Марк Оже

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марк Оже
фр. Marc Augé
Ім'я при народженніфр. Marc Armand François Augé[1]
Народився2 вересня 1935(1935-09-02)[2][3][1]
Пуатьє[1]
Помер24 липня 2023(2023-07-24)[4][1] (87 років)
XIV округ Парижа, Париж, Франція[3][1]
Країна Франція
Діяльністьантрополог, етнолог, directeur d'études, викладач університету
Alma materВища нормальна школа
Галузьетнологія[5] і антропологія[5]
ЗакладВища школа соціальних наук[3]
ORSTOMd
Посадапрезидент[3]
Науковий керівникЖорж Баландьє
Аспіранти, докторантиStéphane Bretond
Harris Memel-Fotêd[6]
Michaelle Ascenciod[7]
ANNE VEGAd[8]
Maria Rosaria Pandolfid[9]
André Maryd[10]
Kali Argyriadisd[11]
Jean-Paul Colleynd[12]
Roberto Beneduced[13]
Clémentine Raineaud[14]
Marc Abélèsd[15]
У шлюбі зFrançoise Héritierd[16]
Нагороди
CMNS: Марк Оже у Вікісховищі

Марк Оже (фр. Marc Augé; 2 вересня 1935, Пуатьє — 24 липня 2023, там само) — французький антрополог, етнолог та соціолог, відомий створенням поняття феномену місць проблематичних або «не-місць», позбавлених властивостей, які й людину прирікають на аналогічне зречення власної тотожності.[17]

У есе та ідноіменній книзі «Не-місця: Введення в антропологію супермодерності» (1995) Марк Оже впровадив поняття «не-місце» для позначення просторів, де стерті стосунки, історія та ідентичність. Прикладами не-місця можуть бути автомагістраль, готельний номер, аеропорт або супермаркет.[18] Значна частина творів Оже присвячена глобалізації, а його робота про глобальний модернізм внесла свій внесок у дослідження концепції мобільності.[19][20] Він досліджує філософський потенціал антропології «не-місць».

Біографія

[ред. | ред. код]

1963—1964: професор літератури в ліцеї Поля Валері.

1964—1970: магістр наукових досліджень, потім директор науково-дослідної роботи (1968) в ORSTOM.

1970—1976: заступник директора з досліджень в Ecole des Hautes Etudes en Sciences Sociales.

З 1976 р. директор з досліджень в Ecole des Hautes Etudes en Sciences Sociales.

1985—1995:- президент Школи передових досліджень соціальних наук.

Кар'єру Марка Оже можна розділити на три етапи, що відображають зміни як у його географічному фокусі, так і в теоретичному розвитку: ранній (Африканський), середній (Європейський) і пізній (Глобальний). Ці послідовні етапи не передбачають розширення інтересу чи фокусу як такого, а скоріше розробку теоретичного апарату, здатного задовольнити вимоги зростаючого переконання, що локальне більше не можна розуміти інакше як частину складного глобального цілого.

Сьогодні він продовжує багато подорожувати та читати лекції за кордоном, зокрема в Європі та Америці.

Праці

[ред. | ред. код]

Здобув велику репутацію в антропологічній сфері завдяки своїм польовим дослідженням у Кот-д'Івуарі та Того щодо хвороб, смерті та релігійних систем, які потім кодифіковано в його перших трьох есеях:

  • Le Rivage alladian (1969)
  • Théorie des pouvoirs et idéologie, (1975)
  • Pouvoirs de vie, pouvoirs de mort (1977)

Згодом перейшов до «антропології повсякденного життя», яка знайшла привілейоване поле аналізу в сучасних просторах (торгові центри, готелі та в загальному сенсі всі топографічні простори, в яких домінував активний транзит та масове споживання). відсутністю історії, ідентичності, стосунків. На основі цього він розробив теорію «не-місць» як відчужених і декультуралізованих просторів, які концептуально лежать на протилежній крайності «антропологічного місця», теорії, яка знайшла своє найкраще вираження в його найвідоміших роботах:  

  • Un ethnologue dans le métro (1985)
  • Non-lieux: Introduction to une anthropologie de la surmodernité (1992).

