Маргарита Бурбон-Пармська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маргарита Бурбон-Пармська
італ. Margherita di Parma
Портрет Маргарити пензля невідомого майстра
Ім'я при народженніМаргарита Марія Тереза Генрієтта
Народилася1 січня 1847(1847-01-01)
Лукка, Герцогство Парма
Померла29 січня 1893(1893-01-29) (46 років)
В'яреджо, Королівство Італія
Країна Герцогство Парми та П'яченци
 Королівство Італія
 Об'єднані провінції Центральної Італії
Діяльністьпредставницькі обов'язки
Суспільний станкоролева Іспанії в престолонаслідуванні карлістів (1868—1893)
королева Франції та Наварри в престолонаслідуванні легітимістів (1887—1893)
Титулгерцогиня Мадридська, інфанта Іспанії
Конфесіякатолицтво
РідБурбони
БатькоКарло III
МатиЛуїза Марія Тереза д'Артуа
Брати, сестриАліса Бурбон-Пармська, Анрі де Бурбон-Пармаd і Роберто I ді Парма
У шлюбі зКарлос Молодший
ДітиБланка, Хайме, Ельвіра, Беатріс, Алісія
НагородиОрден королеви Марії Луїзи

Маргарита Марія Тереза Генрієтта Пармська (італ. Margherita Maria Teresa Enrichetta, Principessa di Parma), ( 1 січня 1847 — 29 січня 1893) — пармська принцеса з династії Бурбонів, донька герцога Парми Карло III та французької принцеси Марії Терези, дружина герцога Мадридського Карлоса де Бурбона, короля Іспанії у престолонаслідуванні карлістів у 1868—1909 роках, короля Франції та Наварри у престолонаслідуванні легітимістів у 1887—1909 роках.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народилась 1 січня 1847 року у місті Лукка. Стала первістком в родині принца Лукки Карло та його дружини Марії Терези д'Артуа, з'явившись на світ на початку другого року їхнього подружнього життя. Згодом сімейство поповнилося синами Роберто та Енріко й донькою Алісою.

Перші роки батьківського шлюбу були щасливими. У 1847 році батько Карло став герцогом Парми, але через революційні події наступного року родина була змушена виїхати до Англії. Оселилося сімейство в котеджі у Сурбітоні неподалік Лондона. У березні 1849 Карло II зрікся престолу на користь сина, і батько Маргарити став герцогом Парми та П'яченци. У серпні того ж року він в'їхав до Парми як новий правитель.

У 1853 році шлюб батьків фактично роспався, коли Карло почав з'являтися на напівофіційних прийомах з коханкою Еммою Гваданьї. Втім, у березні 1854 року він загинув, поранений на вулицях Парми невідомими. Матір заміж більше не виходила, ставши регентом при малолітньому Роберто. Маргариті на той час було 7 років.

Світлина 1870 року

Внаслідок австро-італо-французької війни у 1859 році Роберто втратив трон. Марія Луїза виїхала з дітьми до Венеції. Втім, родина мала великі особисті статки, їм також належала вілла П'яноре у Камайоре, і вони могли дозволити собі розкішне життя.

У віці 20 років Маргарита взяла шлюб із 28-річним доном Карлосом де Бурбоном. Весілля відбулося 4 лютого 1867 у замку Фрохсдорф в австрійському селищі Ланценкірхен, який належав графу де Шамбору. У подружжя народилося п'ятеро дітей:

  • Бланка (1868—1949) — дружина ерцгерцога Австрії Леопольда Сальватора, мала десятеро дітей;
  • Хайме (1870—1931) — претендент на престоли Іспанії, Франції та Наварри, одруженим не був, дітей не мав;
  • Ельвіра (1871—1929) — одружена не була, мала трьох позашлюбних синів від художника Філіпо Фольчі;[1]
  • Беатріс (1874—1961) — дружина принца Ровіано Фабріцио Массімо, мала чотирьох дітей;
  • Алісія (1876—1975) — була двічі одружена, мала десятеро дітей від обох шлюбів.

Наступного року, після зречення батька, її чоловік став претендентом на трон Іспанії у престолонаслідуванні карлістів, а у 1887 році — претендентом на трон Франції та Наварри у престолонаслідуванні легітимістів. Герцогиня активно підтримувала претензії чоловіка.

Під час Третьої карлістської війни оселилася в По, звідки вона підтримувала діяльність Карлоса і організувала «La Caridad», благодійну організацію, відповідальну за створення кількох лікарень на півночі Іспанії. Це принесло їй захоплення та прихильність карлістів, які почали називати жінок цього руху «маргаритами». Після поразки у війні дон Карлос оселився в Парижі. До початку 1880-х років відносини між подружжям погіршувалися, частково спричинені численними зрадами чоловіка. У 1882 році пара роз'їхалася. Карлос оселився у Венеції, Маргарита — на віллі у В'яреджо, отриманій від бабусі Марії Терези.[2]

Померла 29 січня 1893 року у В'яреджо. Була похована в усипальні Бурбонів в місцевій каплиці Сан-Карло.[3]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Орден королеви Марії Луїзи (19 січня 1854) (Іспанія).

Титули

[ред. | ред. код]
  • 1 січня 1847—4 лютого 1867 — Її Королівська Високість Принцеса Маргарита Пармська;
  • 4 лютого 1867—29 січня 1893 — Її Королівська Високість Герцогиня Мадридська.

Генеалогія

[ред. | ред. код]
Луїджі Бурбон-Пармський
 
Марія Луїза Іспанська
 
Віктор Емануїл I
 
Марія Терезія Австрійська-Есте
 
Карл X
 
Марія Тереза Савойська
 
Франциск I
 
Марія Клементина Австрійська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карло II
 
 
 
 
 
Марія Терезія Савойська
 
 
 
 
 
Карл Беррійський
 
 
 
 
 
Кароліна Бурбон-Сицилійська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карло III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія-Луїза Французька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Маргарита
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ В неї був закоханий ерцгерцог Австрійський Леопольд Фердинанд, однак не зміг отримати дозвіл на шлюб.
  2. ↑ Палаццо Лоредано [1] [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.] (ісп.)
  3. ↑ Каплиця Сак-Карло у В'яреджо [2] [Архівовано 21 грудня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маргарита_Бурбон-Пармська&oldid=41877125