Лук'янівська в'язниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 50°27′43″ пн. ш. 30°28′01″ сх. д. / 50.4622000° пн. ш. 30.4671056° сх. д. / 50.4622000; 30.4671056

Центральний вхід Лук'янівської в'язниці.

Лук'я́нівська в'язни́ця (Лук'янівське СІЗО) — в'язниця на Лук'янівці в Києві, в якій були ув'язнені сотні відомих особистостей України.

Історичні відомості[ред.ред. код]

В'язниця складається з декількох корпусів, основна будівля збудована у 1859—1862 рр. за проектом губернського архітектора М. Іконникова. Офіційно Лук'янівська тюрма (тюремний замок) почала працювати з 1863 року. На території в'язниці існувала тюремна церква, в якій в радянські часи були теж побудовані камери. Інші корпуси були добудовані впродовж останньої третини XIX ст. На 1900 рік тюрма складалася з 10 кам'яних будівель різного призначення. В тюрмі також існує ціла система підземних тунелів — переходів між різними частинами в'язниці: слідчим корпусом, старою і новою частиною в'язниці. Усередині тунелі перекриваються численними металевими дверима з замками і спеціальною сигналізацією. В передвоєнні роки тут була розташована тюрма ОГПУ НКВС СРСР. В той час в тюрмі знаходилося більш як 25,000 в'язнів — багато з них були репресовані.

У Лук'янівській тюрмі, де було ув'язнено його матір Софію Миколаївну Богомолець, засуджену на 10 років каторжних робіт, народився Олександр Олександрович Богомолець — президент (з 1930) Академії наук УРСР, академік (з 1932) і віце-президент (з 1942) Академії наук СРСР, депутат Верховної Ради СРСР 1-го та 2-го скликань.

Лук'янівська в'язниця, 1900 р.

Корпуси СІЗО мають особливі назви. Найстаріший корпус називається «Катєнькою». Існує легенда, хоча і помилкова, що цей корпус збудували за Катерини ІІ, хоча як вже зазначалося, цей корпус звели у 1859-62 рр., тобто цей корпус збудували за царя Олександра ІІ. В цьому корпусі знаходиться пост № 5, де утримуються ПЖ (особи які засуджені на довічне ув'язнення). Поруч знаходиться пост, де перебувають камери в яких утримували і утримують ВІП арештантів. Другий старий корпус має назву «Столипінка». Цей корпус був збудований за часів Столипіна. До цього корпусу прибудовані два корпуси «Брежнівка», збудовані за радянські часи та «Кучмівка» збудований за часів уже незалежної України. На відміну від камер Катєньки та Столипінки, камери у Брежнівки і Кучмівки менші за розмірами та мають низьку стелю. Вікна Столипінки та Кучмівки видно з-за огорожі. Існує окремий корпус «Малолєтка», хоча старожили називають його «Сталінкою». З назви корпусу зрозуміло, що там знаходиться молодь, точніше «неповнолітні арештовані особи». Також є окремий корпус ЖК (жіночий корпус) та «Больнічка». Між корпусами існують підземні ходи, якими можна переходити від корпусу до корпусу. Транспортування заарештованих, якраз і здійснюється підземними ходами. Також існує і «привратка», дуже малі кімнати без вікон і сильно задимлені цигарками, де знаходяться усі хто потрапляє у СІЗО і чекає черги, коли його переведуть до камери, а також ті, що «етапуються» на суд або слідство. Також існує окреме приміщення для осіб обслуги із числа засуджених. Воно розташоване окремо від інших корпусів СІЗО.

Існують «дворики для прогулянки», спеціально обладнані приміщення для прогулянок заарештованих на свіжому повітрі. Частина «двориків» знаходиться у внутрішньому периметрі, а частина на даху Столипінки та Малолєтки. Офіційно не числяться, але реально існують камери для «ображенних» (осіб які з точки зору злодійського світу вважаються ізгоями), «бс» (для співробітників органів МВС, СБУ та інших органів, які знаходяться під арештом), «тубіки» (для хворих туберкульозом), «дурка» (для психічно хворих). Існує також баня, «ларьок», бібліотека. Є і церква в приміщенні блоку для обслуги.

Зараз в приміщенні колишньої в'язниці розташований слідчий ізолятор — Київський слідчий ізолятор. Адреса СІЗО — вул. Дегтярівська № 13.

Лук'янівський СІЗО з півдня

Відомі в'язні[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Ковалинський Віталій «Київські мініатюри».- Київ, «Київська книжкова фабрика», 2003. /розділ «З історії київських тюрем».
Право Це незавершена стаття з права.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.