Серед інших його робіт слід згадати Le temps en ruines (2003) та La mere d'Arthur (2005).

Всебічний мислитель, його ретельний аналіз сучасного світу у L'anthropologie (2004) інколи залишав простір для роздумів про цінності деяких аспектів сьогодні застарілої людської практики:

  • Eloge de la bicyclette (2008), або плинних і дуже особистих текстів, таких як Casablanca (2007) у якому низка кінозображень знову «підключає» автора до потоку емоцій і спогадів про минуле та спонукає його до дослідження особливих механізмів пам'яті.

У есеї Le métro revisité (2008) він повернувся, щоб розмірковувати, більше ніж через двадцять років після Un ethnologue dans le métro, про паризьке метро як привілейоване місце для дослідження сучасності, перебуваючи в Où est passé l'avenir (2008) засудив у філософських і політичних термінах ризик «домінування сьогодення», якє з'єднує всі часові глибини та експропріює сучасне суспільство, його історію та майбутнє, а в Pour une anthropologie de la mobilité (2009) досліджував концепцію кордону, щоб спробувати зрозуміти протиріччя сучасної історії. Серед його пізніших робіт слід назвати: інтелектуальну автобіографію La vie en double (2010); Journal d'un SDF. Ethnofiction (2011); Les nouvelles peurs (2013), короткий нарис, у якому аналізуються страхи Заходу та висвітлюються можливі розвитки цього загального нездужання; L'anthropologue et le monde global (2013), текст про парадоксальні наслідки глобалізації; Une ethnologie de soi. Le temps sans âge (2014), роздуми про необхідність заснування етнології індивідуального життя на основі суб'єктивності; короткий нарис Eloge du bistrot parisien (2015); rendere tempo. Un'utopia dell'educazione. Conversazione con Filippo La Porta, e Le tre parole che cambiarono il mondo (2016), нешаноблива рефлексія на сакральне; есей Qui donc est l'autre (2017); Ressuscité! (2019).[1]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Fichier des personnes décédées mirror
  2. ↑ http://www.culturecommunication.gouv.fr/Politiques-ministerielles/Patrimoine-ethnologique/Audiovisuel/Collection-L-ethnologie-en-heritage/Marc-AUGE
  3. ↑ а б в г https://www.lemonde.fr/disparitions/article/2023/07/26/la-mort-de-marc-auge-anthropologue-des-non-lieux-contemporains_6183534_3382.html
  4. ↑ https://www.ehess.fr/fr/hommage/hommage-marc-aug%C3%A9
  5. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  6. ↑ https://www.theses.fr/1988EHES0022
  7. ↑ https://www.theses.fr/1994EHES0105
  8. ↑ https://www.theses.fr/1995EHES0017
  9. ↑ https://www.theses.fr/1993EHES0063
  10. ↑ https://www.theses.fr/1992EHES0030
  11. ↑ https://www.theses.fr/1997EHES0124
  12. ↑ https://www.theses.fr/1996EHES0077
  13. ↑ https://www.theses.fr/2000EHES0044
  14. ↑ https://www.theses.fr/2001EHES0047
  15. ↑ Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
  16. ↑ https://www.psychologies.com/Planete/Vivre-Ensemble/Interviews/Francoise-Heritier-Les-femmes-ne-sont-pas-vues-comme-des-sujets-de-droit-mais-comme-des-objets
  17. ↑ Поліщук, Ярослав (2018). Гібридна топографія. Місця й не-місця в сучасній українській літературі. Книги-XXI. с. 272. ISBN 978-617-614-208-9.
  18. ↑ Cresswell, Tim (2004). Place, A Short Introduction. Short Introductions to Geography. Т. 3. Wiley. ISBN 9781405106726.
  19. ↑ Adey, Peter (2006). If Mobility is Everything Then it is Nothing: Towards a Relational Politics of (Im)mobilities. Mobilities. 1: 75—94. doi:10.1080/17450100500489080.
  20. ↑ Adey, Peter (August 2004). Surveillance at the Airport: Surveilling Mobility/Mobilising Surveillance. Environment and Planning A: Economy and Space. 36: 1365—1380. doi:10.1068/a36159.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марк_Оже&oldid=41433118