Операція «Тангстен»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Операція «Тангстен»
Друга світова війна
HMS Furious armourer with bomb message April 1944 IWM A 22640.jpg Матрос пише повідомлення на одній з бомб для «Тірпіца»
Дата 3 квітня 1944
Місце Норвегія
Результат знищити «Тірпіц» не вдалося
Противники
Велика Британія Велика Британія Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
Велика БританіяГенрі Мур Третій РейхГанс Маєр
Сили сторін
40 палубних бомбардувальників 1 лінкор, зенітні батареї і кораблі
Військові втрати
9 пілотів загинули, 4 літаки втрачено 123 загинули, 329 поранені, 1 лінкор і 5 інших суден пошкоджені

Операція «Тангстен» (англ. tungsten — вольфрам) — атака палубною авіацією королівського військово-морського флоту Великої Британії німецького лінкора «Тірпіц», здійснена 3 квітня 1944 року в ході Другої світової війни. Основною метою операції було знищення або виведення з ладу лінкора, що знаходився на базі в Норвегії, перш ніж він знову прийде до ладу після ремонту.

Британське командування побоювалося, що відремонтований лінкор знову стане загрозою стратегічно важливим арктичним конвоям, які доставляли вантажі в Радянський Союз. Знищення лінкора дозволило б звільнити кілька важких бойових кораблів, що дислокувалися у Північному морі для протидії «Тірпіц». 30 березня 1944 року, після чотирьох місяців підготовки до операції, британський флот метрополії попрямував до берегів Норвегії. 3 квітня літаки з п'яти авіаносців завдали удару по «Тірпіцу». Британські льотчики зустріли серйозний опір німців. П'ятнадцять авіабомб вразили лінкор, кулеметний вогонь винищувачів завдав важких втрат гарматним розрахунками. Втрати британців склали чотири літаки, дев'ять льотчиків загинули.

Збиток, заподіяний «Тірпіцу», виявився недостатнім для того, щоб знищити корабель або надовго вивести його з ладу, проте 122 німецьких моряків було вбито, 316 — поранено. Німеччина вирішила відремонтувати корабель, роботи були завершені до середини липня. З квітня по серпень 1944 року Велика Британія провела кілька нових нальотів палубної авіації, з яких жоден не увінчався успіхом. Тільки наприкінці 1944 року «Тірпіц» був потоплений важкими бомбардувальниками королівських ВПС.

Попередні події[ред.ред. код]

«Тірпіц» коло берегів Норвегії

Загроза «Тірпіца» зробила сильний вплив на військово-морську стратегію Великої Британії під час Другої світової війни. Німецьке командування відправило «Тірпіц» в норвезькі води для стримування вторгнення військ антигітлерівської коаліції в Норвегію, а також атак на арктичні конвої в СРСР[1]. Ці конвої здійснювали доставку значної кількості військового обладнання і різних матеріалів з портів у Великої Британії та Ісландії і часто піддавалися нападу німецьких військово-повітряних і військово-морських сил, розташованих у Норвегії[2]. «Тірпіц» прибув до Норвегії в січні 1942 року і став базуватися в одному з фіордів[3]. Поки лінкор знаходився в боєздатному стані, союзники змушені були тримати в цьому районі кілька потужних військових кораблів для захисту від можливої атаки на конвої в Радянський Союз[4][5].

Велика Британія кілька разів намагалася знищити «Тірпіц» протягом 1942 і 1943 років. Коли 6 березня 1942 лінкор вийшов на перехоплення конвою PQ-12 зі стратегічними вантажами та військовою технікою зі США, Канади і Великої Британії, авіаносець типу «Ілластрієс» королівського флоту Великої Британії «HMS Victorious», який становив частину ескорту конвою, спробував атакувати його за допомогою торпедоносців. Літаки випустили двадцять торпед, але жодна не досягла мети[6]. Кілька разів у 1942 і 1943 роках бомбардувальники королівських військово-повітряних сил Великої Британії і військово-повітряні сили СРСР намагалися атакувати «Тірпіц», але безуспішно[7]. 23 вересня 1943 року двом англійським підводним човнам типу X вдалося подолати оборону лінкора під час стоянки і розмістити вибухівку під ним. Цей напад завдав значної шкоди «Тірпіц», позбавивши його боєздатності на шість місяців[8].

