Марія Манчині
| Марія Манчині | |
|---|---|
| фр. Marie Mancini | |
.png) | |
| Народилася |
28 серпня 1639[2][1] Рим, Папська держава[1] |
| Померла |
8 травня 1715[1] (75 років) Піза, Тоскана, Італія[1] |
| Країна |
 Франція |
| Діяльність | авторка щоденника |
| Галузь | мемуарна літератураd[3] |
| Знання мов | італійська[4][5] |
| Суспільний стан | шляхтич[d][3][3][…] |
| Рід | Mancini familyd |
| Батько | Michele Lorenzo Mancinid[2] |
| Мати | Girolama Mazzarinid |
| Брати, сестри | Олімпія Манчині, Гортензія Манчині, Laura Mancinid, Marie Anne Mancinid, Paul Mancinid, Philippe Jules Mancinid і Alphonse Mancinid |
| У шлюбі з | Lorenzo Onofrio Colonnad |
| Діти | Filippo II Colonnad |
 | |
Марі́я Манчи́ні (італ. Maria Mancini, фр. Marie Mancini; 28 серпня 1639, Рим — 8 травня 1715, Піза) — французька аристократка італійського походження, княгиня, фаворитка французького короля Людовика XIV, автор мемуарів.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походила зі шляхетського італійського роду Манчині. Третя донька барона Мікеле Лоренцо Манчині та Жероніми Мазарині (сестри кардинала Джуліо Мазаріні). Народилася 1639 року в Римі. Після смерті батька у 1650 році разом з матір'ю та сестрами перебралася до Франції. Тут стала однією з улюблених небог Мазаріні, отримавши разом з сестрами прізвисько мазареток. До 1652 року навчалася в монастирі.
У 1655 році була представлена французькому двору в Луврі. 1658 року стала коханкою і офіційною фавориткою короля Людовика XIV, змінивши свою старшу сестру Олімпію. Марія мала на свого коханця позитивний вплив, завдяки чому король став цікавитися літературою і поступово віддалятися від своєї матері, Анни Австрійської і самого Мазаріні. Марія і Людовик збиралися одружитися, проте королева-мати і кардинал були рішуче проти — незважаючи на те, що король благав про дозвіл, стоячи на колінах. Цей любовний зв'язок припинився лише після заручення Людовика XIV з іспанською інфантою Марією Терезією. Саму Марію було відправлено до абатства Нотр-Дамм де Лі. Останній раз бачилася з королем 1659 року.
У 1661 році вийшла заміж за князя Лоренцо Онофріо Колонна, великого коннетабля Неаполя. Спочатку подружжя мешкало у Мілані, чоловік піклувався про Марію, в яку був закоханий. 1665 року запропонувала чоловікові мешкати окремо. Сама Марія пояснювала це небажання піддавати своє життя небезпеці через можливу нову вагітність. Другою причиною стали зради чоловіка й народження у нього позашлюбної доньки.
Перебирається до Риму. Звідси разом з сестрою Гортензією переїздить до Франції. Потім подорожує Європою. Після смерті чоловіка 1689 року повертається до Італії. Померла 1715 року в Пізі.
Творчість[ред. | ред. код]
Була автором «Мемуарів», події яких довела до 1677 року. Їх основу становлять стосунки з королем та чоловіком. Надруковано 1678 року в Лейдені (Голландська республіка).
Родина[ред. | ред. код]
Чоловік — Лоренцо, син Маркантоніо V Колонна, князя Паліано.
Діти:
- Філіппо (1663—1714), герцог і князь Паліано
- Маркантоніо (1664—1715)
- Карло (1665—1739), кардинал
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Simone Bertière, Les Femmes du Roi Soleil, Paris, Éditions de Fallois, 1998, (ISBN 2877063275)
- Benedetta Craveri, Amanti e regine. Il potere delle donne, Milano, Adelphi, 2008, ISBN 978-88-459-2302-9.
- Emile Ducharlet, La ballade de Marie Mancini, suivi de Marie Mancini, itinéraire d'un impossible amour, Les Amis de la Lucarne ovale, 2018 (ISBN 978-2-914648-23-3)
|
