Морська 38 см гармата SK C/34
| Морська 38 см гармата SK C/34 | |
|---|---|
 38 см башта батареї Вара, Крістіансанн, Норвегія | |
| Тип | Корабельна артилерія, залізнична артилерія та берегова оборона |
| Походження |  Третій Рейх |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1940—1945 |
| Оператори | Третій Рейх |
| Війни | Друга світова війна |
| Історія виробництва | |
| Розробник | Крупп |
| Розроблено | 1936—1939 |
| Виробник | Крупп |
| Характеристики | |
| Вага | 111 тонн |
| Довжина | 19,63 м |
| Довжина ствола | 18,405 м |
| Калібр | 380 мм |
| Казенник | горизонтальний ковзний блок |
| Відбій | гідро-пневматичний |
| Підвищення | від -5,5° до +30° |
| Траверс | від 360° |
| Темп вогню | 2,5 постріли за хвилину |
| Дульна швидкість | 820 м/с |
| Дальність вогню | |
| Ефективна | 36,5 км снарядом вагою 800 кг при куті підвищення 30°. |
| Система живлення | окреме, гільзове заряджання |
Морська 38 см гармата SK C/34 у Вікісховищі | |
Морська гармата 38 см SK C/34[Вн 1] була розроблена в Німеччині у другій половині 1930-х років. Нею озброювалися кораблі класу Бісмарк, крім того планувалося встановити її на лінійні крейсери клас О і переозброїти лінкори класу Шарнгорст. Шість двогарматних установок було продано до Радянського Союзу, ще їх планували встановили на лінійні крейсери класу Кронштадт, проте їх туди так і не доставили. Запасні гармати використовували у береговій артилерії у Данії, Норвегії та Франції. Одна гармата до сих пір знаходиться біля фортеці Мівіг за Крістіансандом.
В гарматі використовували стандартну німецьку систему заряджання, де базовий заряд знаходився у металічній гільзі та доповнювався іншим у шовковій сумці. Обидва заряди заряджали разом.
Основний заряд: 38 см HuelsKart34 -GefLdG- 108 кг (238 фунт) RPC 38 (16/7)
Додатковий заряд: 38 см VorKart34 -GefLdG- 104 кг (229 фунт) RPC 38 (16/7)
З гарматою 38 см SK C/34 використовували чотири типи снарядів, хоча Siegfried-Granate можна було використовувати лише в береговій артилерії. Майже на 40 відсотків легшим снарядом стріляли зі зменшеним зарядом зі швидкістю 920 м/с на відстань 40 км. З повним зарядом його швидкість становила 1050 м/с, а відстань стрільби 55,7 км.[2]
| Снаряд | Вага | Повна вага | Дулова швидкість | Відстань |
|---|---|---|---|---|
| ОФ снаряд з балістичним ковпачком та носовим детонатором(38 см Spgr. L/4.6 m Kz (m.Hb) | 800 кг (1 800 фунт) | Невідомо | 820 м/с (2 700 фут/с) | 35,6 км (22,1 миля) при 30° |
| ОД снаряд з балістичним ковпачком та донним детонатором(38 см Spgr L/4.5 Bdz (m.Hb)) | 800 кг (1 800 фунт) | Невідомо | 820 м/с (2 700 фут/с) | 35,6 км (22,1 миля) при 30° |
| ББ снаряд з балістичним ковпачком і донним детонатором (Psgr L/4.4 BdZ (m.Hb)) | 800 кг (1 800 фунт) | Невідомо | 820 м/с (2 700 фут/с) | 35,6 км (22,1 миля) при 30° |
| ОФ снаряд з носовим і донним детонаторами та балістичним ковпачком (Si-Gr L/4.5 Bdz u. Kz (m.Hb)) (легкий заряд) | 495 кг (1 091 фунт) | 69 кг (152 фунт) TNT | 920 м/с (3 000 фут/с) | 40,0 км (24,9 миля) |
| ОФ снаряд з носовим і донним детонаторами та балістичним ковпачком (Si-Gr L/4.5 Bdz u. Kz (m.Hb)) (повний заряд) | 495 кг (1 091 фунт) | 69 кг (152 фунт) TNT | 1 050 м/с (3 400 фут/с) | 55,7 км (34,6 миля) |