Ремонт «Тірпіца» був проведений на місці, так як транспортування пошкодженого корабля до Німеччини вважалося занадто ризикованим заходом. Замість цього необхідне для ремонту обладнання та робітники були надіслані з Німеччини[9]. У ніч на 11 лютого 1944 року 15 радянських літаків атакували лінкор, але не змогли завдати йому шкоди[10]. До 17 березня відновлення озброєння, машинного відсіку і корпусу було завершено, проте залишилося кілька складних другорядних завдань[11]. У той час поки «Тірпіц» був на ремонті, 26 грудня силами британського флоту під час битви біля мису Нордкап був потоплений єдиний діючий німецький лінкор «Шарнхорст»[12]. Після цієї перемоги ВМФ Великої Британії змогли передислокувати лінкори, задіяні до цього для прикриття північних морських конвоїв[13]. На цьому етапі війни у союзників також було багато протичовнових і зенітних ескортних кораблів, які можна було використовувати для захисту арктичних конвоїв. Німецьким підводним човнам у Норвезькому морі рідко вдавалося втекти від кораблів супроводу, у той час як конвойні кораблі рідко отримували значний збиток від подібних атак[14].

Британський уряд і флот знову повернулися до проблеми «Тірпіца» після того, як він став до ладу. Розвідка відстежувала хід робіт на лінкорі, використовуючи перехоплення німецьких радіопередач, фотографії з розвідувальних польотів, а також доповіді агентів у Норвегії[15]. Знову виникли побоювання, що лінкор буде атакувати морські конвої в Норвезькому морі або Атлантичному океані. Необхідність враховувати цю потенційну загрозу відволікла частину військових кораблів, необхідних для підтримки запланованої Нормандської операції[16]. У результаті наприкінці 1943 року було прийнято рішення продовжити спроби потопити лінкор[17].

Незважаючи на побоювання союзників, «Тірпіц» представляв лише обмежену небезпеку. З кінця 1943 року лінкор не міг вийти в море для тренування екіпажу у зв'язку із загрозою атаки британського флоту і дефіцитом палива. Це також означало, що німці були не в змозі переміщувати лінкор між укріпленнями в Норвегії, щоб ускладнити його виявлення і знищення[18].

Підготовка до операції[ред.ред. код]

Фотографія «Тірпіца» у затоці Кофьорден, зроблена британською повітряною розвідкою

Вибір способів атаки «Тірпіца» був небагатий. Повторна атака мінісубмаринами була визнана неможливою, оскільки з перехоплених радіопередач і донесень агентів випливало, що німці значно посилили протичовнову і протидиверсійну оборону лінкора. Також було посилено повітряне патрулювання району[11]. Начальник бомбардувального командування королівських ВПС маршал Артур Гарріс відмовився провести наліт важкими бомбардувальниками, оскільки Кофьорден був поза ефективним радіусом дії, а ППО лінкора могла нанести літакам важких втрат[16]. Після того як ці два варіанти відпали, завдання було покладено на авіаносці флоту метрополії[11]. До цього часу флот мав у своєму розпорядженні два важкі авіаносці «HMS Furious» і «HMS Victorious», а також чотири ескортні авіаносці[19][20].

Планування операції почалося в грудні 1943 року. Командувач британським флотом метрополії віце-адмірал Брюс Фрезер не був упевнений в успіху і адміралу Ендрю Каннінгему довелося переконати його у зворотному[21]. Фрезер призначив відповідальним за планування і проведення рейду свого заступника віце-адмірала Генрі Мура[19][21]. Операцію назвали «Трастфул» (англ. «Thrustful»), проте пізніше перейменували в «Тангстен» (англ. «Tungsten»). За планом «Тірпіц» повинен був бути атакований в середині березня 1944 року, незадовго до передбачуваного терміну завершення ремонту лінкора[19]. Однак дату довелося перенести на два тижні через затримки, пов'язані з установкою на «HMS Victorious» нових радарів[22]. Крім того, в лютому розглядалося питання про скасування операції, оскільки «HMS Victorious» був необхідний в Індійському океані для дій проти Японії. Як тимчасову заміну ВМС США тимчасово передали східному британському флоту авіаносець «USS Saratoga» і тим самим вивільнили «HMS Victorious» для дій у Північному морі[23].

