Портал:Музеї/Біографії, музейники/Архів
____________
Поліна Аркадіївна Кульженко (1891, Київ — †1984, Кострома) — київський музейник, мистецтвознавець, Україна.
Уроджена Гудалова. Дружина українського видавця Василя Стефановича Кульженка (1865—1934).
Закінчила гімназію, працювала у Художньо-промисловому музеї. У 1920-і почала викладати, посіла визначне місце серед мистецтвознавців Києва.
Вирізнялась освіченістю, широтою поглядів, відданістю мистецтву. Володіла персональною бібліотекою в 1.500 томів, мала 2.500 діапозитивів з історії образотворчих мистецтв, меблі з червоного дерева і карельської берези. Оселю музейника прикрашав відливок уславленої скульптури доби еллінізму — Венери Мілоської, зроблений у майстернях Лувру (Париж).
Під час німецької окупації Києва призначена директором Музею російського мистецтва.
До 22 вересня 1943 року не покидала окупований німцями Київ. Працювала в музеї разом з небагатьма працівниками, що залишились в Києві.
Після пограбувань музею взялася супроводжувати коштовні експонати київського музею, бо враховувала можливість їх загибелі в воєнну добу. В партії, призначеній до вивозу, було близько 1.500 творів мистецтва, зокрема Врубеля, Івана Айвазовського, 200 ікон, графічні твори. Заради цього покинула напризволяще оселю з персональною бібліотекою, збіркою діапозитивів, відливком Венери Мілоської в Києві. Пізніше цей факт був розцінений радянською владою як співпраця з загарбниками.
В червні 1945 після перевірок НКВД повернулася з окупованих територій в село Синявине, де працювала на цукровому заводі.
Її засудили до ув'язнення 1946 на 10 років таборів. Важкий тягар звинувачень був посиленим через припущення, що Кульженко знала про місце схованки уславленої Бурштинової кімнати, вивезеної в Кенігсберг із Царського Села. Але вона не працювала в Царському Селі і не перебувала там під час евакуації кімнати.
НКВС примусово переселив Кульженко в Росію, де вона 10 років працювала в Ярославській виправно-трудовій установі (в'язниці). Після цього (через заборону жити в столицях союзних республік СРСР) оселилась в місті Кострома. Не маючи своєї оселі, мешкала у знайомої, працювала і переказувала зароблені гроші на рахунки музеїв Києва.
Померла у віці 93 роки в будинку для самотніх і людей похилого віку.
________
Сергій Олексійович Гіляров (рос. Сергей Алексеевич Гиляров) (* 1887, Москва — 8 лютого 1946, Київ) — український історик, мистецтвознавець, музеєзнавець. Професор. Член Спілки архітекторів УРСР (1935). Син О. М. Гілярова — професора кафедри історії філософії Київського університету, академіка АН УРСР; батько М. С. Гілярова — радянського зоолога, ентомолога, академіка АН СРСР.
Біографія
[ред. код]Народився в м. Москва. 1887 сім'я переїхала до Києва. 1905 після закінчення 1-ї Київської гімназії вступив до Київського університету, спочатку на природничий, а 1906 перейшов на історико-філолософський факультет.
Викладав у київських гімназіях історію, теорію педагогіки, логіку, психологію. 1915 зарахований асистентом на кафедру історії мистецтв Київського університету, де 1917 заснував і очолив «Товариство дослідників мистецтв». 1918 — 1919 працював у Мінністерстві освіти діловодом відділу пластичних мистецтв. Від 1919 — співробітник Музею мистецтв ВУАН (нині Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків), згодом — учений секретар, з 1926 — заступник директора музею, а потім — охоронець. Багато зусиль доклав для дослідження, систематизації та обліку збірок, повернення до Києва колекції В. Щавинського та окремих творів, що належали Ханенкам. Був ініціатором створення при музеї аспірантури. Від 1938 — член правління Спілки художників УРСР.
З початком німецько-радянської війни Гіляров відмовився евакуюватися з Києва і залишився на окупованій німцями території. Хранитель мав залишатися біля своїх експонатів. Після вигнання нацистських окупантів з Києва призначений директор Київської музейної групи при Управлінні у справах мистецтв УРСР. Автор понад 70 статей, публікацій з історії мистецтва.
30 грудня 1945 заарештований і звинувачений в пособництві гітлерівцям. 8 лютого 1946 р. не доживши вироку Сергій Гіляров помирає в лікарні Лук'янівської в'язниці. Офіційно — від запалення легень. Проте з'ясувалося, що він помер від виснаження, відмовившись приймати їжу.