За даними Круппа це 38 см гармата S.K.C/34 e WA52-453(e). У башту Drh.L. C/34e встановлювалося по дві таких гармати з кутами підвищення від -5° 30' до +30°.[3] Кожна гармата мала власну люльку, на відстані в 3,5 м одна від одної, але зазвичай вони були поєднані. Загалом башта мала гідравлічне живлення, але тренувальні механізми, допоміжні механізми підвищення, допоміжні підйомники і деякі навантажувальні механізми мали електричне живлення. Вага башти становила від 1048 тонн до 1056 тонн,[4] вона спиралася на кулькові підшипники на погоні діаметром 8,75 м, гармати могли підніматися зі швидкістю 6° за секунду, а обертатися по траверсу зі швидкістю 5.4° за секунду. Гармати заряджалися під кутом +2.5° і мали телескопічний досилач з ланцюговою передачею. Відповідно до німецьких інструкцій швидкість заряджання повинна була складати 2,5 снаряди за хвилину. Під час випробувального періоду у Балтійському морі AVKS звітували про швидкість заряджання в 3,125 снаряди за хвилину.[5] В бойових умовах на Бісмарку, під час бою з HMS Hood та Prince of Wales, швидкість заряджання становила один снаряд за хвилину.[6]
| розташування | товщина | розташування | товщина |
|---|---|---|---|
| лоб | 36 см (14 дюйм) | лоб і корма скошеного даху | 18 см (7,1 дюйм) |
| борти | 22 см (8,7 дюйм) | борти скошеного даху | 15 см (5,9 дюйм) |
| корма | 32 см (13 дюйм) | плаский дах | 13 см (5,1 дюйм) |
Шістнадцять гармат було встановлено на «Бісмарк» та «Тірпіц», а шість було замовлено для Гнейзенау для переозброєння в 1942. Шість мали встановити на лінійні крейсери класу О, але не відомо чи були вони побудовані. Шість установок з дванадцятьма гарматами були продані Радянському Союзу, який планував озброїти ними лінійні крейсери класу «Кронштадт», але їх не отримав. Надлишкові гармати використали у якості берегової артилерії.
Під час ремонту після операції Тангстен, морські 38 см гармати SK C/34 лінкора «Тірпіц» класу Бісмарк були модифіковані для ведення вогню по літакам. Гармати отримали спеціальні 38 см снаряди для ведення загороджувального зенітного вогню.[7] Снаряди були схожі на японські снаряди San Shiki якими стріляли лінкори типу «Ямато» та інші. Тірпіц стріляв по літакам Королівської флотської авіації з головних гармат в операціях Пленет, Браун, Кіготь Тигра, Маскот та Гудвуд. У операціях Параван, Обвіейт та Катехіз 38 см осколкові снаряди «Тірпіца» виявилися не ефективними проти висотних бомбардувальників Королівських ВПС.
Для використання у береговій артилерії ці гармати отримали більші камори для використання зарядів для далекобійних снарядів Siegfried.[8][9] Гендер і Чемберлен зазначають вагу цих гармат лише в 105,3 тонни, з можливим урахування ваги нової камори.[10] Гармати встановлювали у одногарматні башти Bettungsschiessgerüst (вогнева платформа) C/39. Максимальний кут підвищення становив 60°, а траверс 360°, залежно від розташування. Установка C/39 мала два відсіки; у верхньому знаходилася гармата і механізм заряджання, а у нижньому артилерійські підйомники, мотори подачі снарядів та мотори підвищення гармат і обертання башти. Башта мала власне живлення і підземні артилерійські погреби.[11] Зазвичай її встановлювали на бетонних барбетах, маючи захист лише з власної броні, але Гітлер вважав цей захист не надійним, а тому установка (батарея Тодт) на Кап-Гріз-Нез у Па-де-Кале поблизу Вімере отримала бетонний каземат з товщиною стінок 3,5 метри. Це знизило можливість наведення гармати у горизонтальній площині до кута в 120°.[12] Інші установки C/39 були встановлені в фортеці Гансгольм у Данії та в фортеці Вара в Крістіансанн, Норвегія.
