що нормативні поетики вже ніяк не могли описати і приборкати літературну реальність.

У процесі історичного розвитку майже кожен жанровий вид варіював у різновиди, або жанри.
Так, жанровими різновидами роману сьогодні є роман:

  • біографічний,
  • автобіографічний,
  • детективний,
  • духовний,
  • історичний,
  • готичний,
  • бульварний,
  • крутійський,
  • пригодницький,
  • психологічний,
  • науково-фантастичний,
  • соціально-побутовий,
  • тенденційний,
  • роман-епопея,
  • роман-щоденник,
  • роман-притча
  • та ін.

Класифікацію підвидів проводять то за змістовою ознакою (історичний роман, духовний роман, роман жахів), то за композиційною чи версифікаційною особливістю твору (сонет, рондо), то за сукупністю ознак і особливостей (мадригал, хоку).

Типологія жанрів була чітко визначена в класицизмі. Романтизм порушив класицистичну «чистоту» жанрів. У XIX ст. стало поширеним поєднання літературних родів у жанрі. Коли ж у жанровім виді виступають елементи двох чи трьох родів, говоримо про змішаний жанр (поема, балада — змішані ліро-епічні жанри). Іноді виділяють пограничні літературні жанри, котрі містять у собі літературні елементи з науковим стилем викладу (літературу й публіцистику поєднують художній нарис, есе, фейлетон, репортаж). Літературні жанри і жанрові системи — категорії історично змінні. У цих умовах одні традиційні жанри стали стрімко відмирати або маргиналізуватися, інші, навпаки, переміщатися з літературної периферії в самий центр літературного процесу. Зліт балади на рубежі XVIII—XIX вв., зв'язаний в Росії з ім'ям Василя Жуковського, виявився досить короткочасним, то гегемонія роману — жанру, який нормативні поетики століттями не бажали помічати як щось низьке і неістотне, — затягнулася в європейських літературах щонайменше на сторіччя. Популярна в епоху класицизму, ода в літературі XIX-ХХ ст. майже зовсім зникає. Просвітництво висунуло на перше місце міщанську драму, сатиричний жанр, які пізніше були витіснені романтичними жанрами — елегією, баладою, ліро-епічною поемою та ін. Особливо активно стали розвиватися твори гібридної або невизначеної жанрової природи: п'єси, про які складно сказати, комедія це або трагедія, вірши, яким неможливо дати ніякого жанрового визначення, крім того, що це ліричний вірш. Падіння чітких жанрових ідентифікацій виявилося і в умисних авторських жестах, націлених на руйнування жанрових очікувань: від роману Лоренса Стерна, що обривається на півслові, «Життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена» до «Мертвих душ» Н. В. Гоголя, де парадоксальний для прозаїчного тексту підзаголовок «поема» навряд чи може цілком підготувати читача до того, що з достатньо звичної колії крутійського роману його раз у раз вибиватимуть ліричними (а деколи — і епічними) відступами.

У XX столітті на літературні жанри зробило особливо сильний вплив відособлення масової літератури від літератури, орієнтованої на художній пошук. Масова література наново відчула гостру потребу в чітких жанрових приписаннях, що значно підвищують для читача передбаченість тексту, дозволяють легко в ньому зорієнтуватися. Зрозуміло, колишні жанри для масової літератури не годилися, і вона досить швидко сформувала нову систему, в основу якої ліг вельми пластичний і такий, що накопичив немало різноманітного досвіду жанр роману. В кінці XIX, першій третині XX-го остаточно оформляються детектив і поліцейський роман, фантастика і дамський («рожевий») роман.

Не дивно, що актуальна література, націлена на художній пошук, прагнула якнайдалі відхилитися від масової і тому йшла від жанрової визначеності якнайдалі. Але оскільки крайнощі сходяться, остільки прагнення бути далі від жанрової визначеності часом приводило до нового жанротворення: так, французький антироман настільки не хотів бути романом, що у основних творів цієї літературної течії, представленої такими самобутніми авторами, як Мішель Бютор і Наталі Саррот, виразно спостерігаються ознаки нового жанру. Таким чином, сучасні літературні жанри (і таке припущення ми зустрічаємо вже в роздумах М. М. Бахтіна) не є елементами якої-небудь визначеної системи: навпаки, вони виникають як точки концентрації напруженості в тому або іншому місці літературного простору, відповідно до художніх завдань, які висуваються певним колом авторів.

Порівняльна таблиця літературних жанрів (за величиною твору)[ред.ред. код]

Згідно з загальноприйнятою класифікацією жанрів за виличною твору (кількість сторінок та слів) є наступною:[1][2] Переклад назв жанрів з англійської на українську подано по підручнику професора філології Олександра Галича "Теорія літератури" (Київ: Либідь, 2001)[3]

Жанр (англійською) Жанр (українською) К-сть слів К-сть сторінок
Novel Роман 40,000+ ~160+
Novella Новела або стислий роман 17,000-40,000 ~70-160
Novellette Новелета 7,500-17,000 ~30-70
Short Story Оповідання 3,500-7,500 ~15-30
Flash Story Мініатюра менше 1,000 менше 5

Примітка: жанр повість притаманна російській літературі (і відповідно літературам колишніх колоній Російської Імперії), відтак літературні твори неросійської літератури не слід кваліфікувати як повісті, незалежно від наповненню та кількості сторінок у них.

Порівняльна таблиця літературних жанрів (за типом поетичної структури)[ред.ред. код]

З погляду на тип поетичної структури літературного твору (спосіб творення уявного світу, позиція літературного суб'єкта, наявність чи відсутність сюжету, рецепція) найчастіше виділяють такі жанрові види

лірика драма епос

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Syed Hunbbel Meer. Differences Between a Short Story, Novelette, Novella, & a Novel - літературний портал "LetterPile", 3 червня 2016 (англ.)
  2. кількість сторінок рахується використовуючи припущення, що у середньому 250 слів це 1 сторінка
  3. О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв. Теорія літератури. Науковий редактор: Олександр Галич. Київ: Либідь, 2001. 486 стор. ISBN 966-06-0163-8 (1-ше вид.)

Посилання[ред.ред. код]