Основний план рейду включав дві хвилі атакуючих бомбардувальників «Fairey Barracuda» повітряних сил флоту Великої Британії. Кожна хвиля складалася з 21 атакуючих бомбардувальника і 40 винищувачів супроводу. Палубні винищувачі «Chance Vought F4U Corsair» з авіаносця «HMS Victorious» повинні були забезпечити захист від німецьких літаків, в той час як винищувачі-бомбардувальники «Grumman F4F Wildcat» і винищувачі «Grumman F6F Hellcat» з авіаносця «HMS Furious» і ескортних авіаносців «HMS Emperor», «HMS Pursuer» та «HMS Searcher» повинні були придушити зенітні батареї на березі і на самому лінкорі. Крім цього, літаки з авіаносця «HMS Furious» і ескортного авіаносця «HMS Fencer» повинні були забезпечити протиповітряну і протичовнову оборону британських кораблів[24]. Попередні бомбардування не змогли пробити товсту палубну броню лінкора, тому було вирішено використовувати нові 730-кілограмові бронебійні авіабомби, які повинні були пробити хоча б перший шар броні «Тірпіца» при скиданні з висоти 1100 метрів і вище. Збиток, заподіяний такими бомбами, мав вивести корабель з ладу. Крім того, дев'ять «барракуд» оснастили 1600-фунтовими бомбами, а ще 22 машини несли по три 500-фунтових напівбронебійних бомби, здатних вразити легкоброньовані верхні палуби при скиданні з висоти 2000 футів (610 м). Решта десять «барракуд» озброїли 600-фунтовими фугасними бомбами, а також глибинними бомбами, призначеними для ураження екіпажу і підводних конструкцій при вибуху їх у воді поблизу корпусу корабля[22]. Фугасні авіабомби повинні були бути скинуті на «Тірпіц» першими, оскільки очікувалося, що вони зможуть вивести з ладу частину знарядь ППО, після чого піде основна атака.

Затока Ерібол[en] в північній Шотландії, де проходили навчання британських пілотів перед операцією

У лютому 1944 року підрозділи, обрані для участі в операції, приступили до інтенсивних тренувань. Більшість льотчиків не мали необхідного досвіду. За оцінкою командира «HMS Victorious», 85 % його льотного складу раніше не брали участь у морських операціях[25]. Місцем проведення тренувальних вильотів було обрано затоку Ерібол на півночі Шотландії, як і Кофьорден оточений крутими пагорбами. Літаки злітали з бази морської авіації RNAS Hatston на Оркнейських островах й у польоті відпрацьовували тактику маневрування та ухилення від зенітних гармат[21]. Королівський флот використовував дані розвідки про оборону Кофьордена, щоб зробити тренування максимально схожими на майбутні бойові дії, льотчики були добре поінформовані про розташування німецьких позицій[26]. На острові в центрі затоки був створений майданчик розміром з лінкор, що служив мішенню для скидання бомб[27].

Авіаносець «HMS Victorious»