Чотири башти Drh LC/34, три з яких призначалися для Гнейзенау і одна закінчена для Радянського Союзу, були модифіковані для наземної служби. Їх планували встановити в Пемполі, Бретань та на Кап-де-ла-Аг на опівострові Котантен, but construction never actually began.[13] Побудова двох башт у Блааванд-Оксбі, Данія тривала до кінця війни.[14][15]
Деякі гармати використовувалися у якості залізничних 38 см гармат Siegfried K (E), одну з них захопили американці під час операції «Драгун» в 1944.[16]
- Гармата 380 мм/45 Modèle 1935 : Французький еквівалент
- Гармата 381 мм / 50 Model 1934 : Італійський еквівалент
- Виноски
- ↑ SK - Schnelladekanone (швидкозарядна гармата); C - Construktionsjahr (рік розробки)
- Цитати
- ↑ M.Dv.Nr.185 p. 6
- ↑ Hogg, pp. 242-3
- ↑ Bauvorschrift fuer den Schiffskoerper p. 64 SI 48
- ↑ Bauvorschrift fuer den Schiffskoerper p. 52 SI 33
- ↑ AVKS-700 Schlußbericht p. 19 Hauptaufzuege
- ↑ Campbell, pp. 229-30
- ↑ Garzke & Dulin, с. 267.
- ↑ http://www.navweaps.com/Weapons/WNGER_15-52_skc34.htm [Архівовано 2011-08-06 у Wayback Machine.] Chamber volume increased from 19,467 in3 (319 dm3) to 22,072 in3 (361.7 dm3), rifling length reduced from 629.2 in. (15.982 m) to 620 in (15.748 m)
- ↑ Campbell, p. 229
- ↑ Gander and Chamberlain, p. 272
- ↑ Hogg, p. 242
- ↑ Gander and Chamberlain, p. 256
- ↑ Gander and Chamberlain, p. 259
- ↑ Germany 38 cm/52 (14.96") SK C/34. 2 квітня 2009. Архів оригіналу за 17 April 2009. Процитовано 27 квітня 2009.
- ↑ Rolf, Rudi (1998). Der Atlantikwall: Bauten der deutschen Küstenbefestigungen 1940–1945. Osnabrück: Biblio. с. 315. ISBN 3-7648-2469-7.
- ↑ François, p. 75
- Krupp datasheet 38 cm S.K.C/34 WA52-444
- Krupp datasheet 38 cm S.K.C/34 e WA52-453(e)
- Bauvorschrift fuer den Schiffskoerper der Schlachtschiffe "F" und "G" ("Ersatz Hannover" und "Ersatz Schleswig-Holstein") O.K.M Archiv K I Nr. 20 Berlin, den 16.November 1936
- M.Dv.Nr.185, Heft 2, Abmessungen, Gewichte, Raumbedarf der Munition und ihrer Packgefäße
- Unterlagen und Richtlinien zur Bestimmung der Hauptkampfentfernung und der Geschoßwahl Heft a Textband
- Unterlagen und Richtlinien zur Bestimmung der Hauptkampfentfernung und der Geschoßwahl Heft h Eigene Durchschlagsangaben für Schlachtschiffe Bismarck, Tirpitz und Beispiele (G.Kdos 100)
- AVKS-700 Schlußbericht vom 31.05.1941, AVKS Erprobungen auf Schlachtschiff Bismarck
- Campbell, John. Naval Weapons of World War Two. London: Conway Maritime Press, 2002 ISBN 0-87021-459-4
- François, Guy. Eisenbahnartillerie: Histoire de l'artillerie lourd sur voie ferrée allemande des origines à 1945. Paris: Editions Histoire et Fortifications, 2006
- Gander, Terry and Chamberlain, Peter. Weapons of the Third Reich: An Encyclopedic Survey of All Small Arms, Artillery and Special Weapons of the German Land Forces 1939–1945. New York: Doubleday, 1979 ISBN 0-385-15090-3
- Gröner, Erich (1990). German Warships: 1815–1945. Annapolis: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-790-9.
- Hogg, Ian V. German Artillery of World War Two. 2nd corrected edition. Mechanicsville, PA: Stackpole Books, 1997 ISBN 1-85367-480-X
- page from Nav weapons.com [Архівовано 14 серпня 2011 у WebCite]
- Hanstholm Museum