У період підготовки операції союзники продовжили спостереження за «Тірпіцом». Наприкінці лютого ескортний авіаносець «HMS Chaser» доставив в радянську Ваєнгу фотоаналітиків і наземний персонал спеціального підрозділу королівських військово-повітряних сил Великої Британії. Крім людей, у Ваєнгу прибули три фоторозвідника Supermarine Spitfire і морський патрульний бомбардувальник Consolidated PBY Catalina. 12 і 13 березня «спітфаєри» кілька разів облетіли Кофьорден і зробили докладні фотографії «Тірпіца» та прилеглих зенітних батарей, які потім були доставлені до Великої Британії. Німці зафіксували польоти «спітфаєрів», але не вжили заходів щодо посилення оборони району чи приведенню його захисту в стан підвищеної бойової готовності[28]. 16 березня вісім британських, голландських і норвезьких підводних човнів зайняли позиції біля узбережжя Норвегії після радіоперехоплення німецького повідомлення, з якого випливало, що «Тірпіц» готується вийти з Кофьордена, щоб завершити ремонт в Німеччині. Ще вісім британських і голландських підводних човнів були спрямовані 18 березня. Однак через два дні стало ясно, що «Тірпіц» нікуди не йде і підводні човни були відкликані[29]. 21 березня британська розвідка попередила Адміралтейство про те, що німці вирішили перерізати потік поставок в Радянський Союз і можуть направити «Тірпіц» атакувати будь-який морський конвой, що не супроводжуваний великими бойовими кораблями. Фрезер доручив забезпечити надійний захист наступного конвою[30].

Остаточно рішення про проведення операції було прийнято в середині березня на основі даних радіоперехоплення, які вказували на те, що «Тірпіц» практично відновлений і готовий до бою[19]. Через затримку операції вихід у море ударного з'єднання збігся з відправленням конвою JW 58[en], що прямував до СРСР. Британське командування сподівалося, що у разі виявлення британських кораблів німцями, противник вважатиме їх охороною конвою[31]. 28 березня на полігоні в затоці Ерібол[en] в Північній Шотландії була проведена остання повномасштабна репетиція[32]. З 1 квітня Адміралтейство отримувало погодинні погодні звіти від норвезької розвідувальної служби в місті Алта, недалеко від Кофьордена[33].

Сили противників[ред.ред. код]

Королівський флот зібрав значні сили. Основною ударною силою були два крила палубних торпедоносців і пікіруючих бомбардувальників «Fairey Barracuda»: 8-е авіакрило складалося з 827-ї і 830-ї ескадрильї морської авіації, 52-е авіакрило — з 829-ї і 831-ї ескадрильї морської авіації. Зазвичай 8-е авіакрило базувалося на авіаносці «HMS Furious», а 52-е авіакрило — на «HMS Victorious». Для забезпечення кращої взаємодії між екіпажами та ескадрильями Генрі Мур наказав розмістити одну ескадрилью з кожного авіакрила на іншому авіаносці[27].

Кораблі, виділені для операції, спочатку були поділені на дві групи. Першою групою командував особисто віце-адмірал Брюс Фрезер з лінкора «HMS Duke of York». Також в цю групу входили авіаносець «HMS Victorious», лінкор «HMS Anson», легкий крейсер і п'ять есмінців. Другою групою командував контр-адмірал Артур Біссет. До складу другої групи входили авіаносець «HMS Furious», чотири ескортних авіаносця, п'ять есмінців і два танкери. Планувалося, що перша група буде супроводжувати конвой, а друга відправиться безпосередньо до місця зустрічі біля берегів Норвегії. 3 квітня до другої групи приєднається перша, а на наступний день буде здійснена атака[31][34].

Якірну стоянку «Тірпіца» в Кофьордені захищали зенітні батареї і німецька винищувальна авіація. Поблизу лінкора були розгорнуті чотири батареї важких зенітних гармат і сім батарей малокаліберних гармат. Крім них захист від повітряних атак забезпечували кораблі ППО і есмінці, пришвартовані поблизу лінкора[35]. Власну ППО лінкора забезпечували 68 зенітних гармат[36]. Навколо місця стоянки лінкора було встановлено обладнання для створення димової завіси, яка мала б приховати «Тірпіц» під час нальоту ворожих літаків[37]. Німецькі військово-повітряні сили, люфтваффе, складали невелику кількість винищувачів, дислокованих на базах поблизу Кофьордена; їхні дії були сильно обмежені браком палива. Британська розвідка, однак, вважала, що у разі надзвичайної ситуації німці зможуть направити в цей район додаткові винищувачі[18]. Зазвичай німецькі літаки здійснювали за день три розвідувальних польоти над Північним Льодовитим океаном[37].

Проведення операції[ред.ред. код]

30 березня 1944 року, через три дні після відправлення конвою JW 58, перша група покинула базу флоту метрополії в Скапа-Флоу (Оркнейські острови)[25]. Друга група виступила трохи пізніше в той же день[31]. Конвой з 49 торгових кораблів охороняли 33 військові кораблі, в тому числі два ескортних авіаносці[38]. 30 березня конвой був виявлений німецьким розвідувальним літаком, після чого німці направили на перехоплення конвою всі підводні човни, що знаходилися в Норвезькому морі. Німецький розвідник не вжив спроб знайти основні сили охорони конвою. З 1 по 3 квітня 17 підводних човнів безуспішно атакували конвой. Жодне з союзницьких суден не було пошкоджено, в той час як кораблі супроводу знищили чотири підводні човни і збили шість німецьких літаків. 6 квітня конвой увійшов в Кольську затоку[25][39].

В результаті поєднання сприятливих факторів 1 квітня Фрезер вирішив зробити напад на добу раніше. Розшифровані радіоперехоплення німецьких повідомлень показали, що перевірка «Тірпіца» була відкладена до 3 квітня, і Фрезер сподівався, що напад цього дня дозволить застати лінкор далеко від його постійного добре захищеного місця швартування. Крім того, так як супровід конвою успішно відбивав всі атаки, і не було ніяких ознак того, що «Тірпіц» вийде у відкрите море, Фрезер вирішив, що першій групі більше не потрібно брати участь в супроводі. Погодні умови також були незвично сприятливими для Норвезького моря на початку весни і добре підходили для повітряних операцій. Після того як рішення про напад було прийнято, танкери і два есмінця відокремилися від другої групи і вирушили до точки за 480 кілометрів на північний захід від Кофьордена, де і залишилися для підтримки есмінців, у яких могло закінчитися паливо. Інша частина другої групи змінила курс і відправилася на з'єднання з першою, яке відбулося увечері 2 квітня. Після об'єднання «HMS Duke of York» з Фрезером на борту два есмінця відпливли на північний захід і зайняли позицію для перехоплення «Тірпіца», якби той спробував сховатися. Частина групи, що залишилася, висунулася до точки початку операції.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Bennett, 2012, с. 10
  2. Dear, 2005, с. 35
  3. Bennett, 2012, с. 10–11
  4. Bennett, 2012, с. 9
  5. Faulkner, 2012, с. 109
  6. Bishop, 2012, с. 78–83
  7. Bennett, 2012, с. 11
  8. Woodman, 2004, с. 340
  9. Zetterling, 2009, с. 251
  10. Bishop, 2012, с. 295
  11. а б в Zetterling, 2009, с. 265
  12. Zetterling, 2009, с. 264
  13. Hinsley, 1984, с. 269
  14. Dear, 2005, с. 38
  15. Bishop, 2012, с. 291–293
  16. а б Bishop, 2012, с. 294
  17. Zetterling, 2009, с. 266-267
  18. а б Bennett, 2012, с. 14
  19. а б в г Zetterling, 2009, с. 267
  20. Bishop, 2012, с. 296–297
  21. а б в Bishop, 2012, с. 297
  22. а б Bishop, 2012, с. 299
  23. Hinsley, 1984, с. 271
  24. Bishop, 2012, с. 295-298
  25. а б в Bishop, 2012, с. 300
  26. Hinsley, 1984, с. 273-274
  27. а б Bishop, 2012, с. 298
  28. Roskill, 1960, с. 274
  29. Rohwer, 2005, с. 311
  30. Hinsley, 1984, с. 273
  31. а б в Zetterling, 2009, с. 268
  32. Brown, 1977, с. 33
  33. Rørholt, 1990, с. 254
  34. Bishop, 2012, с. 299-300
  35. Bennett, 2012, с. 151
  36. Barnett, 2000, с. 275
  37. а б Bennett, 2012, с. 135
  38. Blair, 2000, с. 516
  39. Blair, 2000, с. 516-517